… думаєш у мене в стосунках з жінками щось залежало від мене? Як тільки померла моя Рая, то все тут залежало тільки від нашої дочки Ані. Бо ми з нею залишилися вдвох, я коло неї — і за тата, і за маму, і за дідуся, і за бабусю. Ні, бабуся у нас була, Раїна мати, але яка з неї допомога? Навідалася на кілька годин чи на півдня, посиділа трохи з онукою, а то в неї самої — і своя квартира, і якийсь там приймак-пенсіонер, і в лікарню бігти треба — здавати аналізи, і на барахлівку їхати — приторговувати, бо пенсія мала. Так що з самого початку всі мені в один голос: думай про жінку! Думай, бо тобі потрібна жінка, а твоїй Ані потрібна друга мати. Друга мати не замінить рідної, але ж рідна — покійна, так що думай. І всякі мої знайомі почали мене знайомити з усякими жінками. Сказати, які в мене за цей час були жінки? Хе, була навіть одна генеральша — ще при живому генералі. То я пізніше довідався, що в генеральші її генерал ще живий, а коли знайомилися з генеральшею — ніхто не сказав, і вона не сказала. Генерал був якийсь дуже хворий, ось-ось мав померти, але все не вмирав. Ми трохи були зустрічалися з генеральшею, вона в ліжку — звичайнісінька баба, нічого в ній від генеральші, хоч, правда, я не знаю, яка та справжня генеральша має бути в ліжку. А потім я їй сказав, що я так не можу. Не можу, поки в неї ще живий генерал, мені такі експерименти непотрібні. Чекай, поки генерал помре! То я свою Аню з генеральшею навіть не знайомив, сам забракував. А після генеральші була в мене актриса, наша спільна з Василем знайома, ти знаєш Василя, то актриса була давно не замужем, вона і в ліжку була артистка, у ліжку весь час — театр. Справжня актриса, в Києві таких небагато, вроджені здібності. Але я собі подумав. Добре, я подумав, ти здібна актриса, визнана, але якщо ти й для моєї Ані будеш весь час актриса, якщо весь час у квартирі театр? І розійшлися ми з актрисою. А потім як? Раніше ні генеральшу, ні актрису я навіть не показував своїй дочці. Не хотів розстроювати, бо недавно мати померла, а тут батько вже гуляє з іншими жінками, жалко було дитину, вона б однаково не зрозуміла, що її батько — мужчина, шо її батькові — треба. А потім почав свою Аню знайомити з усякими тітками. Познайомлюся, пересплю, а через якийсь час кажу, слухай, дорога, в мене серйозні наміри, ти не думай, що в мене якісь наміри несерйозні, то давай познайомлю з дитиною, а там уже що дитина скаже. І влаштовував удома невеличке домашнє свято — з тортом, чаєм, шоколадними цукерками, сухим вином, бо ж не могли ми при дитині напиватися горілкою чи коньяком. Затівали втрьох світську бесіду, тири-пири, тринди-ринди коржі з маком, наша гостя серйозно старалася, щоб сподобатися дитині, а потім я ласкаво та весело питаю в дитини, чи хоче вона цю тітку бачити вдома своєю мамою, бачиш, мовляв, яка гарна тітка, яка розумна, як тебе любить. Аня ж мовчазна, потайна, зайвого слова не скаже, насуплювалася, дивилася спідлоба й заперечливо крутила головою. Тоді я казав цій дамі, що женитися не збираюся, бо дитяче серце не приневолиш, бо дитяче серце її не приймає, бо я не можу привести в квартиру жінку, яка не замінить моїй дочці рідну матір, а зразу ж стане для неї мачухою. І ще якийсь час зустрічались, аж поки я знайомився з іншою. 3 цією іншою повторювалося те саме — і скромне домашнє свято, і торт, і чай, і шоколадні цукерки, й — чи хочеш ти, Аню, щоб цю славну тітку я привів додому, бо ця славна тітка хоче тобі замінити рідну матір, і дочка заперечливо крутить головою, і в мене знову є серйозний привід, щоб розлучитися. Бо ще ж я і чоловік такий — поки не переспав з якою жінкою, то вона мені інтересна, а як тільки переспав — уже неінтересна, то, коли правду казати, я вже й сам не дуже хотів, та й хто здатний замінити рідну матір, та й я вже добре вивчив свою Аню, я наперед знав, що вона скаже, так що скромне свято було невеличким спектаклем для нашої гості. Чому? Аня зразу ж спротивлювала тих жінок, які зразу ж залишалися зі мною ночувати. А з Надією Іванівною вийшла промашка. Вона й така солідна женщина, працює в інституті, але замужем ніколи не була, хоч, звичайно, з мужчинами зустрічалася й до мене. Привіз додому, познайомив, чай, шоколадні цукерки, торт, шампанське. А потім я в Ані питаю, чи їй подобається Надія Іванівна, чи хотіла б вона її за рідну матір. Моя без'язика дочка мовчить, нічого не каже. Я знов питаю. Тоді вона киває головою й каже, що хоче. В мене аж нижня губа відвисла, бо я на таке від своє дочки не сподівався. Ти добре подумала, питаю. Добре подумала, каже дочка. Подумай другий раз, кажу. Я вже подумала другий раз, каже. Й що ти придумала другий раз, питаю. Хай Надія Іванівна залишиться в нас, каже. Ось так Надія Іванівна й залишилася в нас, ми з нею розписалися, тепер живемо разом. Хоч спочатку навіть отямитися не міг, своїм вухам не повірив, хотів третій раз перепитати, але третій раз перепитувати було якось незручно. Мені ж цей спектакль був наперед відомий, і фінал відомий, я завжди очікував саме цього фіналу. Було цікаво, що ж сталося з дочкою, чому розтануло її серце? То я в неї пізніше й запитав якось ненавмисне. То Аня мені призналася. Ти, батьку, сказала, завжди всяких тіток залишав на ніч у себе, й вони в тебе почували всю ніч, то хіба я могла полюбити їх чи поважати, хіба такі могли мені замінити рідну матір, а Надія Іванівна перша жінка, яка не залишилася в тебе ночувати, коли ти перший раз привів її додому, за це вона й сподобалась, нехай вона буде мені за рідну матір. Ну, ти бачив таку, ти чув про таку? І я згадав, як усе було, коли Надію Іванівну я вперше привіз додому, як наступного дня раненько Аня заглянула в мою кімнату, побачила мене самого, підбігла до мене й поцілувала. Я тоді не знав, чого вона мене цілує, а воно он що! Бідна Аня, так і не знає, як ми її обманули! Дочекались, поки вона заснула, потім сіли на таксі, поїхали на таксі додому до Надії Іванівни, бо їй так захотілося, щоб у неї вдома, провели у неї бурхливу ніч, а потім так само на таксі я встиг раненько повернутися додому, ще дочка спала. А потім ото вона зайшла в мою кімнату й побачила мене самого. Бідна Аня! Дитяча наївність! Як жаль, що з віком минає і дитяча наївність, і дитяча довірливість. Поки маленька, то нізащо не хочеш вірити, що з твоєї милої дівчинки виросте, ну… Добре, не казатиму, бо язик не повертається в роті, коли про свою дитину. Звичайно, я не втримався й похвалився перед Надією Іванівною, що почув від Ані. А моя законно узаконена жінка хитро всміхається. Чого ти хитро всміхаєшся, питаю. А вона питає — сказати чи не сказати, чого вона хитро всміхається. Авжеж, скажеш. То вона мені сказала, моя професорша, що, перше ніж зі мною серйозно знайомитися, вона переговорила з усіма нашими спільними знайомими, й наші спільні знайомі поділилися усією об'єктивною інформацією про мене. Потім вона потай від мене переговорила з Анею, одержала від дочки інформацію, яка повністю збіглася з інформацією, яку вона мала від знайомих. І що сказала? Сказала: «Я перша з претенденток на твоє серце, що не їла в тебе торт, правда?» — «Правда», — кажу… «І не пила традиційний чай, так?» — «Так». — «І не пила традиційне шампанське, так?» — «Так», — мушу признатись, бо як тут не признаєшся, коли вона все знає. І моя Надія Іванівна зареготала: «Бо я знала, що ні в якому разі не повинна залишатися в тебе на ніч, що коли ти захочеш — ми неодмінно повинні поїхати додому до мене. Через Аню. І ми поїхали. А дочка подумала, що я з тобою не переспала, а тому й призвала мене. Ось так я тебе ошукала, ось так женила на собі». — «Та не ошукала, не женила мене на собі, а я на тобі женився, бо так захотіла Аня». — «Еге, Аня. Чекала б мене та сама доля, що й інших, чи я тебе не знаю, але мені дуже шкода стало й тебе, й Аню. Може, не так тебе, як дитину, бо ж і без рідної матері, і ще такий батько трапився, що зі смаком увійшов у роль вдівця». — «Та в яку роль, у яку роль, не вигадуй!» — «А я не вигадую, це ти вигадуєш». Ось така мені трапилась Надія Іванівна, приємно, коли жінка розумна, біла розумної — і сам розумніший, а біля дурної — і сам дурніший, а мені повезло, недаремно я влаштовував усі ті домашні свята з тортом, недаремно радився з моєю розумницею Анею, вона таки вибрала собі до душі, я б сам не вибрав.
