ІЛЛЬ: Нема нічогісенько дивного.

ПОЛІЦАЙ: Дорогий Іллю, це не така проста річ. Обміркуймо цю справу тверезо. Та дама зробила містові Ґюллен пропозицію: за мільярд — вас... Ви знаєте, що я маю на гадці. Все — правда, я був присутній. Але це ще не причина, щоб поліція вживала якихось заходів проти пані Клер Цаханасян. Кінець-кінцем, ми зв’язані законами.

ІЛЛЬ: Ідеться про намову на вбивство.

ПОЛІЦАЙ: Слухайте, Іллю. Про намову на вбивство йшлося б тільки тоді, коли б пропозиція вбити вас була зроблена поважно. Це ж ясно.

ІЛЛЬ: Я теж так думаю.

ПОЛІЦАЙ: Отож. А її не можна вважати за поважну, бо платня один мільярд — перебільшена, це ж самі мусите визнати. За таке дають тисячу або, може, дві, більше напевне ні, а то знов таки підтверджує, що пропозиція не була поважна, а навіть якби й була, то поліція не може взяти поважно слова тієї дами, бо тоді вийшло б, що вона здуріла, зрозуміло?

ІЛЛЬ: Пропозиція загрожує мені, пане вахмістре, чи та дама здуріла, чи ні. Цілком логічно.

ПОЛІЦАЙ: Нелогічно. Вам може загрожувати не пропозиція, а тільки виконання пропозиції. Назвіть мені дійсну спробу виконати ту пропозицію, чи хоча б навіть людину, що цілиться на вас із рушниці, і я примчу, мов вітер. Але якраз тієї пропозиції ніхто не береться виконати, навпаки. Заява у ”Золотому Апостолі” була надзвичайно зворушлива. Мушу вас, хоч і запізно, поздоровити.

П’є пиво.

ІЛЛЬ: Я не такий певний, як ви, пане вахмістре.

ПОЛІЦАЙ: Не такий певний?

ІЛЛЬ: Мої клієнти купують краще молоко, кращий хліб, кращі цигарки.

ПОЛІЦАЙ: Ну, то тіштеся! Ваше підприємство йде вгору. П’є пиво.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Купи акції Дюпона, Бобі.

ІЛЛЬ: Гельмсберґер купив у мене коньяк. А він уже роками нічого не заробляє і живе на громадських харчах.

ПОЛІЦАЙ: Я також спробую сьогодні ввечері коньяку. Мене запросили до Гельмсберґерів.

П’є пиво.

ІЛЛЬ: Всі носять жовті черевики. Нові жовті черевики.

ПОЛІЦАЙ: Що ви маєте проти нових черевиків? Зрештою, в мене також нові черевики.

Показує ноги.

ІЛЛЬ: І у вас.

ПОЛІЦАЙ: Гляньте.

ІЛЛЬ: Також жовті. І ви п’єте пільзенське пиво.

ПОЛІЦАЙ: Воно смачне.

ІЛЛЬ: Раніше ви пили тутешнє.

ПОЛІЦАЙ: Воно було гидке.

Грає радіо.

ІЛЛЬ: Чуєте?

ПОЛІЦАЙ: Що таке?

ІЛЛЬ: Музика.

ПОЛІЦАЙ: ”Весела вдова”.

ІЛЛЬ: Радіо.

ПОЛІЦАЙ: Це в Гаґгольцера, поруч. Він повинен був зачинити вікно.

Записує в нотатник.

ІЛЛЬ: А де в Гаґгольцера взялося радіо?

ПОЛІЦАЙ: То його справа.

ІЛЛЬ: А чим ви, пане вахмістре, заплатите за пільзенське пиво й за нові черевики?

ПОЛІЦАЙ: Це моя справа.

Дзвонить телефон на столі. ПОЛІЦАЙ знімає трубку.

ПОЛІЦАЙ: Ґюлленський поліційний пост.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Зателефонуй росіянам. Бобі, що я погоджуся на їхню пропозицію.

ПОЛІЦАЙ: Буде зроблено.

Кладе трубку.

ІЛЛЬ: Чим мої клієнти платитимуть?

ПОЛІЦАЙ: Це поліцію не обходить.

Він встає і знімає рушницю зі спинки крісла.

ІЛЛЬ: Але мене обходить. Бо вони платитимуть мною.

ПОЛІЦАЙ: Вам ніхто не загрожує.

Він починає заряджати рушницю.

ІЛЛЬ: Місто заборговується. Разом з боргами росте добробут. А з ростом добробуту росте потреба мене вбити. Отож, тій дамі вистачає просто сидіти на бальконі, попивати каву, курити сиґари й вичікувати. Тільки вичікувати.

ПОЛІЦАЙ: Ви фантазуєте.

ІЛЛЬ: Ви всі вичікуєте.

Він стукає по столу.

ПОЛІЦАЙ: Ви перепилися.

Заходиться коло рушниці.

ПОЛІЦАЙ: Ну от, тепер вона заряджена. Можете заспокоїтись. Поліція на те, щоб підтримувати пошану до законів, забезпечувати лад, охороняти громадян. Вона свідома свого обов’язку. Якби десь з якогось боку з’явився хоч найменший натяк на небезпеку, вона негайно вжила б заходів, пане Іллю, можете на неї покластися.

ІЛЛЬ (тихо): Чому у вас золотий зуб у роті, вахмістре?

ПОЛІЦАЙ: Га?

ІЛЛЬ: Новий, блискучий золотий зуб.

ПОЛІЦАЙ: Чи ви здуріли?

ІЛЛЬ бачить, що дуло рушниці звернене на нього і поволі підносить руки.

ПОЛІЦАЙ: Я не маю часу сперечатись про ваші химери, чоловіче. Мушу йти. У дивакуватої мільярдерки втік кімнатний песик. Чорний леопард. Мушу полювати на нього.

Виходить задніми дверима.

ІЛЛЬ: Ви на мене полюєте, на мене.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН (читає листа): Приїде творець моди. Мій п’ятий, мій найкращий чоловік. Це він робив моделі всіх моїх шлюбних сукенок. Робі, менует.

Звучить менует на гітарі.

ЧОЛОВІК VIII: Алеж бо твій п’ятий був хірург.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: То мій шостий.

Розпечатує наступного листа.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Від власника Western-Railway.

ЧОЛОВІК VIII (здивовано): Про цього я нічого не знаю.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Мій четвертий. Зубожілий. Його акції перейшли на мене. Я його спокусила в Бакінгемському палаці.

ЧОЛОВІК VIII: То ж був лорд Ісмаель.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Справді. Ти маєш рацію, Гобі. Я його зовсім забула, і його замок у Йоркширі. Ну, то це пише мій другий. Я познайомилася з ним у Каїрі. Ми цілувалися під сфінксом. То був багатий на враження вечір.

Переміна з правого боку. Напис ”Ратуша” спускається вниз. Приходить ТРЕТІЙ, забирає касу з прилавка, посуває його так, що він може правити за бюрко. З’являється БУРҐОМІСТЕР. Кладе револьвер на стіл, сідає. Зліва надходить ІЛЛЬ. На стіні висить плян будови.

ІЛЛЬ: Мені треба з вами поговорити, бурґомістре.

БУРҐОМІСТЕР: Сідайте.

ІЛЛЬ: Як чоловік з чоловіком. Як ваш наступник.

БУРҐОМІСТЕР: Буть ласка.

ІЛЛЬ стоїть і дивиться на револьвера.

БУРҐОМІСТЕР: Утік леопард пані Цаханасян. Лазить по собору. Доводиться носити зброю.

ІЛЛЬ : Певне.

БУРҐОМІСТЕР: Я поскликав людей, які мають рушниці. Дітей затримають у школі.

ІЛЛЬ (з підозрою): Надто великі заходи.

БУРҐОМІСТЕР: Полювання на дикого звіра.

Входить МАЖОРДОМ.

МАЖОРДОМ: Президент міжнародного банку, шановна пані. Якраз прилетів із Нью-Йорку.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я не маю часу. Хай летить назад.

БУРҐОМІСТЕР: Що вас турбує? Скажіть щиро.

ІЛЛЬ (підозріло): Ви курите добрі цигарки.

БУРҐОМІСТЕР: ”Білястий Пегас”.

ІЛЛЬ: Досить дорогі.

БУРҐОМІСТЕР: Зате пристойні.

ІЛЛЬ: Раніше ви, пане бурґомістре, курили щось інше.

БУРҐОМІСТЕР: ”Коник”, ґатунок п’ятий.

ІЛЛЬ: Дешевші.

БУРҐОМІСТЕР: Надто міцні.

ІЛЛЬ: Нова краватка?

БУРҐОМІСТЕР: Шовк.

ІЛЛЬ: І черевики також, мабуть, купили?

БУРҐОМІСТЕР: Замовив із Кальберштадту. Смішно. Звідки ви знаєте?

ІЛЛЬ: Тому я й прийшов.

БУРҐОМІСТЕР: Що з вами? Ви такі бліді. Захворіли?

ІЛЛЬ: Я боюся.

БУРҐОМІСТЕР: Боїтеся?

ІЛЛЬ: Добробут зростає.

БУРҐОМІСТЕР: Це новина для мене. Добре було б.

ІЛЛЬ: Я вимагаю від влади охорони.

БУРҐОМІСТЕР: Он як. Чому?

ІЛЛЬ: Це ви знаєте, пане бурґомістре.

БУРҐОМІСТЕР: Недовіряєте?

ІЛЛЬ: За мою голову обіцяно мільярд.

БУРҐОМІСТЕР: Зверніться до поліції.

ІЛЛЬ: Я був у поліції.

БУРҐОМІСТЕР: То мали б заспокоїтися.

ІЛЛЬ: В роті у вахмістра блищить новий золотий зуб.

БУРҐОМІСТЕР: Не забувайте, що ви в Ґюллені. В місті з гуманістичними традиціями. Тут ночував Гете. Брамс скомпонував тут квартет. Це до чогось зобов’язує.

Зліва надходить ЧОЛОВІК з друкарською машинкою. (ТРЕТІЙ).

ЧОЛОВІК: Нова машинка, пане бурґомістре. Ремінгтон.

БУРҐОМІСТЕР: Несіть до канцелярії.

ЧОЛОВІК відходить праворуч.

БУРҐОМІСТЕР: Ми не заслуговуємо на вашу невдячність. Якщо ви не можете довіряти нашій громаді, то мені вас тільки шкода. Я не сподівався від вас такого нігілізму. Кінець-кінцем ми живемо в правовій державі.

ІЛЛЬ: Тоді заарештуйте ту даму.