— Привіт. — на ній були шльопанці, а на ньому кросівки, і — він завжди був високим, але зараз він просто височів над нею. Через це її очі дивилися прямо на його груди, і. . Ні. Ні. Не роби цього.

— Ти можеш розвернутися?

Якусь мить він вагався, але потім розвернувся, нехарактерно слушно. Це в кінцевому підсумку не вирішило жодної з проблем Олів, оскільки його спина була не менш широкою чи вражаючою, ніж груди.

— Ти можеш, гм. . нахилитися трохи?

Адам схилив голову, поки його плечі були. . все ще аномально високо, але дещо легше досягти. Коли вона підняла праву руку, частина лосьйону капнула на землю, там, де йому і місце, подумала вона жорстоко, а потім вона робила те, що вона ніколи не думала буде робити. Наносити сонцезахисний крем на Адама Карлсена.

Це був не перший раз, коли вона торкалася його. Тому вона не повинна була дивуватися тому, наскільки тверді його м’язи. Олів згадала, як він штовхав вантажівку, уявила, що, ймовірно, він може підняти штангу втричі більшу за її вагу, а потім наказала собі зупинитися, бо це було невідповідним ходом думок. І все-таки проблема залишалася в тому, що між її рукою та його шкірою нічого не було. Він був гарячий від сонця, його плечі розслаблені й нерухомі під її дотиком. Навіть на публіці, так близько, як вони були, здавалося, що відбувається щось інтимне.

— Отже… — у неї в роті пересохло. — Можливо, зараз гарний час, щоб згадати, як мені шкода, що ми постійно застрягаємо в цих ситуаціях.

— Все добре.

— Мені справді шкода.

— Це не твоя помилка, — у його голосі звучала різкість.

— З тобою все добре?

— Так… — він кивнув, хоча рух здавався напруженим. Завдяки цьому Олів зрозуміла, що, можливо, він не такий розслаблений, як вона думала спочатку.

Наскільки ви ненавидите цю ситуацію за шкалою від одиниці до «співвідношення дорівнює причинно-наслідковому зв’язку»?

Він здивував її, усміхнувшись, хоча все ще звучав напружено.

— Я не ненавиджу це. І це не твоя провина.

— Тому що я знаю, що це найгірше з усього можливого, і…

— Це не так, Олів… — він трохи обернувся, щоб поглянути їй у вічі — суміш радості та дивної напруги. — Такі речі будуть відбуватися й надалі.

— Правильно.

Його пальці м’яко торкнулися її лівої долоні, коли він викрав трохи її сонцезахисного крему для передньої частини. Що, загалом, було на краще. Вона дійсно не хотіла втирати лосьйон в його груди перед 70 % членів її докторської програми — не кажучи вже про її боса, оскільки докторка Аслан, ймовірно, спостерігала за ними, як яструб. А, може, й ні. Олів не мала наміру обертатися, щоб перевірити. Вона воліла б жити в блаженному невіданні.

— Здебільшого тому, що ти спілкуєшся з дуже допитливими людьми.

Вона розсміялася.

— Я знаю. Повір мені, зараз я дуже шкодую, що подружилася з Ан. Правду кажучи, замислююся про її вбивство.

Вона перейшла до його лопаток. У нього було багато маленьких родимок і веснянок, і їй було цікаво, наскільки недоречно було б, якщо б вона погралася, з’єднуючи точки на них пальцями. Вона могла просто уявити, які дивовижні картини це б розкрло.

— Але, агов, довгострокові переваги сонцезахисного крему були доведені вченими. А ти досить блідий. Ось, нагнись трохи більше, щоб я змогла дістати твою шию.

— М-м-м.

Вона обійшла його, щоб дістатися до передньої частини його плечей. Він був такий великий, що їй доведеться використати весь цей дурний лосьйон. Можливо, навіть доведеться попросити Ан про більше.

— Принаймні, завідувач кафедри отримує шоу. І виглядаєш, ніби тобі весело.

Він багатозначно глянув на те, як її рука розмазувала сонцезахисний крем на його ключиці. Щоки Олів горіли.

— Ні, я маю на увазі… не тому, що я… Я мала на увазі, ти виглядаєш, ніби веселишся, граючи у фрізбі. Чи щось таке.

Він зробив гримасу:

— Звичайно, краще за балакання.

Вона розсміялася.

— У цьому є сенс. Б’юся об заклад, тому ти такий підтягнутий. У дитинстві ти багато займався спортом, тому що це відволікало вас від спілкування з людьми. Це також пояснює, чому тепер, коли ти дорослий, твоя особистість така… — Олів зупинилася.

Адам підняв одну брову:

— Антагоністична і неприступна?

Чорт.

— Я цього не казала.

— Ти просто написала це.

— В-вибач. Мені дуже шкода. Я не хотіла… — вона розгублено стиснула губи. Потім вона помітила, що куточки його очей зморщилися. — Іди до біса.

Вона злегка вщипнула його за нижню сторону руки. Він скрикнув і посміхнувся ширше, що змусило її задуматися, що б він зробив, якби вона помстилася, написавши своє ім’я сонцезахисним кремом на його грудях, достатнього, щоб він міг лише засмагнути навколо нього.

Вона спробувала уявити його обличчя після того, як він знімає футболку і знаходить чотири букви, надрукованих на його шкірі, у відображенні свого дзеркала у ванній кімнаті. Вираз, який він би зробив. Чи торкнеться він їх кінчиками пальців.

Божевільна, сказала вона собі. Все це зводить тебе з розуму. Отже, він гарний, і ти вважаєш його привабливим. Велика справа. Кого це хвилює?

Вона витерла свої руки, переважно без лосьйону об колони його біцепсів і зробила крок назад. — Ви можете йти, докторе Антагоніст.

Від нього пахнуло свіжим потом, ним самим і кокосом. Олів не збиралася знову з ним розмовляти до середи, і чому ця думка прийшла з дивним болем у грудях, вона не знала.

— Спасибі. І дякую Ан, мабуть.

— Мм. Як думаєш, що вона змусить нас робити наступного разу?

Він знизав плечима.

— Триматися за руки?

— Нагодувати один одного полуницею?

— Непогано.

— Можливо, вона довершить свою гру?

— Фальшиве весілля?

— Фальшива спільна покупка будинку?

— Фальшиве підписання документів на іпотеку?

Олів засміялася, і те, як він дивився на неї, по-доброму, допитливо і терпляче… напевно, у неї галюцинації. Її голова була неправильною. Їй слід було взяти капелюх від сонця.

— Привіт, Олів.

Вона відірвала погляд від Адама й помітила, що Том наближається. Він теж був без сорочки, очевидно підтягнутий, і мав велику кількість кубиків пресу, які були достатньо виражені, щоб їх було легко порахувати. І все-таки це чомусь нічого означало для Олів.

— Привіт, Томе, — вона усміхнулася, хоча й була трохи роздратована втручанням. — Мені сподобався ваш виступ.

— Він був хорошим, чи не так? Чи розповідав тобі Адам про нашу зміну планів?

Вона нахилила голову:

— Зміну планів?

— Ми досягли значного прогресу щодо гранту, тому наступного тижня ми поїдемо в Бостон, щоб завершити налагодити усе з боку Гарварду.

— О це чудово… — вона повернулася до Адама. — Як довго тебе не буде?

— Всього кілька днів, — його тон був тихим. — Олів відчула полегшення, що це не буде довше. З незрозумілих причин.

— Олів, ти можеш надіслати мені свій звіт до суботи? — запитав Том. — Тоді у мене будуть вихідні, щоб розглянути його, і обговорити, поки я ще тут.

Її мозок вибухнув у шквалі паніки та яскравих червоних тривожних знаків, але їй вдалося зберегти посмішку на місці.

— Так, звичайно. Я надішлю його тобі в суботу, — О, Боже. О, Боже. Їй доведеться працювати цілодобово. Цього тижня вона не збиралася спати. Їй доведеться ходити з ноутбуком в туалет і писати, поки вона пісяє. — Зовсім немає проблем, — додала вона, ще сильніше схиляючись до своєї брехні.

— Ідеально, — Том підморгнув їй, а може, просто примружився на сонці. — Ти повертаєшся до гри? — запитав він Адама, і коли Адам кивнув, Том розвернувся і повернувся до гри.

Адам вагався ще секунду, потім кивнув Олів і пішов. Вона з усіх сил намагалася не дивитися йому в спину, коли він знову приєднався до своєї команди, яка, здавалося, була дуже рада, що він знову з’явився. Очевидно, що спорт був ще однією річчю, яка вдавалася Адамові Карлсену — несправедливо.

Їй навіть не потрібно було перевіряти, що Ан, Джеремі та майже всі інші дивилися на них останні п’ять хвилин. Вона виловила консервну банку з найближчого холодильника, нагадуючи собі, що це саме те, чого вони хотіли від цієї домовленості, а потім знайшла місце під дубом поруч зі своїми друзями — вся ця метушня з сонцезахисним кремом, і тепер вони сиділи в тіньку.