Приймати життя як боротьбу й не миритися з обставинами, маючи власні принципи, — цю засаду авторка ставила не тільки перед собою в моментах, що перерішують вислід життя, цю засаду ставить вона перед своїми героями творів і рівночасно перед читачем. Ця властивість не менше цінна в творі, призначеному для юнацтва, «Бог вогню». Історія з неймовірними появами — містичної Кобри, фантастичними пригодами в печері зі скарбами, стосовно до уяви віку дитини і молодої людини, твір реальний постатями характерів, вічний принципами моралі, високоякісний ідейно-виховними цілями. При всіх цих прикметах він не переладований поученнями нудних моралізаторів. Діялогами героїв, їх акцією, образами подій художніми засобами авторка досягає ідейні цілі.

Герой повісти, Богдан Сокіл — молодий український юнак у Бразилії, зв’язаний розбійниками лежить у печері, призначений на повільну смерть. З відкритими ранами на обличчі усвідомлює своє положення. І яка його реакція? — «Що тобі поможуть сльози в такій ситуації? Нічого не поможуть!» — рішає Богдан.. — «Адже є Бог на небі, а в мене є ще сила. З Божою поміччю не пропаду». Авторка виразно підкреслює, що тільки тоді зроджується сила, коли її попереджає віра. Віра — це найбільша сила, особливо, коли це віра в Бога і в чудо власного зусилля.

Проблема власних сил і орієнтація на власні сили, як джерело успіху, проблема, яка мусить цікавити не лише одиницю, але цілу націю. Ця проблема вставлена в діялоги головних постатей найновішої повісти Ольги Мак, «Чудасій». Її обороняє головний герой — Олекса. Акція повісти проходить на тлі совєтської дійсности. У розмовах заторкується причини голоду і смерти мільйонів українців під час насильної колективізації. Розмова двох людей, образ світогляду двох різних постав до життя. Вольова і героїчна постава Чудасія, що в його приватних, особистих проблемах, родинного характеру чи любовного, носить печать найкращого гуманізму, лицарського джентлменства, показує світогляд виїмкових одиниць меншості. І тому в очах більшості! — це ще одна з причин його комічної назви «Чудасій».

Нормальне явище в той час — страх, співчування і біль по жертвах голоду, або пасивне сприймання «призначення» долі і смерть мільйонів жертв без спротиву. Найбільше, що вміє робити цей тип людини, — це терпіти й надіятися на чудо, або допомогу «цивілізованого світу». Для людей цього покрою Олекса несе допомогу, а не вислови милосердя чи дарунок неспаних ночей. Олекса ненавидить цих людей за їхню пасивність. Вони не тільки пасивні, мало того, вони до смерти послушні спричинникам їхніх мук і смерти. Вони загубили людську гідність й основний інстинкт боротьби «Мене дивують оті, що тепер гинуть. Воліє загинути як пес, ніж умерти як людина.Того я не розумію!» (Підкреслення моє — Б. С.) ... До меж обурення зближається Олекса, коли його приятель тільки вміє бідькатися над жертвами голоду, попадаючи в галюцинації цвинтарних з’яв нескінчених картин трупів українських селян.

На оправдання браку перспектив боротьби, яка не має шансів перемоги, він прямо кричить! — «Ви брешете, учений ботаніку!.. Ви попросту боїтеся за свою шкіру і тому шукаєте викруту. Тепер, коли попід парканами і по дорогах мільйони пухнуть і конають з голоду, ви говорите про риск життям?» ... Для Олекси підле життя як і підла смерть — мають однакову собі ціну. — «Нас понад тридцять мільйонів те саме терпить! — рубнув Олекса. — Понад тридцять мільйонів!.. Ще, правда, деякі з дітей, осівши на "крила мрій", уявляють собі, як би то було добре "мамаші" роги збити, та й то не своїми руками, а руками світу» ... Олекса продовжує. — «Та бо так: ви не йдете далі того, щоб московській мамаші роги збити. Для вас суть у голоді, себто у тому, що "мамаша" занадто розперезалася. Але ви нічого не кажете про те, щоб нахабну "мамашу" впихати коліном з хати під три чорти на її батьківщину»...

Яка думка Олекси про «світ», який, на думку більшости тих тридцяти мільйонів, має врятувати їх від голоду і від «мамаші»?

«— Ви не знаєте, що таке світ... Для вас світ — це людськість, справедливість і зрозуміння. А для мене світ — це байдужність до ближнього... Світ — це надзвичайна делікатність, що, коли в сусідній родині один ріже другого, то мішатись ніяково»...

Думки Олекси — це не сумніви в мораль людини. Навпаки, авторка вимагає сильної моралі від нас, бо це найістотніше джерело сили. Олекса є представником цієї людини, яка відроджується на Україні і яку плекати намагається своїми творами О. Мак.

Світогляд авторки ми можемо реставрувати з її поглядів в багатьох інших проблемах. Її розуміння національности вносить багато світла у темряву формальних понять, утертих і безобразних. Одну з найкращих дефініцій подав В. Стефаник в свойому творі «Сини». Але ця дефініція землі та крови для образу України не могла бути розв’язкою національного самоокреслення для героя «Чудасія» — Олекси. Син московки й українця, він мусить розв’язати внутрішні конфлікти, розв’язати без компромісів і хитань.

«— Як я є москаль, — то, значить, яничар супроти батька; як я є українець — то, значить, яничар супроти матері».

Його приятель, Павло, намагається допомогти знайти арґументи бути українцем. Виховання на Україні, український хліб, українське повітря... все це мало б перехилити Олексу стати українцем. Але це наївне для Олекси. Вій же міг виховуватись в Москві, їсти хліб московський, теж дихати московським повітрям. Ні, це не розв’язує проблеми.

Тоді Павло вмудрується на останній помисл. Він признає національним мішанням право вибору національности.

Це обурює виразно Олексу. — «А-а, так?! То виходить, що я взагалі не маю національности, тільки можу її собі вибрати?!.. Виходить, що моя національність таки вибрана, а не вроджена... Брехня!... — Я завжди і при всяких обставинах був би тільки тим, чим є, і нічим іншим! Розумієте? І не можна національности вибирати, так само, як не можна при народженню вибирати кольору очей, або волосся,... Он мої прекрасні сестриці — "істінно рускіє баришні", хоч мають, як і я, пів-на-пів мішану кров і родились та виховувались на Україні! Чому так?! Бо національність є частиною людської душі... А тепер питаю вас: може народитися жива людина без душі?.. Отже і без національносте не може!»

Дістаємо плястичну картину світогляду героя. Саме така національність, невибрана, — з душею народжена, усвідомлена в характері національної спільноти і одиниці, апелює до діяння, до реалізації, до себевиявлення:

«— Так, — схопився Олекса, — Шевченко вже сказав слово, яке було потрібне на початку! І тепер уже запізно "вибирати національність", чи там "їздити на крилах мрій"! Слово вже сказано... Тепер треба лиш діяти!»

Слово про дію, про чин, характеризує творчість Ольги Мак. І тому в її творчості зайво шукати фотографічних картин підсовєтської дійсности. Вона свідомо опускає натуралістичні картини однобокого стандарту, який опанував українську літературу. Ані арешти, ані колгоспи, ні сам голод не може бути реальним в літературі, коли він є голим сирівцем для творчого тла. Тільки живі постаті та часто дуже інтимні й особисті проблеми, які акцією та ідеями в сюжеті кидають свою тінь на тло, оживляють його, дають тривимірність життя і відкривають правду, в яку починаємо вірити. Совєтська дійсність, хай променями світла крізь щілини, проривається і зливається разом з особами в завершену композицію мистецького твору, в якому зображена українська людина в правдивому дзеркалі.

«Чудасій» названий повістю. На ділі — це роман. Роман зі всіма клясичними прикметами, що його характер визначують. Авторка цим твором вносить нову цінність в українську літературу, і то не тільки здоровими ідейно-моральними тенденціями, але не менше його мистецькими досягненнями.

Б. С.*