Джернісав’єн видала з себе пронизливий, жалібний крик люті і тоді Чаклун вдарив її кулаком по голові і відправив у блаженне забуття.
Четв., 20 травня
Сьогодні тепліше. Весь день температура біля 25 градусів. Здається, що вечір ніколи не закінчиться.
Цей вечір провів у бібліотеці. Відправив своє резюме ще в три школи – Філіпс-Ексетер, Латинську і Грін Маунтін. Досі немає відповіді від Уітні про Експ. Шк. Надіслав їй анкету майже два тижні тому & вона збиралася поговорити з доктором Фентвортом, як тільки отримає її.
Купив собі курятину в Полк. Сандерсі. Околиця по-справжньому ожила – при відкритих вікнах, я чую, як діти кричать і граються на подвір’ї школи на П’ятій вулиці. ( Вже по дев’ятій, але на вулиці ще трохи видно.) Пізно вночі я чую гуркіт корабельних двигунів, коли баржі піднімаються вгору по річці & тоді хлюпіт хвиль об бетонні палі в кінці Локаст-стріт.
Поговорив з містером Еппетом і доктором Нортом (Заст. Дир.) про наступний рік. Все ще можу поновити контракт, якщо захочу. (Що малоймовірно.) Інші вчителі кружляють навколо мого класу як стерв'ятники. Місіс Кайл приклеїла шматок скотчу зі своїм іменем на мою шафу з документами, а місіс Ріардон (захланна стара корова – краще б вона займалася тільки крамницею чоловіка і кричала на дітей, щоб ті не читали комікси) застовпила крісло, глобус (який ми тільки в березні отримали) і етажерку. Вона не може дочекатися, щоб я забрався звідси. (Тоді в них знову будуть тільки два четвертих класи…) Коли я поїду, школа може скотитися назад в середньовіччя. (Не дивно, що Т.Ч. та інші називають її школою Клімактеричного періоду.)
Гучний гудок з ріки. Звуки ринди. Нагадують мені дзенькіт коров’ячих дзвінків на щоглах невеликих човників на якорі у Ярмуті.
Історія просувається по графіку. Донна, Сара і Аліса сьогодні плакали. (Деякі хлопці теж, але вони намагалися приховати це.) Вони заспокояться, коли почують продовження в понеділок. Раулю ще не час помирати – коли він помре, це станеться в найкращих традиціях епосів. У всякому разі, ця історія навчає дружби, вірності та честі. Закінчення буде сумним – Рауль пожертвує собою, щоб звільнити інших – стримуватиме Чаклунів поки його друзі не активують телепорт. Але сподіваюся, що остання серія, де Джернісав’єн і Доббі повернуть людей на Гарден і розіб’ють Чаклунів затьмарить цей смуток. Принаймні, кінцівка буде феєричною.
Я повинен все це записати! Може цього літа.
Вже повністю стемніло. Світло ліхтаря на вулиці сяє крізь кленові листки, прямо в моє вікно на другому поверсі. Знявся вітерець. Гадаю, піду прогуляюся до річки, потім повернуся і ще попрацюю.
Джернісав’єн отямилася від ударів крижаного вітру по щоках. Дев’ять платформ Чаклунів парили в зоряному світлі над білими вершинами гір. Повітря було розріджене. Руки Джернісав’єн звисали з платформи. Якби вона перекотилася, то пролетіла б сотні метрів і розбилася.
Маленька неокішка невиразно розрізняла на фоні зірок силуети інших платформ і на кожній бачила фігури Чаклунів у мантіях, але жодного сліду Доббі.
Джернісав’єн почула, як Чаклун на її платформі прошипів щось до ящера за пультом управління і поглянула вперед. Платформа мчала до гори, що немов зламаний зуб височіла прямо по курсу. Ящір навіть не намагався змінити курс і Джернісав’єн зрозуміла, що з такою швидкістю вони вріжуться у вкриту льодом скелю менше ніж за тридцять секунд. Неокішка приготувалася скакати, але в останню мить ящір спокійно натиснув кнопку на панелі і платформа почала сповільнюватися.
Попереду, бік гори сковзнув вверх і відкрився вхід у велетенський тунель. З отвору сочилося червоне, немов щойно пролита кров, світло. Тоді платформа залетіла всередину, позад них, стіна опустилася на місце і Джернісав’єн стала в’язнем у Цитаделі Чаклунів.
В суботу вранці містер Кеннан повіз Сару, Моніку і Террі на екскурсію на цілий день. Террі був невдоволений компанією двох сміхотливих дівчат, але з байдужим виглядом власника зайняв переднє сидіння та ігнорував дурне перешіптування, яке час від часу лунало позаду. По дорозі через річку в Національний ліс Даніела Буна містер Кеннан жартував з усіма дітьми. Дівчата не могли стримати нові смішки і збуджений шепіт за кожним разом, коли він до них звертався, але Террі, як завжди, відповідав на жарти похмуро розтягуючи слова.
Кеннан став на стоянку біля місця для пікніків і вони цілу годину лазили по купі валунів серед дерев. Потім вчитель відправив Террі назад до машини і той повернувся з кошиком для пікніків. В гастрономі супермаркету містер Кеннан купив сандвічі, а також напої в бляшанках, кукурудзяні чіпси і пачку плеченьок Орео. Вони посідали на високому камені та їли в компанійській тиші. Як завжди, містер Кеннан дивувався вовчому апетиту цих маленьких людей.
Після обіду, вони знову перетнули міст і вирушили трасою на північ, а невдовзі повернули на захід, рухаючись вздовж річки. Через двадцять кілометрів вони були в Хенманні, маленькому, мальовничому німецькому містечку, в якому зберігся Вікторіанський шарм, який сусідні містечка або втратили, а то й ніколи не мали. Тут проходив Травневий фестиваль і Кеннан оплатив дітям поїздку на скрипучому чортовому колесі, а потім запросив на справжнє шоколадне морозиво у вуличному кафе. Жінки в яскравих селянських нарядах танцювали зі старшими чоловіками, кумедними у своїх ледергозе. На білій естраді сидів оркестр і жваво грав польку за полькою для невеликого натовпу.
Вже був час вечеряти, коли Кеннан повіз їх додому. Моніка скиглила і підлещувалася, поки вчитель не сказав Террі пересісти назад і пустити Моніку на переднє сидіння. Ця заміна не пішла на користь нікому. Террі та Сара сиділи в крижаній тиші, а Моніка нервово совалася кожного разу коли Кеннан звертався до неї, або дивився в її бік. Врешті вони зупинилися на заправці, нібито щоб сходити в туалет і на останні десять кілометрів повернулися на свої старі місця.
Дівчата прокричали для годиться “Дуже-дякуємо -було-дуже-гарно” і кожна швиденько побігла до своїх вхідних дверей. Коли Моніка зникла з його поля зору, Кеннан театрально зітхнув і повернувся до свого останнього пасажира.
-- Ну, Террі, куди? Може заїдемо в Dog'N'Suds на вечерю?
На диво, хлопець запропонував альтернативу.
-- Краще на пікнік зі смаженою рибою.
Кеннан зовсім забув про пікнік зі смаженою рибою. Цей щорічний захід проводився у відпочинковій зоні Мисливського Будинку, п’ять кілометрів за містом і вважався визначною подією.
-- Гаразд, -- сказав Кеннан. – Нумо спробуймо смаженої риби.
Там зібралася половина міста. В двох велетенських наметах містилися столи, де гості об’їдалися смаженим сомом, картоплею фрі та капустяним салатом. Біля паркінгу, у високій траві знаходилося кілька облізлих атракціонів. В саморобних будках продавали пиріжки, спробу кинути м’ячем у закріплені пляшки від молока і лотерейні білети з шансом виграти кольоровий телевізор. На бейсбольному полі, чоловічі команди по софтболу проводили свої останні турнірні матчі. Трохи далі на галявині, дві протиборчих групи пожежників-добровольців цілили шлангами з високим тиском у підвішену на кабелі бочку. Вони штовхали її туди-сюди під схвальні вигуки невеликого натовпу.
Кеннан і Террі сіли за довгий стіл і поласували сомом. Вони гуляли серед будок і всі жителі міста віталися з Кеннаном. Вчитель впізнавав приблизно одного з десяти. Разом вони спостерігали за грою і поки матч закінчився, сонце сіло і загорілися гірлянди. Карусель видала чотири ноти, що імітували звуки калліопи, а на краю лісу замигали світлячки. Кілька хлопчаків пробігли поряд і покликали Террі. Кеннан вклав два долари у долоню здивованому хлопцю і Террі побіг за ними в напрямку атракціонів.
Кеннан подивився на початок нової гри в світлі жовтих прожекторів, а тоді повернувся в намет за пивом. Там він зустрів Кей Беннет, шкільного психолога, і взяв ще по пиву поки вони сиділи і спілкуватися. Кей приїхала з Каліфорнії, це був її другий рік тут і так само як Кеннану, їй здавалося, що вона застряла в цій глушині. Вони взяли свої пластикові стакани і побрели далі від світла. Широка стежка бігла від Мисливського Будиночка до невеличких котеджів серед дерев. Вони блукали стежками і спостерігали, як повний місяць сходить над галявиною. Двічі вони наткнулися на учнів старших класів, що обіймалися в темряві. Кожного разу вони посміхалися з розумінням, весело переглядалися і звертали геть. Кеннан відчув, як сам збуджується, стоячи в місячному сяйві поряд з молодою жінкою.
