Тамелейн повернулася до перегляду рапорту, шукаючи тонких сигналів. Тішилася, що послали саме Кіпуну. Тамелейн із повагою ставилася до здібностей цієї ракіанки. Кіпуна мала м’які заокруглені риси й типове для більшості ракіанського священничого стану волосся, наче постійно розвіяне вітром, та в її голові не було вітру.

– Шіана була невдоволена, – промовила Кіпуна. – ’Топтер пролетів над самісіньким дахом, і вона виразно побачила в ньому двох в’язнів, закутих у кайдани. Знала, що їх везуть на смерть до пустелі.

Тамелейн відклала рапорт і всміхнулася.

– Тож вона наказала повернути в’язнів до неї. Я вважаю цей вибір слів чарівним.

– Повернути їх назад? – спитала Кіпуна. – Це здається досить простим наказом. Що в цьому чарівного?

Тамелейн дуже сподобалася прямота, з якою аколітка виявила свій інтерес. Кіпуна не пропускала нагоди довідатися, як працює мозок справжньої Превелебної Матері.

– Не ця частина її промови мене зацікавила, – відповіла Тамелейн. Схилилася над звітом і прочитала вголос:

– «Ви слуги Шайтана, а не слуги слуг». – Тамелейн глянула на Кіпуну. – Ти сама все це бачила й чула?

– Так, Превелебна Мати. Було визнано важливим, щоб я особисто передала тобі цей звіт на випадок, якщо в тебе виникнуть інші питання.

– Вона досі називає його Шайтаном, – промовила Тамелейн. – Як це має їх дратувати! Звичайно, це слова самого Тирана: «Мене називатимуть Шайтаном».

– Я бачила звіти зі сховища, знайденого в Дар-ес-Баляті, – сказала Кіпуна.

– І двох в’язнів повернено негайно? – спитала Тамелейн.

– Так швидко, як тільки можна було переслати звістку ’топтером, Превелебна Мати. Їх повернули за кілька хвилин.

– Тож вони постійно за нею стежать і слухають, що вона каже? Добре. Чи поводилася Шіана так, наче знає цих двох в’язнів? Вони обмінялися якимись посланнями?

– Я певна, що вони їй чужі, Превелебна Мати. Двоє звичайних людей низького стану, радше брудні і вбого одягнені. Від них тхнуло немитим тілом, от як від мешканців халуп на периметрі.

– Шіана наказала зняти з них кайдани, а тоді заговорила до цієї немитої пари. Якими були її слова? Що достеменно вона сказала?

– «Ви мій народ».

– Мило, мило, – промовила Тамелейн. – Тоді Шіана наказала забрати цих двох, скупати їх, дати нове вбрання і відпустити. Розкажи мені власними словами, що сталося пізніше.

– Вона покликала Туека, і той прийшов із трьома радниками-помічниками. Це була… майже сварка.

– Мнемотранс, прошу, – звеліла Тамелейн. – Відтвори мені фрази, якими вони обмінювалися.

Кіпуна заплющила очі, глибоко вдихнула і ввійшла у мнемотранс. Тоді заговорила.

– Шіана каже: «Мені не подобається, що ти згодовуєш моїх людей Шайтанові». Радник Стірос каже: «Їх принесли в жертву Шай-Хулудові!» Шіана каже: «Шайтанові!» Шіана тупає від гніву, а Туек каже: «Годі, Стіросе. Щоб я більше не чув такої суперечки». Шіана каже: «Коли ви навчитеся?» Стірос починає говорити, але Туек поглядом наказує йому замовкнути й говорить: «Ми навчилися, Свята Дитино». Шіана каже: «Я хочу…»

– Досить, – промовила Тамелейн.

Аколітка розплющила очі й мовчки чекала. За мить Тамелейн заговорила:

– Повертайся на свій пост, Кіпуно. Ти справді дуже добре впоралася.

– Дякую, Превелебна Мати.

– Священники будуть збентежені, – сказала Тамелейн. – Бажання Шіани – наказ для них, бо Туек у неї вірить. Перестануть використовувати червів як знаряддя кари.

– Ці два в’язні, – почала Кіпуна.

– Так, дуже здогадливо з твого боку. Два в’язні розкажуть, що з ними сталося. Історія розійдеться у перекрученому вигляді. Люди казатимуть, що Шіана захищає їх від священників.

– А хіба не це вона робить, Превелебна Мати?

– Ах, усе ж поміркуй, який вибір тепер відкривається перед священниками. Вони частіше вдаватимуться до альтернативних форм покарань – шмагання чи конфіскації майна. Тоді як страх перед Шайтаном зменшуватиметься через Шіану, страх перед священниками зростатиме.

Через два місяці звіти Тамелейн Капітулі підтвердили слушність її слів.

– Зменшення порцій, особливо зменшення порцій води, стало домінантною формою покарання, – звітувала Тамелейн. – Фантастичний поголос дійшов до найдальших околиць Ракіса й невдовзі перекинеться на багато інших планет.

Тамелейн ретельно обміркувала наслідки свого звіту. Його побачить багато людей, зокрема й ті, що не симпатизують Таразі. Кожна Превелебна Мати спроможна подумки змалювати картину того, що тепер неодмінно станеться на Ракісі. Багато хто бачив, як Шіана прибула з пустелі на дикому черві. Священнича реакція, що мала на меті втримати все в таємниці, була помилковою з самого початку. Незаспокоєна цікавість мала тенденцію породжувати власні відповіді. Здогади часто були більш небезпечними, ніж факти.

Попередні звіти розповідали про дітей, яких приводили гратися з Шіаною. Дуже спотворені розповіді цих дітей повторювали, перекручуючи їх дедалі сильніше, і всі ці перекручення акуратно посилали до Капітули. Двоє в’язнів, повернувшись на вулиці в новій одежі, лише посилили наростання міфу. Сестри Бене Ґессерит, мисткині міфології, черпали з Ракіса готову до вжитку енергію, тонко посилюючи і скеровуючи її.

– Ми вигодували в населення віру в здійснення бажань, – рапортувала Тамелейн. Перечитавши свій останній звіт, подумала про фрази Бене Ґессерит.

«Шіана – це та, кого ми так довго чекали».

Це твердження було достатньо простим, щоб поширити його без небажаних перекручень значення.

«Дитина Шай-Хулуда приходить, щоб покарати священників!»

Це вже було трохи складніше. Кілька священників загинуло в темних провулках через панівні неспокійні настрої. Це спонукало корпус священничих сил до ще сильнішої настороженості. Як легко було передбачити, кількість випадків несправедливості проти населення наростала.

Тамелейн подумала про священничу делегацію, що звернулася до Шіани через сум’яття серед Туекових радників. Семеро їх під проводом Стіроса ввірвалися до Шіани, перебивши їй обід із запрошеною з вулиці дитиною. Знаючи, що таке рано чи пізно станеться, Тамелейн була до цього готова, і їй передали таємний запис інциденту. Слова розбірливі, кожна зміна виразу обличчя помітна, усі думки цілком явні для тренованого ока Превелебної Матері.

– Ми приносимо жертви Шай-Хулудові! – протестував Стірос.

– Туек наказав вам не сперечатися зі мною, – відповіла Шіана.

Як підсміхалися священниці, помітивши розгубленість Стіроса та його супроводу.

– Але Шай-Хулуд… – розпочав Стірос.

– Шайтан! – виправила його Шіана, а з виразу її обличчя легко було прочитати: «Чи ці дурні священники нічого не знають?»

– Але ми завжди думали…

– Ви помилялися! – Шіана тупнула ногою.

Стірос удав, ніби йому потрібне пояснення.

– Чи повинні ми вірити, що Шай-Хулуд, Розділений Бог, є також і Шайтаном?

«Який же він заплішений дурень», – подумала Тамелейн. Навіть жовтороте дівча може збити його з плигу, що Шіана тут-таки й зробила.

– Кожне вуличне дитя знає це, ледь навчившись ходити, – зверхньо промовила вона.

Стірос спробував удатися до хитрощів.

– Звідки ти знаєш, що в голові у вуличних дітей?

– Ти – зло, раз сумніваєшся в мені, – звинуватила його Шіана. Вона завчила цю відповідь і часто до неї вдавалася. Знала, що її слова повернуться до Туека й нароблять звинуваченому клопоту.

Стірос розумів це аж надто добре. Чекав, спустивши очі долу, а Шіана тим часом дуже терпляче, мов розповідаючи дитині давню казку, пояснювала йому, що в пустельному червові може мешкати або бог, або диявол, або вони обидва разом. Люди мусять просто це приймати. Не людям вирішувати таке.

За таку єресь Стірос посилав людей до пустелі. Вираз його обличчя (так ретельно записаний для подальшого аналізу Бене Ґессерит) промовляв, що такі концепції завжди проростали з бруду на дні ракіанського суспільства. Та тепер! Мусив змагатися з непохитною певністю Туека в тому, що Шіана прорікає святу істину!