…Панчучка в цьому ділі була темна після весілля з Панчуком так само, як до весілля. В ліжко лягала в халаті, вже під ковдрою дозволяла розстебнути халат, а коли чоловік шаленів і сердився, то згоджувалася зняти халат. І уникала дивитися на свого Панчука, щоб не бачити його могутніх чоловічих достоїнств. А щоб вона дозволила собі якісь вільності в ліжку — та ніколи. Й хоч би одненьке сороміцьке слово злетіло з язика, й вуха затуляла пальцями, коли жінки в її присутності затівали нескінченні теревені про чоловіків, бо ж багато жінок не тільки люблять чоловіків, а ще й люблять розказуватн про них. Панчук учив-учив свою Панчучку, але вона не піддавалась науці, вважала його брутальним та розбещеним, ось він і почав погулювати. Але не афішував ні перед ким. Панчучка не знала, шо Панчук погулює, але їй очі розкрила Карменсіта, сусідка. Я тобі вже колись розказувала про Карменсіту, батько в неї іспанець, мати єврейка, а вона сама — це гримуча суміш, яка вибухає щохвилини. Вона все про всіх знає. То вона зустріла Панчучку й запитала її в лоб: «Ти скажи, чого твій Панчук гуляє?» — «Панчук гуляє?.. — «Гуляє». — «Та не може він гуляти, не повинен». — «От не повинен, а гуляє». — «Та я ж ніколи не відмовляю своєму Панчуку». — «Ти не відмовляєш, але він гуляє. А ти ж така інтересна, пікантна, загадкова, несподівана, та з тобою кожен захоче познайомитися, та я знаю тут одного кооператора, який умирає за тобою, та тебе цей кооператор озує й одягне, і в такі фірмові шмотки, що тобі ціни не буде, що твій Панчук роздивиться тебе — та пізно роздивиться…» Отак десь цілий тиждень Карменсіта пудрила мізки Панчучці, аж поки напудрила. Лягає Панчук із своєю Панчучкою в ліжко, вона спершу скромна-скромна, як завжди, а потім усе нескромніша й нескромніша, а далі все безсоромніша й безсоромніша, а тоді й зовсім безсоромна, наче ніколи ніякого сорому не знала. І показала в ліжку такі прийоми, що Панчук тільки ревів, як бугай, від задоволення. А потім ще. А потім ще. А потім найшло на нього, сказився й питає, де це ти навчилася, бо ти раніше такою не була, який мужик навчив усіх цих прийомів, бо в мене ти вчитися не хотіла. А вона признаватися не хоче, їй соромно признатися. Він ще більше дуріє — хто та хто, я йому наб’ю морду, а з тобою розлучимося. То Панчучка мусила признатися. Сказала за Карменсіту. Панчук спершу не повірив, усе мітив на якогось мужика, який начебто завівся у його Панчучки, а потім таки повірив, бо згадав, яка профура їхня сусідка була раніше, до неї на день два-три! кавалери приходили, це вже тепер вона трохи ухоркалася, то водить менше. Після цього він зустрів Карменсіту і каже: «Ох ти ж і курва!» А зона засміялася й питає: «Сподобалося?» — «Сподобалося.» — «Тепер твоя жінка вміє все?» — «Вміє все». — «А вмітиме ще більше, я її ще повчу». — «Повчи». — «То мені стало шкода твоєї Панчучки: така симпатяга — й вона мучиться, й ти біля неї мучишся, а ти ж теж симпатяга. Жінка повинна бути майстром у своєму ділі, вона повинна всю техніку постелі знати назубок, вона повинна грати на чоловікові, як дідько на роялі. Кожен чоловік потребує свого індивідуального підходу, але висока жіноча техніка всім чоловікам підходить. Тепер ти шануватимеш свою Панчучку, триматимешся сім' ї, бо мені ще ж і вашу сім'ю стало жалко, у вас маленька дитина. Я вчила безплатно, заради моєї жіночої любові до високого жіночого мистецтва, але ти можеш поставити мені пляшку горілки або купити колготки. Поставиш пляшку горілки?» — «Матимеш і горілку, і колготки. Ох ти ж і курва!»

… мені Олька розказувала про свою сусідку, у неї був чоловік, то чоловік її бив тільки в голову, бо в неї зовсім дурна голова, нічого не хотіла розуміти, а потім чоловік її кинув. То як ця сусідка меблі купувала. Пішла в меблевий магазин, подивилася на всіх гружчиків, які там працюють, а познайомилася з одним, що їй сподобався. Попросила, щоб він їй допоміг купити меблі. Гружчик пообіцяв. А вона йому розказала, що незаміжня, що грошей у неї мало. Й дала зрозуміти, що віддячить натурою. Раз натурою, то гружчик запалився, й скоро вже були готові меблі. Занесли їй меблі у квартиру, грузчик хотів залишитися, але вона його випхала за двері. Й пішла розказувати Ольці, як до неї гружчик приставав. Олька вислухала й питає: «Ти ж йому обіцяла?» — «Обіцяла. Але мало кому я що обіцяла». — «А якби ти не пообіцяла, то б у тебе досі не було меблів, правда? Значить, він тобі допоміг, а ти його обманула. Він тебе не обманув, а ти його обманула. А раптом тобі знову доведеться звертатися в меблевий магазин, до кого ти звернешся» — «До другого гружчика». — «Обманеш ще одного гружчика?» — «Обману». — «Але той другий гружчик уже знатиме від першого гружчика, яка в тебе репутація, що ти обманюєш». — «То ти мене заставляєш займатися розпустою з усіма гружчиками?» — «Я тебе не заставляю, ти сама домовлялася з гружчиком». — «То що ти про це думаєш?» — «Я думаю, що це нечесно», — сказала моя Олька своїй сусідці. А мені сказала: «Недаремно чоловік бив її в голову. А може, сусідка стала саме такою тому, що чоловік бив її в голову?»

… подивися на цього продавця в білому халаті, стоїть у м'ясному відділі. На вітрині хоч би шматочок м'яса, а морда в нього — як свиняча відбивна. Разом училися в дев'яностій школі, були друзями, але двадцять років не розмовляємо, й він мене не впізнає. Ось бачиш, він дивиться на мене, як на порожнє місце. А я на нього теж дивлюся, як на порожнє місце. Дуже обидчивий. А чого розсердився на мене? За одну лише фразу. Колись поділився зі мною великою радістю — як улітку поїхав до тітки в село, там познайомився з дуже гарною дівчиною, переспав з нею на сіні в клуні. Він був дуже задоволений, а вона чомусь зосталася незадоволена. То він оце думав і думав, чому вона залишилася незадоволена. Й додумався. Вона вища за нього на цілу голову, а він ростом не вдався, от вона й незадоволена таким їхнім знайомством. То він збере гроші й неодмінно поїде в Курган до професора Ілізарова, цей професор додає людям росту, з малорослих робить великорослими, то нехай витягне йому ноги, щоб бути на зріст таким, як та дівчина. А я взяв і сказав йому, щоб таки їхав у Курган до професора Ілізарова, тільки нехай професор витягне йому не ноги, а щось інше, тоді ота сільська дівчина точно буде задоволена. А він мені що сказав? Сказав, що попросить у моєї дівчини, щоб моя дівчина перевірила в нього й сказала мені, чи справді йому треба щось витягувати. Й коли моя дівчина скаже, що таки треба витягувати в довжину, то він поїде в Курган до професора витягувати не тільки ноги. 3 тих пір я теж дивлюся на нього, як на порожнє місце.

… померла, згоріла за якийсь місяць, так жалко Валю! Все своє життя не прожила, а промучилася. Добре, хоч син вступив до політехнічного, вона доглянула сина сама, без чоловіка, він у неї теж помер від раку. Весною зустрілися, то розказувала, що познайомилася з якимось удівцем, удівець їй подобається, але нема умов для зустрічей. У вдівця на руках хворі старі батьки, а в неї тільки однокімнатна квартирка, і в цій квартирці вона не сама, а з сином. То хвалилася, що поставить на кухні такий замок, щоб відмикався тільки з кухні, а син з коридора зайти не міг… І чомусь весь час мені цей замок пам'ятався — поставила Валя чи не поставила? На поминках у її квартирі думалося про цей замок. Зайшла на кухню, подивилася на двері — є замок! Я клацнула — замикається кухня зсередини. І так мене її смерть ударила, що я знов розридалася, плачу й плачу, ніяк не погамую сліз. Потім до мене підійшов той удівець, просить не плакати, мовляв, сльозами Валю не повернеш, а я дивлюся на замок — і ще дужче заходжуся.

… Олька тепер постатечнішала, стала мотрона мотроною, усе-таки троє дітей нажила з чоловіком. Хоче виїхати будь-куди, щоб самій не мучитися і щоб діти не мучилися. Вчить англійську мову — в трамваї, в тролейбусі, на вулиці. Якісь малайці були організували кооператив для навчання медсестер, якийсь дуже прискорений курс здобуття спеціальності, Олька записалася, вже мала закінчити й одержати диплом, але тут з’ясувалося, що їхні дипломи недійсні, і кооператив розпався, й вона так і не стала медсестрою. А на Заході медсестри дуже дефіцитні. То вона тепер знайшла якісь курси кравчинь, вчиться на кравчиню, дуже вмілі руки, все їй дається легко, недавно з обрізків пошила мало не фірмову куртку для чоловіка, він усім каже, що купив на барахлівці за скількись там тисяч. Так оце з усіх її історій я згадала ще одну історію, давню, а теперішніх історій у неї більше нема. Добивався один дядечко від неї любові, все минуле літо добивався, але далі обіцянок вона не пішла. А ця історія була з народним дружинником, вона з ним познайомилася в народній дружині, на чергуванні. Такий здоровий лоб, високий, Ольці дуже сподобався, він усе їй розказував про київських яхтсменів, бо сам якийсь там яхтсмен. У нього перший раз нічого не вийшло. То вона прийшла до мене, все розказала й радиться: йти завтра чи не йти, бо договорилися про побачення на завтра. Я їй сказала, щоб ішла, раз пообіцяла, а там буде видно. І в нього вже вийшло, то вони, бувало, цілими днями тільки те робили, що займалися любов'ю, аж сині ходили від виснаження. Цей народний дружинник дуже любив похвалитися. Хвалитися, що член у нього на двадцять сім сантиметрів, але від збудження виростає ще на один додатковий сантиметр. І міряв на піаніно, на клавішах. Чому на піаніно? У них там на квартирі стояло піаніно, його мама мріяла стати піаністкою, але пішла в кулінарію. То народний дружинник схоплювався з дивана, біг до піаніно, клав свій член на клавіші й кричав: дивися, дивися, правду тобі казав! А Олька йому казала, щоб отак зіграв вальс «На сопках Маньчжурії», їй чомусь дуже цей вальс подобався, вона ж така меланхолійно-романтична. То він казав, що