— Це займе деякий час, друзі. Я повинна відправити доктору Аслану аудіофайл, і мені потрібно буде його відредагувати.

— Добре, — хмикнула Ань.

— Малкольм, чи не хочеш ти розважити нас розповідями про твоє побачення з Холденом?

— Добре, по-перше, на ньому була наймиліша блакитна сорочка на гудзиках.

— Дитячо-блакитний?

— Закрий свій рот з таким скептичним тоном. Потім він подарував мені одну квітку.

— Де він узяв квітку?

— Не впевнений.

Олів поколупалася в MP3, намагаючись зрозуміти, де потрібно розрізати файл. Наприкінці була лише хвилина за хвилиною тиші з того моменту, як вона залишила телефон у номері готелю.

— Може, він украв її з буфету? — розгублено спитала вона.

— Здається, я бачила внизу рожеві гвоздики.

— Це була рожева гвоздика?

— Можливо.

Ан хихикнула.

— А кажуть, романтика померла.

— Ой, заткни пельку… — потім ближче до початку побачення щось трапилося.

— Найстрашніше, що могло статися зі мною, враховуючи, що вся моя чортова сім'я одержима наукою і, отже, відвідує всі конференції. Абсолютно всі.

— Ні. Скажи мені, що ти не…

— Так. Коли ми приїхали до ресторану, ми зустріли мою матір, батька, дядька та дідуся. Які наполягли на тому, щоб ми приєдналися до них. Що означає, що моє перше побачення з Холденом було чортовою вечерею на День подяки.

Олів підняла очі від свого ноутбука і обмінялася здивованим поглядом з Ан.

— Наскільки все було погано?

— Забавно, що ти запитала, тому що з найбільшим збентеженням я повинен сказати: це було страшенно вражаюче. Вони полюбили його, тому що він крутий учений і тому що він м'якший, ніж органічний коктейль, і протягом двох годин він якимось чином зміг допомогти мені переконати моїх батьків, що мій план стати промисловим ученим — це бомба. Я не жартую: сьогодні вранці моя мама зателефонувала і розповіла про те, що я виріс як особистість і нарешті контролюю своє майбутнє, і що мій вибір стосунків відображає це. Вона сказала, що тато згоден. Ви можете в це повірити? У будь-якому випадку. Після вечері ми купили морозиво, а потім ми повернулися в номер Холдена і шістдесят дев’ята, ніби настав кінець світу і…

“Така дівчина, як ти, яка так рано у своїй академічній кар'єрі зрозуміла, що трахатись з відомими, успішними вченими — це спосіб досягти успіху. Ти трахалася з Адамом, чи не так? Ми обидва знаємо, що ти збираєшся трахнути мене по тій же причині…”

Олів натиснула на паузу, негайно зупинивши відтворення запису. Її серце билося в грудях, спочатку від розгубленості, потім від усвідомлення того, що вона ненароком записала, і, нарешті, від злості на те, що почула ці слова знову. Вона піднесла тремтячу руку до губ, намагаючись викинути Тома з голови. Вона провела два дні, намагаючись прийти до тями, а тепер…

— Що це було? — спитав Малкольм.

— Ол? — невпевнений голос Ан нагадав їй, що вона була не одна в кімнаті. Вона підняла голову і виявила, що її друзі сидять. Вони дивилися на неї, широко розплющивши овою. Вона не хотіла — ні, у неї не було сил пояснювати.

— Нічого, просто від занепокоєння та шоку.

Олів похитала головою…

— Я впізнаю це, — сказав Ан, сідаючи поряд з нею. — Я впізнаю голос. З тієї розмови, на яку ми ходили. — Вона зробила паузу, шукаючи очима Олів. — Це був Том Бентон, чи не так?

— Що за… — Малкольм підвівся. У його голосі лунала тривога. І агресивність теж.

— Ол, чому в тебе є запис Тома Бентона, який говорить таке лайно? Що трапилося?

Олів звела на нього очі, потім на Ан, потім знову на нього. Вони вивчали її із занепокоєним, недовірливим виразом. Ан, мабуть, якось взяла Олів за руку. Вона сказала собі, що їй треба бути сильною, прагматичною, але…

— Я просто…

Вона намагалася. Вона справді намагалася. Але її обличчя зморщилось, і останні кілька днів змішалися і згоріли в ній. Олів нахилилась вперед, зарилася головою в коліна Ан і дозволила собі плакати.

Олів не збиралася слухати, як Том знову повторює ці жахливі слова, тому вона дала друзям свої навушники, пішла у ванну, і тримала кран відкритим, доки вони не дослухати. Це зайняло менше десяти хвилин, але весь цей час вона плакала. Коли Малкольм і Ан увійшли, вони сіли поряд із нею на підлогу. Ан теж плакала, великі, повні злості краплі стікали її щоками.

Принаймні тут є ванна, яку можна затопити, подумала Олів, простягаючи їй рулон туалетного паперу, який вона припасла.

— Він найогидніша, ганебна, ганебна людина, — сказав Малкольм.

— Сподіваюся, у нього зараз жахлива діарея, поки ми говоримо. Сподіваюся, у нього з'являться генітальні бородавки. Я сподіваюся, що йому доведеться жити з найбільшим, найболючішим гемороєм у всьому всесвіті. Сподіваюся, він…

Ан перервала його.

— Адам знає?

Олів похитала головою.

— Ти маєш сказати йому. А потім вам двом потрібно повідомити про покидька Бентона і вигнати його з академії.

— Ні, я… Я не можу.

— Ол, послухай мене. Те, що сказав Том — це сексуальне домагання. Не може бути, щоб Адам тобі не повірив — не кажучи вже про те, що в тебе є запис.

— Це не має значення.

— Звичайно, має!

Олів витерла щоки долонями.

— Якщо я скажу Адаму, він більше не захоче співпрацювати з Томом, а проект, над яким вони працюють, надто важливий для нього. Не кажучи вже про те, що він хоче переїхати до Гарварду наступного року, і…

Ан пирхнула.

— Ні, не хоче.

— Так. Він сказав мені, що…

— Ол, я бачила, як він дивиться на тебе. Він на голову вище за тебе. Він нізащо не захоче переїжджати до Бостона і я точно не дозволю тобі працювати на цього придурка… Що?

Її очі метнулися від Олів до Малкольма, які обмінялися довгим поглядом.

— Чому ви, так дивіться один на одного? І чому ви обмінюєтеся своїми внутрішніми жартами?

Малкольм зітхнув, ущипнувши себе за перенісся.

— Добре. Ан, слухай уважно. І перш ніж ти запитаєш — ні, я не вигадую це. Це реальне життя.

Він глибоко зітхнув, перш ніж розпочати.

— Карлсен і Олів ніколи не зустрічалися. Вони вдавали, щоб ти повірила, що Олів більше не любить Джеремі — якого вона точно ніколи не любила. Не знаю, що Карлсен отримував від цієї угоди, я забув запитати. Але на півдорозі фальшивих стосунків Олів перейнялася почуттями до Карлсена, продовжувала брехати йому про це і вдавала, що закохана в когось іншого. Але потім…

Він кинув на Олів бічний погляд.

— Ну. Я не хотів бути допитливим, але судячи з того, що днями лише одне ліжко в цьому номері було не заправлене, я впевнений, що останнім часом відбулися деякі… події.

Це, мабуть, було так болісно, що Олів довелося уткнутися обличчям у коліна. Якраз вчасно почути від Ан: — Це не насправді.

— Це так.

— Ні. Це фільм із серії Hallmark. Або погано написаний роман для дорослих. Це не буде добре продаватися. Олів, скажи Малкольму, нехай залишається на своїй роботі, він ніколи не досягне успіху як письменник.

Олів змусила себе підняти очі, і Ан насупилась, як ніколи раніше.

— Це правда, Ан. Мені дуже шкода, що я збрехала тобі. Я не хотіла, але…

— Ти навмисне зустрічалася з Адамом Карлсеном?

Олів кивнула головою.

— Боже, я знала, що той поцілунок був дивним.

Вона підняла руки.

— Ан, мені шкода…

— Ти навмисне зустрічалася з Адамом. Дідько. Карлсеном?

— Це здавалося гарною ідеєю, і…

— Але я бачила, як ти його цілувала! На парковці біля корпусу біології!

— Тільки тому, що ти змусила мене…

— Але ти сиділа в нього на колінах!

— І знову ти змусила мене — не найкрутіший момент нашої дружби, між іншим…

— Але ти намазала його сонцезахисним кремом на очах у принаймні однієї сотні людей!

— Тільки тому, що хтось підмовив мене. Ти відчуваєш закономірність?

Ан похитала головою, ніби раптово вражена власними діями.