— Я ЗНАЮ, ЩО ТАКЕ ДУХ ВЕПРОНОЧІ, АЛЬБЕРТЕ.
— Пробачте, пане. Але, розумієте, це ж чудово, тому що вона отямиться, а навколо все яскраве, блискуче, дзвіночки дзвенять, ангели літають, пане.
Смерть замовк.
— АГА. ТО ВОНИ З’ЯВЛЯТЬСЯ В ОСТАННЮ ХВИЛИНУ З ТЕПЛИМ ОДЯГОМ І ГАРЯЧИМ КАКАО?
„О боги, — подумав Альберт. — Пан зараз явно в дивному гуморі“.
— Ну. Ні. Не в останню хвилину, пане. Не зовсім.
— НУ?
— Радше якраз після останньої хвилини, — нервово кашлянув Альберт.
— ТОБТО ПІСЛЯ її...
— Так. Таке життя, пане, я в цьому не винен.
— ЧОМУ Ж ВОНИ НЕ З’ЯВЛЯЮТЬСЯ РАНІШЕ? ЯНГОЛИ ЗДАТНІ ПЕРЕНОСИТИ ЧИМАЛІ ВАНТАЖІ.
— Не знаю, пане. Думаю, люди гадають, що так... краще, — Альберт задумався, а потім насупився. — Знаєте, тепер, коли я це все обміркував...
Смерть опустив очі на постать, що зникала під снігом. Тоді змусив часомір зависнути в повітрі й торкнувся його. Одразу спалахнула іскра.
— Але ж дійсно не можна, — жалісливо сказав Альберт.
— А БАТЬКУ ВЕПРУ МОЖНА. ВІН РОЗДАЄ ПОДАРУНКИ. НЕ ІСНУЄ КРАЩОГО ПОДАРУНКА ЗА СВІТЛЕ МАЙБУТНЄ.
— Так, але...
— АЛЬБЕРТЕ.
— Ну добре, пане.
Смерть підняв дівчину й побрів до кінця провулка.
Сніжинки падали довкола, схожі на янгольське пір’я. Смерть ступив на вулицю і побачив дві фігури, які пробиралися через кучугури.
— ПЕРЕНЕСІТЬ її В ТЕПЛЕ МІСЦЕ ТА ДОБРЕ НАГОДУЙТЕ, — наказав він, тицяючи згорток до рук одного з чоловіків. — Я ПРИЙДУ ПЕРЕВІРИТИ.
Тоді він обернувся і зник у завірюсі.
Констебль Відвідай зиркнув на дівчинку на своїх руках, а потім на капрала Ноббса.
— Що взагалі відбувається, капрале?
Ноббі відгорнув ковдру.
— Якби ж я знав, — сказав він. — Схоже, доведеться трохи побути благодійниками.
— Дуже по-благодійному, ось так сунути дівчинку першим-ліпшим!
— Спокійніше, у Штабі ще досить хавки, — відказав Ноббі. Він відчув дуже глибоку впевненість, що саме так треба було вчинити. Ноббі пригадував чоловіка в гроті, хоча не міг цілком згадати його обличчя. Так само він смутно пам’ятав лице людини, яка передала дівчинку, тож, імовірно, це була одна й та сама особа.
Невдовзі почувся дзвін, з’явилося дуже яскраве світло, а на іншому кінці провулка виникло двоє доволі засмучених ангелів, але Альберт закидував їх сніжками, поки вони не зникли.
Зрозума Впертонза бентежив Гекс. Він не знав, як все працює, але всі інші вважали, що таки знав. Ну, з приводу деяких частин він не сумнівався і був упевнений, що Гекс перетворював усе на числа й ламав їх (спеціально для цієї мети він був вистелений шматою з пральні, або скорочено — ШЗП), але навіщо йому стільки крихітних картинок на релігійну тематику? А ще ця миша. Схоже, вона не була особливо продуктивною, але якщо їй не давали сир, Гекс миттю переставав працювати. Усе було всіяне баранячими черепами. Час від часу по них повзали мурахи, але вони теж нічого не робили.
Найбільше Зрозум переживав через те, що, можливо, його втягнули в карго-культ. Він якось читав про це. Неосвічені[18] й легковірні[19] люди, чий острів колись відвідало якесь мандрівне торговельне судно, що обмінювало перли й кокоси на такі досягнення цивілізації, як скляні намистини, дзеркала, сокири та венеричні хвороби. Пізніше вони виготовили з бамбука величезні моделі кораблів, сподіваючись знову притягнути цей магічний вантаж. Звичайно, вони були занадто неосвічені й довірливі, щоб усвідомити, що, створивши лише форму, вміст їм не дістанеться.
Зрозум створив форму Гекса, як раптом йому спало на думку, що він побудував його в магічній Академії, де кордон між реальним і нереальним настільки тонкий, що його навіть не видно. Його охопила жахлива підозра, що всі вони просто створювали ескіз чогось, що ховалося в повітрі.
Лише Гекс знав, що це.
Наприклад, той випадок із електроенергією. Гекс зачепив цю тему одного вечора, невдовзі після того, як завимагав мишу.
Зрозум пишався думкою, що знав про електроенергію практично все.
Вони продовжували терти повітряні кульки та скляні палички, поки Адріан не приклеївся до стелі, однак на Гекса це ніяк не повпливало. Тоді вони прив’язали купку котів до колеса, яке при обертанні терлося об бурштинові намистинки, заповнюючи все навколо електроенергією.
Клятий прилад крутився і день, і ніч, але в самого Гекса аніскілечки не потрапляло, а від шуму в усіх уже позакладало вуха.
Архіректор навіть наклав вето на винаходи з електростержнями.
Усе це пригнічувало Зрозума, який вважав, що світ повинен працювати ефективніше.
А тепер навіть те, що, на його думку, було правильним, виходило з ладу.
Він похмуро втупився у гусяче перо Гекса в сплетінні пружин і дротів.
Раптово двері розчахнулися. Лише одна людина могла гримнути ними таким чином. Зрозуму навіть не довелося обертатися.
— І знову здрастуйте, Архіректоре.
— Твоя мисляча машина ще працює? — запитав Ридикуль. — У мене тут крихітна...
— Вона не працює, — перебив Зрозум.
— Дійсно? Невже вихідний на честь Вепроночі?
— Погляньте, — сказав Зрозум.
Гекс написав:
+++ Ого! А Ось І Сир! +++ ДИНЯ +++ Помилка За Адресою: Анк-Морпорк, Патоковидобувний тракт, 14? +++ !!!!! +++ Разразразазразраз +++ Почати З Початку +++
— Що відбувається? — поцікавився Ридикуль.
Інші чарівники теж проштовхалися в приміщення.
— Знаю, прозвучить безглуздо, Архіректоре, але ми гадаємо, що машина підчепила щось від Скарбія.
— Маєш на увазі, недоумкуватість?
— Це просто сміховинно, друже! — скрикнув Декан. — Ідіотизм не передається повітряно-крапельним шляхом.
Ридикуль продовжував пихкати люлькою.
— Раніше я теж так думав, — сказав він.— Але тепер уже не впевнений. А мудрість можна підхопити, як ви гадаєте?
— Сумніваюся, — гаркнув Декан. — Це ж не грип, Ридикулю. Мудрість... Її прищеплюють.
— Але ж ми запрошуємо сюди студентів, сподіваючись, що вони підхоплять від нас мудрість, хіба ні? — здивувався Ридикуль.
— Ну, метафорично, — сказав Декан.
— І якщо зависати з купкою ідіотів, то й сам сильно отупієш, — продовжив Ридикуль.
— Образно кажучи...
— Досить п’яти хвилин розмови з бідолашним Скарбієм, і вже відчуваєш, що ти трішки того.
Чарівники похмуро закивали. Товариство Скарбія, ззовні абсолютно нешкідливе, із часом змушувало ваш мозок поскрипувати.
— Отож Гекс підчепив недоумкуватість від Скарбія, — проголосив Ридикуль. — Простіше простого. Справжня дурість завжди перемагає штучний інтелект, — він постукав своєю люлькою по слуховій трубці Гекса й прокричав: „УСЕ ДОБРЕ, СТАРИЙ ДРУЖЕ?“
Гекс написав:
+++ Привіт Мама Перевіряє +++ ДИНЯ +++ Помилка Нестача Сиру +++ !!!!! +++ Пан Желе! Пан Желе! +++
— Гекс чудово справляється з усім, що стосується суто чисел, але в інших випадках виходить ось таке, — сказав Зрозум.
— Бачите? Хвороба Скарбія, — сказав Ридикуль. — Цифри гарно поскладає, а все решта розламає. Пробували давати йому пігулки з сушених жабенят?
— Пробачте, пане, але ця пропозиція нам точно не допоможе, — сказав Зрозум. — Машинам ліки не дають.
— Чому ж ні? — здивувався Ридикуль. Він знову постукав по трубці й проревів: — СКОРО ТИ ЗНОВУ СТАНЕШ НА СВОЇ... ну... все стане на свої місця, друже! Де та дошка з літерами та цифрами, пане Впертонзе? Чудово, — він всівся й почав друкувати одним пальцем, повільно, наче керівник компанії:
— П-І-Ґ-У-Л-К-И-З-С-У-Ш-Е-Н-О-Ї-Ж-А-Б-И.
Труби Гекса задзвеніли.
— Мабуть, це не спрацює, — сказав Зрозум.
— Повинно, — відказав Ридикуль.— Якщо він може уявити, що захворів, то зможе й уявити, що вилікувався, — і продовжив набирати:
— Б-А-Г-А-Т-О-П-І-Ґ-У-Л-О-К-З-С-У-Ш-Е-НО-Ї-Ж-А-Б-И.
— Здається, ця штука вірить усьому, що їй кажуть?
