Гостроріз похмуро кивнув. 

— Ви певні, що все не можна вирішити, сівши за стіл… 

— НІ. 

— Ні. 

Морт і Смерть втомлено зробили коло, дивлячись один на одного. Їхні відображення промиготіли скляними берегами стелажів. 

— Один, — сказав Гостроріз. 

Смерть зловісно прокрутив косу в руках. 

— Два. 

Коса з мечем зійшлися в повітрі, видавши звук, із яким кіт міг би сповзати шибою, випустивши кігті. 

— Вони обоє схитрували! — вигукнула Келі. 

Ізабелл кивнула і промовила: 

— Звісно. 

Морт відскочив і надто повільно описав мечем дугу. Смерть запросто відбив удар і підступно махнув косою понад підлогою. Морт уникнув поранення тільки завдяки тому, що незграбно підстрибнув на рівних ногах. 

Хоча косу нечасто побачиш в арсеналі справжніх войовників, будь-хто, кому хоч раз випадало опинитися не з того її кінця, скажімо, під час селянського повстання, знає, наскільки це страхітлива зброя у вправних руках. Щойно її власник увійде в ритм замахування й обертання — ніхто, навіть сам він, уже не буде певен, де у певну мить опиниться лезо і чого від нього чекати наступної миті. 

Смерть вишкірився й перейшов у наступ. Морт пригнувся й уникнув удару на рівні очей, а тоді кинувся убік і почув, як дзенькнуло скло, коли вістря коси зачепило клепсидру на ближній полиці. 

…посеред темного провулку в Морпорку прибиральник нечистот вхопився за груди і повалився у свій візок долілиць… 

Морт перекотився, схопився на ноги й, обома руками тримаючи меч, заніс його над головою. Зловтіха переповнила його, коли побачив, як Смерть відступає назад плиткою-шахівницею. Різко замахнувшись навмання, він розрубав полицю, і клепсидри одна за одною почали з’їжджати на підлогу. Не цілком усвідомлюючи побачене, Морт боковим зором помітив, як Ізабелл кинулася повз нього ловити клепсидри. 

…четверо людей в різних кінцях Диска дивом уникли смерті через падіння з висоти… 

…А тоді він рвонув уперед, користуючись перевагою. Рук Смерті було майже не видно — так швидко він відбивав кожний удар, та враз він перехопив косу по-іншому, і лезо описало дугу знизу вгору. Морт ухилився, незграбно відступивши вбік, зачепивши вістрям меча клепсидру й так запустивши її в політ через кімнату… 

…десь у Вівцескелях гуртівник тарґів блукав із ліхтарем в пошуках заблукалої тварини, послизнувся і зірвався з тисячофутового стрімчака… 

…Гостроріз відчайдушно кинувся вперед і упіймав клепсидру однією рукою, впав на підлогу й трохи проїхався на животі… 

…гуртівник летів у прірву й верещав, та раптом під ним нізвідки виріс вузлуватий явір і врятував його від смерті, від божественного суду, від непевності в існуванні раю і ще від кількох проблем — словом, лишив тільки одну відносно просту, а саме стофутовий підйом гладкою від криги скелею у цілковитій темряві. 

На якусь хвилину дуелянти сповільнилися, віддалилися один від одного й почали обходити один одного по колу, чекаючи, доки супротивник відкриється. 

— Ми ж можемо чимось допомогти, хіба ні? — запитала Келі. 

— Морт програє і так, і так, — похитала головою Ізабелл. Гостроріз витрусив із широкого рукава мантії срібний свічник і багатозначно перекинув його з руки в руку. 

Смерть загрозливо зважував косу в руках і випадково зачепив плечем клепсидру… 

…у Фест Пеларґіку головний придворний кат послизнувся і впав у власноруч вириту яму з негашеним вапном… 

…Смерть замахнувся, та Мортові пощастило відскочити. Але везіння це було скороминущим. Він відчував, як печуть усі м’язи, як втома солодкою отрутою розслабляє мозок. Смерть таких слабких сторін не мав. 

І Мортову втому помітив. 

— ЗДАВАЙСЯ, І Я ТЕБЕ, МОЖЛИВО, ПОМИЛУЮ. 

На доказ Смерть наніс горизонтальний рубальний удар, який Морт неоковирно відбив клинком. Лезо коси смикнулося вгору й розтрощило клепсидру на порох… 

…герцог Стогелітський вхопився за серце, відчув крижаний укол, беззвучно зойкнув і впав з коня… 

Морт відступав, доки не відчув потилицею кам’яний холод опори. Смертина клепсидра з лячно порожніми посудинами була за кілька дюймів від його голови. 

Смерть не зважав на Морта. Він задумано дивився під ноги і відгрібав із проходу рештки герцогового життя. 

Морт закричав і замахнувся вгору. Присутні підтримали його радісними вигуками, бо вже давно чекали від нього цього ходу. Навіть Альберт плескав у зморшкуваті долоні. 

Та замість дзенькоту скла, на який розраховував Морт, не почулося… нічого. 

Він розвернувся й спробував удруге. Лезо пройшло крізь клепсидру, не розбивши її. 

Зміна у щільності повітря підказала йому занести меч над головою і вдарити в ту саму мить, коли Смерть підступно наносив удар згори. Морт наніс слабкий і повільний удар у відповідь, та Смерть відскочив назад. 

— ЦЕ КІНЕЦЬ, ХЛОПЧЕ. 

— Морте, — виправив Морт. І підвів погляд. 

— Морте, — повторив він і, замахнувшись знизу, перерубав держало коси навпіл. Гнів закипав у нього всередині. Якщо він зараз помре, то принаймні під справжнім своїм іменем. 

— Я — Морт, старий покидьку! — заверещав він і, оточений візерунком синього світла, що не встигало за мечем у складній комбінації ударів, кинувся до усміхненого черепа. Смерть сміючись позадкував, осів під градом лютих ударів, що розсікали держало коси знову й знов. 

Морт кружляв навколо нього, колючи й рубаючи, та невиразно усвідомлював, навіть крізь червоний туман люті, що Смерть відповідає на кожен його рух, тримаючи осиротіле лезо коси, мов меч. В його захисті не було дірок, а на самому гніві він довго не протримається. Я ніколи не здолаю його, думав він. Єдине, що можна зробити, це затримувати його стільки, скільки стане сил. І бути переможеним, мабуть, краще, ніж перемогти. Кому потрібна та вічність? 

Крізь завісу втоми він бачив, як Смерть випростує кістки й заносить лезо у грайливому круговому ударі — повільному, ніби рухається крізь патоку. 

— Батьку! — скрикнула Ізабелл. 

Смерть повернув голову. 

Може, Мортів розум і змирився з майбутнім, що чекало попереду, та тіло — певно, відчуваючи, що саме воно втратить у цій грі найбільше, — протестувало. Воно піднесло руку, що тримала меч, у невпинному ударі, який вибив лезо зі Смертиної руки й пришпилив його до найближчої опори. 

Несподівано для себе Морт усвідомив, що запала тиша. Він більше не чув настирливого ледь чутного шелесту, що допікав йому останні десять хвилин. Він зиркнув убік. 

У його клепсидрі висипалися вниз останні дрібки піску. 

— БИЙ. 

Морт заніс меч над головою й подивився в двійко синіх вогників. 

Опустив меч. 

— Ні. 

Смерть махнув ногою з такою блискавичною швидкістю, що Гостроріз зіщулився. 

Морт безшумно згорнувся калачиком і відкотився. Крізь сльози болю він бачив, як Смерть іде до нього з лезом коси в одній руці й його, Мортовою клепсидрою в іншій. Він бачив, як Смерть презирливо відштовхнув Келі й Ізабелл з дороги, коли вони спробували схопити його за плащ. Бачив, як він вдарив Гостроріза під ребра, і як свічник випав із руки чарівника й подзенькотів підлогою. 

Смерть стояв над ним. Вістря коси завмерло перед Мортовими очима на мить, а тоді здійнялося вгору. 

— Твоя правда. Немає справедливості. Тільки ти. 

Смерть завагався, а тоді опустив лезо. Глянув через плече на Ізабелл. Та трусилася від люті. 

— ТОБТО? 

Вона зухвало й гнівно дивилася Смерті в лице, а тоді відвела руку назад, замахнулася, вивела її вперед і вдарила з таким звуком, ніби поцілила в коробку з доміно. 

Не існує в світі нічого гучнішого за ту тишу, що запала після того. 

Келі заплющила очі. Гостроріз відвернувся й прикрив голову руками. 

Смерть дуже повільно підніс руку до черепа. 

Груди Ізабелл здіймалися й опадали так, що Гостроріз від такого видовища мав би полишити магію назавжди. 

І от нарешті голосом ще глухішим, ніж зазвичай, Смерть запитав: 

— НАЩО ТИ ТАК? 

— Ти казав, що забавки з долею бодай однієї людини можуть зруйнувати цілий світ, — сказала Ізабелл.