— Мені дуже шкода, — сумно усміхнулася Кеа. — Я хз, чого мама так упадає навколо того птаха. Геть його розпустила. От дивіться.

Вона простягнула ніжну білу руку. Біля кореня великого пальця виднівся тонкий опуклий рожевий шрам.

— Це від Оззі. І ось... — Вона показала Страйку долоню, на якій був такий самий рубець. — І ось тут. — Вона показала за ліве вухо.

— Он як. А я думав, сам винний, бо чоловічої статі.

— Та ні, то просто малий паразит із паскудним норовом. Білі какаду, особливо самці, можуть мати поганий характер. Треба уміти давати їм раду...

Їй ніби забракло голосу продовжити.

— А що там? — з острахом спитала Кеа, опускаючи очі на картонну теку, яку Страйк поклав на стіл між ними. — Це те, що ви мені хотіли показати?

— Саме так, — кивнув Страйк і зробив ковток пива. — Ви не проти, якщо я робитиму нотатки?

— Та м-мабуть не проти, — відповіла Кеа. А коли Страйк дістав записник, несміливо спитала: — Ви бачили Джоша?

— Ще ні, — відповів Страйк. — Йому ще надто погано.

Прекрасні карі очі Кеа — вони мали відтінок старого бренді — негайно заблищали від сліз.

— Це ж неправда? Неправда, що він паралізований? В інтернеті таке пишуть. Це ж неправда, так?

— Боюся, це правда, — відповів Страйк.

— Ох, — тільки і промовила Кеа.

Вона перевела подих і почала мовчки схлипувати, сховавши обличчя у долонях. Страйк бачив, що інші відвідувачі обертаються на них. Мабуть, вирішили, що він — злий вітчим бідної пасербиці. Кеа, здавалося, було байдуже, чи хтось бачить її сльози. Шарлотта так само була не проти свідків. Сльози, крики, погрози стрибнути з даху — все це Страйк витримував на очах у друзів, а іноді і у випадкових перехожих.

— Вибачте, — прошепотіла Кеа, витираючи очі рукою.

— Нічого страшного, — запевнив її Страйк. — Отже... Він розгорнув теку.

— ...як вам відомо, мене найняли, щоб я встановив особу Аномії. Що ви думаєте про Аномію?

— Всім байдуже, що я думаю, — безнадійно заявила Кеа.

— Мені не байдуже, — цілком доброзичливо відповів Страйк. — Я саме тому і питаю.

Кеа тильним боком долоні по черзі витерла очі і промовила:

— Джош не хотів би, щоб я це казала.

— Упевнений, що хотів би, — завірив Страйк.

— Люди скажуть, що в мене свій інтерес.

— Чому ви так думаєте?

— Мене всі завжди звинувачують, що я маю власний інтерес.

— Якщо роздуми про особу Аномії означають корисливість, то цілий фандом...

— А я не фандом, — перебила його Кеа; її гнів вихопився нізвідки, раптовий, мов напад змії. — Я, власне, співавторка.

Філіп Ормонд зробив таку саму заяву, втупивши у Страйка непорушний насуплений погляд, але Ормонд прекрасно розумів, що бреше. Щодо Кеа Страйк такої певності не мав.

— Вона вкрала мої ідеї, — сказала Кеа, повертаючись до знесиленого шепоту. — Те, що вона мертва, цього не змінить. Вона вкрала мої ідеї і видала їх за свої. Джош практично зізнався мені в цьому.

— Справді? — спитав Страйк. — Коли саме?

Кеа підняла на нього очі. На довгих віях тріпотіли сльози.

— Не знаю, чи він би дозволив мені розповісти вам.

— Він дозволяє розповідати мені все, — твердо сказав Страйк.

— Гаразд, гаразд... він казав вам, що ми знову почали зустрічатися?

— Йдеться про листопад 2013 року? — спитав Страйк, не міняючись в обличчі, хоча його мозок гарячково працював. Він розгорнув теку. Раніше Страйк уже звернув увагу на період між листопадом 2013 року і травнем 2014-го, коли дописи Кеа раптом стали нехарактерно бадьорими, а тоді провалилися у ще глибшу безодню люті та відчаю.

— Тобто він вам сказав? — спитала Кеа, і Страйк побачив на її обличчі проблиск надії.

— Ні, — відповів Страйк, звертаючись до відомостей, які зібрала Робін, — але саме у той час ви деактивували свій канал у ютубі, правильно? І твітили, що почуваєтеся щасливою... Так, — кивнув він, знайшовши роздруківки твітів, про які була мова, і розвернув сторінки до Кеа, щоб вона могла прочитати їх.

-------------------------------

Кеа Нівен @realPaperwhite

Прокинулася з дивним відчуттям. А тоді зрозуміла, що це я просто... щаслива?

-------------------------------

Кеа Нівен @realPaperwhite

Я так люблю вас, всі, кому нині важко. Я теж готова була убити себе. Боже, я б тоді стільки пропустила.

-------------------------------

На другому аркуші містилася низка твітів, зроблених за пів року потому, коли давній тон образи та пасивної агресії знову розлився її сторінкою, ніби пляма нафти.

-------------------------------

Кеа Нівен @realPaperwhite

Якщо знаєш, що людина крихка, і все одно її кидаєш — ти винний, коли вона розбивається.

-------------------------------

Кеа Нівен @realPaperwhite

Якщо одного дня ти прокинешся, а я — ні, не переймайся. Ми будемо саме там, де мали опинитися.

-------------------------------

— Ці твіти охоплюють період, коли ви з Джошем знову зустрічалися? — спитав Страйк.

Кеа, очі якої наповнилися сльозами, кивнула і повернула Страйку роздруківки.

— Як це допомагає вам дізнатися особу Аномії?

— Нас просто зацікавив той факт, що в цей період ви значно менше критикували Еді, а Аномія так само продовжував цькувати її.

— Так це тому, що я не Аномія, — прошепотіла Кеа. — Це правда. Я не вмію кодити, я б за створення тієї гри навіть взятися не змогла.

— Але ви в неї граєте? — спитав Страйк.

— Ні, нащо? Як гадаєте, як воно мені — бачити, як люди божеволіють за моїми ідеями? Просто... бачите серце отам, над вікном? — Вона показала на площу. — На номері шістнадцять?

— Ні, — зізнався Страйк.

— Але саме там у XVI сторіччі спалили відьму... — І Кеа переповіла Страйку історію про Марґарет Рід, серце якої вистрибнуло з грудей, і він нещиро погодився, що це цілком могло надихнути на створення такого персонажа, як Серцик.

— Отож, — кивнула Кеа. — Ну тобто Серцик же навіть чорний, ніби його опалило полум’я!

— Повернімося до тих шести місяців, коли ви зустрічалися з Джошем. Ви перестали писати назагал, що Еді сплагіатила ваші ідеї, бо Джош вас попросив цього не робити?

— Так, — тихо відповіла Кеа. — Він не хотів, щоб вона знала, що ми знову разом, бо знав, що вона сказиться, а їм ще доводилося разом працювати. Вона справді була дуже неврівноважена і на всіх тиснула. Вона значно старша за нього. Думаю, Джош її боявся. Ми від усіх ховалися, щоб ніхто не знав. Я навіть мамі не казала, бо знала, що вона розсердиться. Мама вважає, що я захворіла через Джоша, але життя до нього не зводиться. Я вже мала ці симптоми до зустрічі з ним. А стрес їх, вочевидь, посилив, — пошепки додала вона.

Зненацька Кеа схопилася за край столу.

— Вибачте, — видихнула вона. — Мені так паморочиться у голові! Все крутиться.

Вона заплющила очі; довгі вії торкнулися щоки. Страйк випив трохи пива. Кеа розплющила очі.

— Вибачте, — знову прошепотіла вона.

— Готові продовжувати? — спитав Страйк.

— Ем... так. Вже ж недовго лишилося?

— Зовсім трохи, — збрехав Страйк. — Отже, саме під час цього другого періоду ваших стосунків Джош визнав, що передав ваші ідеї Еді, правильно?

— Так, — кивнула Кеа. — Він визнав, що міг переповісти їй історію Марґарет Рід у той день на цвинтарі, коли вона буцімто раптом все придумала на рівному місці. І визнав, що Сороцюгу надихнули мої розповіді про птахів, які вміють говорити, а постать Дрека з отим великим дзьобом була взята просто з моїх малюнків.

— Які Джош показував Еді, правильно?

— Ну... ні, але, мабуть, він описував їй, що там було, — відповіла на це Кеа, — проте він погодився, що мій малюнок і те, як вона намалювала Дрека, досить-таки подібні. Але на той час вони вже робили на тій темі великі гроші, і Джош не хотів її засмучувати. Вона була на п’ять років старша за нього, — наголосила Кеа, — і страшенно владна. В якийсь момент Джош навіть пообіцяв, що згадає мене у титрах. Саме тоді вона влаштувала оту так звану спробу самогубства, — гірко додала Кеа, вчепившись у стіл так, ніби без цієї опори ризикувала просто не втриматися на стільці і впасти, — і Джош сказав, що ми маємо взяти паузу, бо боявся уявити, що вона зробить, якщо дізнається про нас.