ГОСТІ:

КЛЕР ЦАХАНАСЯН, з дому Вешер, мультимільйонера (Armenian-Oil) 

ЇЇ ЧОЛОВІКИ VII — IX

МАЖОРДОМ

ТОБІ

РОБІ весь час жують ґуму

КОБІ

ЛОБІ сліпі

ГОСПОДАРІ:

ІЛЛЬ

ЙОГО ДРУЖИНА

ЙОГО ДОНЬКА

ЙОГО СИН

БУРҐОМІСТЕР

УЧИТЕЛЬ

ПАРОХ

ЛІКАР

ПОЛІЦАЙ

ПЕРШИЙ

ДРУГИЙ

ТРЕТІЙ

ЧЕТВЕРТИЙ міщани

МАЛЯР

ПЕРША ЖІНКА

ДРУГА ЖІНКА

ПАННА ЛЮЇЗА

ІНШІ:

НАЧАЛЬНИК СТАНЦІЇ

НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА

КОНДУКТОР

ПОДАТКОВИЙ АҐЕНТ

ВЛІЗЛИВІ:

ГАЗЕТЯР I

ГАЗЕТЯР II

РАДІОКОРЕСПОНДЕНТ

ОПЕРАТОР

МІСЦЕ: ҐЮЛЛЕН

ЧАС: СУЧАСНІСТЬ

Заки підійметься завіса — дзвінок станції. Потім напис: Ґюллен. Очевидно, назва містечка, що ледь позначене в глибині: зруйноване, зниділе. Будинок станції також неохайний, залежно від країни — з рампою чи без рампи, напівздертий розклад потягів на мурі, заржавілий семафор, двері з написом ”Вхід заборонено”. Далі, посередині, нужденна дорога до станції. Вона пакож тільки позначена. Ліворуч — будка: гола, череп’яний дах, обшарпані плякати на безвіконнім мурі. Зліва табличка ”Для жінок”, справа ”Для чоловіків”. Все тоне в гарячому, осінньому сонці. Перед будкою — лавка, на лавці четверо чоловіків. П’ятий, неймовірно занедбаний, як і ті решта, малює транспарант червоною фарбою, немов на демонстрацію: ”Ласкаво просимо. Клері”. З гуркотом пролітає швидкий потяг. Начальник станції на пероні пропускає ешельон. Чоловіки на лавці повертають голови зліва направо — видно, проводжають очима експрес.

ПЕРШИЙ: ”Ґудрун”, Гамбурґ — Неаполь.

ДРУГИЙ: Об одинадцятій двадцять сім прибуде ”Шалений Ролянд”, Венеція — Стокгольм.

ТРЕТІЙ: Нам тільки й лишилося втіхи, що дивитися на потяги.

ЧЕТВЕРТИЙ: П’ять років тому ”Ґудрун” і ”Шалений Ролянд” зупинялись у Ґюллені. І ще ”Дипломат” і ”Льореляя”, — усі важливі потяги.

ПЕРШИЙ: Світового значення.

ДРУГИЙ: А тепер навіть звичайні пасажирські потяги не зупиняються. Тільки два з Каффіґену і о першій тринадцять з Кальберштадту.

ТРЕТІЙ: Нам кінець.

ЧЕТВЕРТИЙ: Фабрика Ваґнера луснула.

ПЕРШИЙ: Бокман збанкрутував.

ДРУГИЙ: Пансіонат ”Місце-на-сонці” занепав.

ТРЕТІЙ: Живемо з допомоги для безробітних.

ЧЕТВЕРТИЙ: Та з громадської юшки.

ПЕРШИЙ: Живемо?

ДРУГИЙ: Животіємо.

ТРЕТІЙ: Здихаємо.

ЧЕТВЕРТИЙ: Ціле містечко.

Дзвінок.

ДРУГИЙ: Давно пора вже приїхати мільярдерці. В Кальберштадті вона мала начебто побудувати лікарню.

ТРЕТІЙ: У Каффігені — ясла, а в столиці — пропам’ятну церкву.

МАЛЯР: Захотіла, щоб той партач Цімт, натураліст, вималював їй портрет.

ПЕРШИЙ: Капшук з грошима! Їй належать Armenian-Oil, Western Railways, North Broadcasting Company і квартал розпусти в Гонґ-Конґу.

Гуркіт потяга, начальник пропускав його. Чоловіки проводжають потяг рухом голови справа наліво.

ЧЕТВЕРТИЙ: ”Дипломат”.

ТРЕТІЙ: До того ж ми були містом культури.

ДРУГИЙ: Одним з найпередовіших у країні.

ПЕРШИЙ: В Европі.

ЧЕТВЕРТИЙ: Тут ночував Гете. В господі ”Золотий Апостол”.

ТРЕТІЙ: Брамс тут скомпонував квартет.

Дзвінок.

ДРУГИЙ: Бертольд Шварц тут винайшов порох.

МАЛЯР: А я блискуче навчався в Ecole des Beaux—Arts. А що тепер роблю? Малюю транспаранти!

Гуркіт потяга. Ліворуч з’являється кондуктор, наче щойно зіскочив з потяга.

КОНДУКТОР (протяжно гукає): Ґюллен!

ПЕРШИЙ: Пасажирський потяг із Каффіґену.

Виходить один пасажир, минає чоловіків на лавці ліворуч і зникає в дверях з написом ”Для чоловіків”.

ДРУГИЙ: Ліцитаційний інспектор.

ТРЕТІЙ: Іде ліцитувати ратушу.

ЧЕТВЕРТИЙ: І з політичного погляду нам край.

НАЧАЛЬНИК (підносить жезл): Потяг рушає!

З містечка надходять БУРҐОМІСТЕР, УЧИТЕЛЬ, ПАРОХ і майже шістдесят п’ятирічний ІЛЛЬ, усі поганенько повдягані.

БУРҐОМІСТЕР: Висока гостя приїде пасажирським потягом о першій тридцять, із Кальберштадту.

УЧИ ГЕЛЬ: Співає мішаний хор, молодіжна група.

ПАРОХ: Дзвонить пожежний дзвін. Його ще не віддали в заставу.

БУРҐОМІСТЕР: На ринку грає міська оркестра. а гімнастичне об’єднання робить піраміду в честь мільярдерки. Потім обід у ”Золотому Апостолі”. На жаль, не вистачить коштів, щоб освітити ввечері собор і ратушу.

ЛІЦИТАЦІЙНИЙ ІНСПЕКТОР виходить із будки.

ЛІЦИТАЦІЙНИЙ ІНСПЕКТОР: Доброго ранку, пане бурґомістре! Сердечно вітаю.

БУРҐОМІСТЕР: Чого вам тут треба, інспекторе Ґлюце?

ЛІЦИТАЦІЙНИЙ ІНСПЕКТОР: Це вже ви знаєте, пане бурґомістре. Передо мною стоїть велетенське завдання. Спробуйте взяти в заставу ціле місто.

БУРҐОМІСТЕР: Крім старої друкарської машинки, ви в ратуші нічого не знайдете.

ЛІЦИТАЦІЙНИЙ ІНСПЕКТОР: Ви пане бурґомістре, забуваєте про ґюлленський краєзнавчий музей.

БУРҐОМІСТЕР: Проданий три роки тому до Америки. Наші каси порожні. Ніхто не платить податків.

ЛІЦИТАЦІЙНИЙ ІНСПЕКТОР: Треба перевірити. Країна процвітає, а якраз Ґюллен з пансіоном ”Місце-під-сонцем” банкрутує.

БУРҐОМІСТЕР: Для нас самих це економічна загадка.

ПЕРШИЙ: Це все — витівки масонів.

ДРУГИЙ: Жидівська робота.

ТРЕТІЙ: За цим стоїть великий капітал.

ЧЕТВЕРТИЙ: Міжнародний комунізм пряде своє павутиння. Дзвінок.

ЛІЦИТАЦІЙНИЙ ІНСПЕКТОР: Я вже щось знайду. В мене очі, як у яструба. Піду глипну на міську касу. Відходить.

БУРҐОМІСТЕР: Краще, коли він нас пограбує тепер, ніж по візиті мільярдерки.

Маляр закінчив свій транспарант.

ІЛЛЬ: Так не годиться, пане бурґомістре. Напис надто інтимний. Треба б написати ”Ласкаво просимо, Клер Цаханасян”.

ПЕРШИЙ: Алеж вона — Клері.

ДРУГИЙ: Клері Вешер.

ТРЕТІЙ: Тут виросла.

ЧЕТВЕРТИЙ: Її батько був будівничий.

МАЛЯР: Тоді я зроблю просто: напишу ”Ласкаво просимо, Клер Цаханасян” на зворотному боці. А як мільярдерка розчулиться, ми завжди зможемо обернути до неї ще й цей бік.

ДРУГИЙ: ”Біржовик”, Цюріх — Гамбурґ.

Ще один швидкий потяг проїздить справа наліво.

ТРЕТІЙ: Завжди точний, хоч годинника по ньому наставляй.

ЧЕТВЕРТИЙ: Ото мудро! Ніби хтось тут ще має годинника!

БУРҐОМІСТЕР: Панове, мільярдерка — наша єдина надія.

ПАРОХ: Крім Бога.

БУРҐОМІСТЕР: Крім Бога.

УЧИТЕЛЬ: Але він грошей не платить.

БУРҐОМІСТЕР: Ви, Іллю, дружили з нею; тепер усе від вас залежить.

ПАРОХ: Тоді ви розійшлися. Я чув якусь невиразну історію... Ви маєте що звірити своєму душпастиреві?

ІЛЛЬ: Ми були найкращі друзі... Молоді й палкі... З мене був таки добрий хлопець, панове, сорок п’ять років тому... А її, Кляру, я ще й досі немов бачу перед собою...Як вона світилася мені назустріч у пітьмі Петрової стодоли чи босоніж ішла по моху й листю в Конрадсвайлерівському лісі, з розмаяним рудим волоссям, струнка, гнучка як лозина, ніжна, до біса гарна відьма. Нас розлучило життя, тільки життя, як то буває на світі.