БУРҐОМІСТЕР: Дивно. Дуже дивно.
ІЛЛЬ: Це саме казав і вахмістер.
БУРҐОМІСТЕР: Поведінка тієї дами їй - Богу не така вже й незрозуміла. Врешті ви намовили двох лобурів до кривоприсяги і штовхнули дівчину в безвихідь.
ІЛЛЬ: Та безвихідь, все ж таки, обернулася кількома мільярдами, пане бурґомістре.
Мовчанка.
БУРҐОМІСТЕР: Поговорім відверто.
ІЛЛЬ: Якраз цього я й хочу.
БУРҐОМІСТЕР: Як чоловік із чоловіком, ви ж так бажали. У вас немає морального права вимагати арешту тієї дами, і на бурґомістра ви також ніяк не надаєтеся. Мені прикро, що я мушу вам це сказати.
ІЛЛЬ: Офіційно?
БУРҐОМІСТЕР: 3 доручення наших партій.
ІЛЛЬ: Розумію.
Він поволі підходить до вікна, повертається до БУРГОМІСТРА спиною, дивиться на двір.
БУРҐОМІСТЕР: Коли ми засуджуємо пропозицію дами, то це ще не означає, що ми схвалюємо злочини, які довели до тієї пропозиції. До посади бурґомістра ставляться деякі вимоги морального роду, яким ви вже не відповідаєте, ви ж це мусите самі визнати. А що ми до вас ставимось, як і досі, з тією самою пошаною і приязню, річ цілком певна.
Ліворуч РОБІ і ТОБІ знову проносять вінки і квіти через сцену і зникають в ”Золотому Апостолі”.
БУРҐОМІСТЕР: Краще про все це мовчати. Я прохав також ”Народного Вісника” не розголошувати цієї справи.
ІЛЛЬ обертається.
ІЛЛЬ: Вони вже оздоблюють мою домовину, бурґомістре! Мені здається, що мовчати тут небезпечно.
БУРҐОМІСТЕР: Алеж чому, дорогий Іллю? Ви повинні бути вдячні, що ми огортаємо цю прикру справу покровою забуття.
ІЛЛЬ: Поки я говорю, то ще маю якусь можливість урятуватися.
БУРҐОМІСТЕР: Ну, це вже занадто! Хто ж вам загрожує?
ІЛЛЬ: Один із вас.
БУРҐОМІСТЕР підводиться.
БУРҐОМІСТЕР: Кого ви підозріваєте? Назвіть ім’я, і я розслідую справу. Якнайсуворіше.
ІЛЛЬ: Кожного з вас.
БУРҐОМІСТЕР: Проти цього наклепу я урочисто протестую від імени міста.
ІЛЛЬ: Ніхто не хоче сам мене вбити, кожний сподівається, що хтось це зробить, і колись таки хтось це зробить.
БУРҐОМІСТЕР: Ви бачите примари.
ІЛЛЬ: Я бачу на стіні плян. Нова ратуша?
Тицяє пальцем на плян.
БУРҐОМІСТЕР: О Господи, чейже дозволено ще планувати.
ІЛЛЬ: Ви вже спекулюєте моєю смертю!
БУРҐОМІСТЕР: Чоловіче добрий, якби я, бувши політиком, не мав уже права вірити в краще майбутнє, не подумавши зразу про злочин, то я відступив би. можете бути певні.
ІЛЛЬ: Ви вже прирекли мене на смерть!
БУРҐОМІСТЕР: Пане Іллю!
ІЛЛЬ (тихо): Плян потверджує не! Потверджує!
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Приїжджає Онасіс. І герцог з герцогинею. Ага.
ЧОЛОВІК VIII. Алі?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ціла ватага з Рів’єри.
ЧОЛОВІК VIII: І журналісти?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: 3 цілого світу. Де я одружуюся, там завжди преса. їй потрібна я, а мені потрібна вона.
Розпечатує наступного листа.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Від графа Голька.
ЧОЛОВІК VIII: Гопсі, невже тобі справді треба за нашим першим спільним сніданком читати листи своїх колишніх чоловіків?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я не хочу втратити їм переліку.
ЧОЛОВІК VIII (тужно): У мене ж також є проблеми.
Встає і дивиться вниз на містечко.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Поламався твій ”Порше”?
ЧОЛОВІК VIII: Таке мале містечко мене пригнічує. Ну. добре: шумить липа, співають пташки, плюскотить водограй, але те саме вони робили й пів години тому. Нічого не стається ні з природою, ні з мешканнями, всюди глибокий. безжурний спокій, ситість, затишок. Ніякої величі, ніякого трагізму. Бракує морального покликання великої доби.
Зліва надходить ПАРОХ з рушницею через плече. Він розстеляє на столі, біля якого перше сидів поліцай, білий обрус з чорним хрестом, ставить рушницю під стіною готелю. ПАЛАМАР помагає йому вдягнути реверенду. Темнота.
ПАРОХ: Заходьте до захристії, Іллю.
ІЛЛЬ надходить зліва.
ПАРОХ: Тут темно, зате прохолодно.
ІЛЛЬ: Я не хочу вам заважати, панотче.
ПАРОХ: Божий дім для кожного відчинений.
Він помічає Іллів погляд, спрямований на рушницю.
ПАРОХ: Хай вас не дивує зброя. Тут шастає чорний леопард пані Цаханасян. Щойно був тут на хорах, а тепер у Петровій стодолі.
ІЛЛЬ: Я шукаю допомоги.
ПАРОХ: Від чого?
ІЛЛЬ: Я боюсь.
ПАРОХ: Боїтесь? Кого?
ІЛЛЬ: Людей.
ПАРОХ: Що люди вас уб’ють, Іллю?
ІЛЛЬ: Вони полюють на мене як на дикого звіра.
ПАРОХ: Треба боятися не людей, але Бога, не загибелі плоті, але загибелі душі. Запни мені ззаду реверенду. паламарю.
Всюди попід стінами на сцені видно ґюлленців: перше ПОЛІЦАЯ, потім БУРҐОМІСТРА, чотирьох ЧОЛОВІКІВ, МАЛЯРА, УЧИТЕЛЯ — всі скрадаються, вдивляються в темряву з націленими рушницями.
ІЛЛЬ: Ідеться про моє життя.
ПАРОХ: Про ваше вічне життя.
ІЛЛЬ: Добробут росте.
ПАРОХ: Це все тільки ввижається вашому сумлінню.
ІЛЛЬ: Люди веселі. Дівчата заквітчуються. Хлопці вбираються в барвисті сорочки. Місто готується до свята мого вбивства, і я гину з жаху.
ПАРОХ: Все на добре, все те, що ви переживаєте, на добре.
ІЛЛЬ: Це пекло.
ПАРОХ: Пекло у вас самих. Ви старші за мене і думаєте, що знаєте людей, але людина знає тільки себе саму. Колись, багато років тому, ви зрадили одну дівчину задля грошей, і тепер думаєте, що люди вас також зрадять задля того самого. Свої вчинки накидаєте іншим. Це найприродніша річ. Причина нашого страху — в нашому серці, в нашому гріху: коли ви це зрозумієте, то переборете й те, що вас мучить, матимете чим подолати його.
ІЛЛЬ: Зіметгофери купили собі пральну машину.
ПАРОХ: Хай це вас не обходить.
ІЛЛЬ: Набір.
ПАРОХ: Хай вас обходить безсмертя вашої душі.
ІЛЛЬ: А Штокери купили телевізор.
ПАЛАМАР обв’язує ПАРОХА коляреткою.
ПАРОХ: Дослідіть своє сумління. Ідіть дорогою покути, а ні, то світ щоразу наново розпалюватиме ваш жах. Це єдина дорога. Ми нічого іншого не можемо вдіяти.
Мовчання. ЧОЛОВІКИ з рушницями зникають. Тіні по краях сцени. Озивається пожежний дзвін.
ПАРОХ: Тепер я мушу виконувати свої обов’язки, Іллю, мушу христити. Паламарю, Біблію, святу літургію, книгу псальмів. Дитина заходиться плачем, треба їй забезпечити спасіння, дати те єдине світло, що опромінює наш світ.
Озивається другий дзвін.
ІЛЛЬ: Другий дзвін?
ПАРОХ: А що? Звук пречудовий. Повний і дужий. На краще, тільки на краще.
ІЛЛЬ (вигукує): І ви також, панотче, і ви також!
ПАРОХ кидається до ІЛЛЯ і судомно чіпляється за нього.
ПАРОХ: Втікай! Ми всі слабі, християни і нехристи! Втікай! Дзвін гуде в Ґюллені, дзвін зради. Втікай, не веди нас у спокусу своєю присутністю.
Лунають два постріли. ІЛЛЬ спускається додолу, ПАРОХ присідає коло нього.
ПАРОХ: Втікай! Втікай!
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Бобі, стріляють.
МАЖОРДОМ: Авжеж, шановна пані.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: А чому?
МАЖОРДОМ: Леопард утік.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: І його влучено?
МАЖОРДОМ: Він лежить мертвий перед Іллевою крамницею.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Шкода тваринки. Жалобний марш, Робі.
Жалобний марш на гітарі. Балькон зникає. Гуде дзвін. Та сама сцена, що на початку першої дії. Тільки розпис руху потягів на стіні новий не подертий. В іншому місці наліплено великий плякат з променистим жовтим сонцем ”Подорожуйте на південь. Пап. ”Відвідайте Страсті Христові в Обераммерґав”. У глибині сцени можна помітити кілька кранів між будинками, а також декілька нових дахів. З важким гуркотом пролітає швидкий потяг. Ззаду надходить ІЛЛЬ зі старою валізкою в руці й оглядається. Поволі, наче випадком, надходять з усіх боків ґюлленці. ІЛЛЬ нерішуче зупиняється.
БУРҐОМІСТЕР: Здорові були, Іллю.
ВСІ: Здорові були! Здорові були!
ІЛЛЬ (нерішуче): Доброго здоров’я.
УЧИТЕЛЬ: Куди ви йдете з валізкою?
ВСІ: Куди ви йдете?
