ІСІДЗО: Ого, це ти! А я було подумав, що то генерал МакАртур у своїй… шлюпці!

Цікава зброя цей «гочкісс». Постачається у багато країн і вписується в етнічність, хоч би куди потрапив. Американські «гочкісси» — це зброя, що косила беззбройних індіанців біля Вундед-Ні. З другого боку, жваві 8-міліметрові французькі «гочкісси», коли стріляють, починають го-го-го-гокати, так собі у ніс, дуже галантно, наче кінозірки. Якщо говорити про нашого кузена Джона Булля, то чимало важких британських «гочкіссів» після Першої світової були або перепродані у приватному порядку, або ж пішли на переплавку. Ось ці розплавлені кулемети почали час від часу з’являтися у найдивніших місцях. Один з них бачив Пірат Прентіс 1936-го під час подорожі зі Скорпією Моссмун у Челсі, в домі Джеймса Джелло, тодішнього короля богемських блазнів — маленького короля з гілки, схильної до вроджених хвороб, спадкової недоумкуватості, специфічних сексуальних розладів, що постають перед громадськістю у найприкріші моменти (одного омитого дощем, бритвово-чистого ранку голий пеніс звисав зі сміттєвого бака в одному з промислових закутків, який от-от мав заповнити натовп розлючених робітників у здоровецьких кепках з ґудзиками, з трифутовими гайковими ключами, ломиками Келлі, ланцюгами, аж тут голозадий спадкоємець престолу Порфиріо з велетенським німбом алюмінієвих завитків стружки на голові, рот підведений чорним мастилом, ніжні сідниці побрижились через холодні помиї зі сталевими і дуже жалючими скалками, його очі палкі й чорні, як губи, тільки ж лишенько, а це що таке, як незручно, вони завертають за ріг, він уже відчуває запах юрби, хоча юрба, зі свого боку, не впевнена щодо Порфиріо — тож марш у деякому сум’ятті пригальмовує, коли недореволюціонери починають сперечатися: примара — якась дурня для відвернення уваги, вигадана Менеджментом, а чи справжній Декадентський Аристократ, за якого можна отримати викуп, і якщо так, то скільки… а тим часом на дахи з цегляних і рифлених залізних дверей уже виходять брунатні урядові війська, оснащені британськими «гочкіссами» — яких не розплавили, а продали оптом торговцям кулеметами і кільком дрібним урядам по всьому світу). Можливо, як пам’ять про принца-наступника Порфиріо і про день тої бійні Джеймс Джелло і зберігав розплавлений «гочкісс» у своїх апартаментах, а може, це був просто ще один вибрик шановного Джеймса, ви ж бо знаєте, який він…

ВІДВЕРТО, ПО-ЧОЛОВІЧОМУ

— Синку, я собі тут думаю про цей ваш, е-е, «штопор», який ви собі, дітки, робите. Це ви ширяєтесь у голову електрикою, хе-хе?

— Хвилями, татуню. Не чистою електрикою. То для лохів!

— Так, е-е, хвилями. «Вмикаєте хвилі», правильно? хе-хе. Е-е, скажи синку, як це? Ти, може, знаєш, я змалку любив собі кайфонути, та-а…

— Ой, татку, хай тобі добре буде. На кайф од ширки воно геть не схоже!

— Бувало, що ми весело проводили «канікули», так тоді це називалося, і заводили вони нас, правду кажучи, у доволі «химерні» місця…

— Але ви завжди поверталися, так?

— Що?

— Ну, вважалося, що, коли повернетеся, то все буде так, як було, ну, таким самим, точнісінько таким самим, правильно?

— Ну, ха-ха, думаю, тому це й називалося канікулами, синку! Бо завжди повертаєшся до старої Реаландїї, хіба нє?

— Ну, це ви завжди поверталися.

— Послухай, Тайроне, ти просто не знаєш, наскільки те гімно небезпечне. Ти підключаєшся, йдеш собі кудись далеко і більше не повертаєшся? Так?

— Ха! Було б непогано! А як ти думаєш, про що мріє кожен електроман? Ех ти, стара ковінько! Та-а ще ж хто каже, що це мрія, та? М-може, вона таки існує. Може, таки є Машина, і вона нас таки забере, забере повністю, засмокче через електроди в черепі у Машину, і там ми будемо жити вічно — з іншими душами, які туди позалазили. Та-а ще ж вона сама вирішує, кого і коли засмоктувати. Тобі наркота не подарує безсмертя. Ти щоразу повертався у смертний шмат смердючого м’яса! Але Ми можемо жити вічно у свіжому, чесному, очищеному Електросвіті…

— Курва, ось що я отримав, подвійну Діву[641] замість сина…

ДЕЯКІ ВЛАСТИВОСТІ «IMIPOLEX G»

«Imipolex G» — перший по-справжньому еректильний пластик. За наявності відповідних подразників ланцюги утворюють перехресні зв’язки, що зміцнюють молекулу і збільшують міжмолекулярне притягання, тому цей Дивовижний Полімер виходить далеко за межі відомих фазових діаграм, від м’якої ґумової аморфності до дивовижної, досконалої мозаїчності, жорсткості, блискучої прозорості, високої стійкості до температур, погодних умов, вакууму, струсів будь-якого виду (повільно мерехтить у Порожнечі. Срібло і чорнота. Викривлені відображення зірок пропливають наскрізь, всією довжиною, колами, меридіанами, точними, як меридіани акупунктури. Що таке зорі, як не точки на тілі Господньому, куди ми встромляємо цілющі голки жаху та жадань наших? Тіні кісток і судин істоти — враженої, зраненої, опроміненої до білизни — зливаються з її власного тінню. Так само переплетена з кістками й судинами, її власна форма визначається тим, як відбувається Ерекція пластику — де швидко, а де повільно, де болісно, а де прохолодно і слизько… чи обмінюються ділянки властивостями жорсткості та блискучості, чи дозволяється деяким ділянкам пропливати над поверхнею, щоб перехід став виявом ніжності, де влаштувати несподівані переривання — удари, посмикування — між цими пестливими митями).

Вочевидь, подразники мають бути електронними. Вибір сигналів для пластикової поверхні досить обмежений:

1) тонка матриця дротів, яка створює відносно замкнуту координатну систему над Іміполектичною Поверхнею і за допомогою котрої можна надсилати еректильні та інші команди на конкретну ділянку, скажімо, площею близько 1/2 см²;

2) променева система сканування — або кілька систем — аналогічна до широковідомого електронного відеопотоку, що регулюється модуляторами та відбивачами, розташованими у потрібному порядку на Поверхні (або навіть під горішнім шаром іміполексу, на межі Того, що є нижче: з Тим, що було вставлено в «Imipolex G», або з Тим, що, по суті, відростило собі оболонку з іміполексу G, залежно від того, до якого виду єресі ви схильні. Не аналізуватимемо Першочергову Проблему, а саме: все, що зісподу під пластиковою плівкою, тією чи іншою мірою належить до Зони Невизначеності, та все ж для дослідників-початківців, які мають схильність до Schwärmerei, таки наголосимо, що подібні терміни на позначення Субіміполексичності, як то «Ядро» або «Центр Внутрішньої Енергії», мають поза теоретизуванням не більше реального ґрунту, ніж «Надзвукова Зона» або «Центр тяжіння» в інших галузях Науки);

3) або ж проекція на Поверхню електронного «зображення», схожого на кінофільм. Для цього потрібно щонайменше три проєктори, а скоріш за все — більше. Точна їхня кількість криється у невизначеності іншого порядку: у так званому Співвідношенні Невизначеності Отиюмбу («Можливий функціональний розлад γ_R, що є наслідком фізичної модифікації φ_R(x,y,z) прямо пропорціональної потужності p субіміполексичного розладу γ_R, де p — не обов’язково ціле число і визначається емпірично»), у якому індекс R позначає Rakete, а В — Blicero.

Тим часом Чичерін вирішив, що остогидлий нагляд за арґентинськими анархістами треба припиняти. Головний його біль, він же — Ніколай Ріпов із Наркомату Розвідки, вже прибув до міста і зараз десь поруч. Вірний Джабаєв, чимось роздратований, а може, наляканий, подався за журавлинові мочарі на п’яні гульки із двома тутешніми халамидниками й уже навряд чи повернеться. Кажуть, він тиняється по Зоні, хизуючись у краденому однострої американського Спецуправління, вдає Френка Сінатру. З’являється у місті, знаходить генделик, починає мугикати на тротуарі, і незабаром збирається натовп малолітніх богинь по $65 — варті кожного пенні! — вони впадають в екстаз і складаються у копиці шнурів і плетива, складок віскози і різдвяних орнаментів. Усе як слід. Дуже помічнé, якщо хочеться халявного вина, багато вина. Хоч би де опинилося «П’яне Тріо», второваними провінційними вуличками з гуркотом котять каравани Fuder und Fass[642]. Нікому навіть на думку не спадає запитати, що тут може робити Френк Сінатра, та й ще з двома п’яницями, ніхто й на хвилю не засумнівається, що це і є Сінатра — двох інших пияків міські ґаволови мають за комічний дует.