Один із наших публіцистів сказав із гумором: «Переживаємо інвазію* жінок в українській літературі, й на диво та на щастя — в ділянці літературної прози».

«Інвазія» тим цікава й гідна уваги, що серед десятків прізвищ виринає декілька серйозних і непересічних. До цих найталановитіших і зовсім дозрілих — належить Ольга Мак.

Вона виступила на літературнім горизонті недавно. В 1954 році появилась перша книжка «З часів єжовщини». Твір має характер споминів — глибоких психічних переживань. Психологічний тип героя змальований інтроспективним методом. Оточення і дієві особи в ньому — допоміжне тло, яке гармонійно завершує картину. Але картина — це портрет і на першому пляні вона — дієва особа. І цей портрет не на плоскому золотому чи чорному тлі. Тло, повне перспективи, ближчих і дальших плянів, тло з повітрям, світлом і тінями, у яких живуть мільйони подібних істот.

Коли брати до уваги формальні властивості її творів, їх стиль можна назвати (коли хтось дуже впреться) реалістичним.

З таким твердженням можна погодитись, коли до реалізму вчислити все, що вміщується в часі та характері від ренесансу до кубізму, і коли рівночасно зі сторінок реалізму викинути все, що заперечує індивідуальне і суб’єктивне в людині, і має назву в мистецтві — натуралізм, або соцреалізм, що є висловом з зовні оточуючого людину світу, а не волею творчого духа людини, яка бачить світ і все в ньому сприймає власним мірилом.

І саме це індивідуальне мірило — світовідчування (сприймання) і розуміння видніє чітко не тільки в її автобіографічній повісті «З часів єжовщини», але теж і в чергових її творах: «Бог Вогню» і «Чудасій».

Правда суб’єктивного в мистецтві — це основна правда, а можливо єдина, бо ж найбільш об’єктивна правда, сама в собі, приходить у свідомість людини через її суб’єктивне пізнання і відчування. Усе, що існує поза нами, до нашого пізнання, є для нас хаосом. Усі закони мистецтва заперечують анархію; основою мистецької творчости є лад. Цей творчий лад, що, як вияв світогляду, є підставою і запорукою існування кожного стилю, існує індивідуально і скристалізовано в світогляді Ольги Мак, і консеквентно в її творах. Цим треба пояснити, що нова поява — є появою індивідуальності; літературного характеру в першу чергу. Звідси в неї виїмкова здібність конструювати композицію, створювати картини й доцільно та живо будувати в них акцію.

Але мистця не обмежує тільки світогляд (талант і освіта — це самозрозуміле). В Ольги Мак головні герої реалізують свої ідеали, борються за них, а не тільки терплять, як відбиваний м’яч чужої волі та припадку. У своїх спогадах «З часів єжовщини» чи в повісті «Бог Вогню», або в «Чудасій» вона створює сильні постаті, життєздатні, активні до останніх меж духових і фізичних сил, або вольові, коли вжити терміну, зненавидженого «малою» людиною окреслення типу людини, якої не хотіли б бачити між українцями вороги України й «рідні» яничари. Саме цю людину відроджує в своїх героях О. Мак. Ця активність героїв письменниці випливає з моральних принципів її самої — як творця. Її світогляд є запереченням московського нігілізму — «непротивитись злу». Її мораль диктує активну поставу до всіх проявів життя, і навіть читачеві не дозволяє бути нейтральним. Читач мусить заявитись за героями добра або зла, правди або не правди, морального або аморального, Божого або диявольського, українського або всього, що Україні вороже. Для цих протиставлень в неї немає компромісів, і її герої несуть всю відповідальність її світоглядових принципів. Моральна печать відбита в її творах не лише як вислід світогляду — мистецької лябораторії, але взяте з її власного життєвого досвіду, що був для неї найкращим доказом правильності її принципів, бо він був їх пробою. Це — чи не одна з причин, що її герої живі, реальні, непаперові, ощадні на слова, багаті вчинками, не лицемірять і не обдурюють себе та інших, зокрема тоді, коли це не є їх особливе призначення. У цьому, окрім таланту, що в неї виразно вичувається, лежить той успіх, що постаті оживають справжнім життям в нашій уяві, а то й стають виразнішими і більше знайомими як багато людей живих, які нас оточують щоденно.

Теж талантові її завдячуємо факт, що читач дуже скоро перестає бути тільки обсерватором і об’єктивно приглядатись акції. Він непомітно подає авторці руку й поквапно проходить з нею усіма стежками не тільки сюжету, але кожної ситуації, навіть думки її героїв і, коли її рука залишає читача собі самому, відсилаючи його до чергового тому книжки, читачеві остається хіба ще раз читати книжку, щоб удруге самому дивитись, або, коли йому це не вдається, відчуває втрату щойно пізнаної особи, що стала добре знайомою і дорогою і надто рано відійшла. Та це вже не заслуга автора, а радше її хист, що їй вищою силою даний.

Хочеться відмітити ті прикмети її творчого пера, що саме формувалися її свідомістю, почуваннями та волею, тобто чинниками, що найповніше окреслюють її поставу та світогляд в образах її героїв.

Сама авторка в своїх споминах так характеризує себе: «Є в мене одна якась дивна мені самій незрозуміла риса вдачі. Я не маю того, що називають "силою характеру", але скільки пригадую собі випадків, коли мені доводилось ставати віч-на-віч з сильнішим від себе ворогом, то, замість страху, розгублености чи приниження, мене опановував холодний, високомірний спокій. Якась могутня сила родилася в незбагнених тайниках моєї душі й огортала мене невгнутим, не проникальним панциром. І, скільки собі пригадую, в таких моментах мої противники щулились і намагались не дивитися мені в очі». Ми могли б не вірити авторці, її словам, коли б це було сказане в іншому місці. Але читач її споминів має всі засоби, якщо він здібний аналізувати твір, провірити це і погодитися з її власною характеристикою.

З її біографії кілька фактів кидає світло для кращого рельєфу її портрету: «Народилася 1913 року, скінчила педагогічний інститут, працювала як учителька мови і літератури в середній школі. Ціле своє життя під большевиками тяжко боролася зі скрайною нуждою і серед найтяжчих обставин здобувала освіту.Одружилася, маючи 18 років, з людиною надзвичайно інтелігентною та свідомою, що мала рішаючий вплив на остаточне формування мого національного світогляду. Чоловіка напередодні вибуху німецько-совєтської війни засуджено на кару смерти під закидом формування і очолювання підпільної контрреволюційної організації. Перші літературні й журналістичіні спроби датуються початком німецької окупації України. По розгромі німців на східньому фронті тікала сама з двома дітьми через Галичину і Словаччину аж до Австрії, де мене застав кінець війни. В 1947 році прибула з другим чоловіком і трьома дітьми до Бразилії і щойно тут почала посвячувати більше уваги писанню. Виданням спогадів «З часів єжовщини» окремою книжкою (Мюнхен, «Українське видавництво», 1954) починається моя «справжня» письменнича діяльність. За цією книжкою йде тритомова повість «Бог Вогню» і «Чудасій». Під різними скороченнями і псевдонімами друкуюся в кількох видавництвах («Свобода», колись «Український Самостійник», а тепер «Шлях Перемоги», «Наше Життя», «Мітла» і «Гомін України»). Якщо говорити про мою амбіцію, то я не так пишаюся тим, що написала, як тим, що писала і пишу в обставинах, в яких ледви чи писала б інша людина, особливо мати і господиня дому». (Підкреслення мої — Б. С.).