АННЕТ: І все ж…
МІШЕЛЬ: Може, підете до туалету?
АННЕТ (до Алена): Ніхто тебе тут не тримає…
ВЕРОНІК: Авжеж, ніхто його тут не тримає.
АННЕТ: Мені паморочиться…
АЛЕН: Стій спокійно і подивись уперед. Та дивись же, цуцику!
АННЕТ: Іди геть! Залиш мене у спокої!
ВЕРОНІК: І все ж краще би вона пішла до туалету.
АЛЕН: Чуєш? Ходи до туалету. Якщо блювати — то в туалеті.
МІШЕЛЬ: Дай їм «Примперан».
АЛЕН: Це ж не від вашого «клафуті», еге ж?
ВЕРОНІК: Я зробила його вчора!
АННЕТ (до Алена): Не чіпай мене!
АЛЕН: Та заспокойся ти, цуцику!
МІШЕЛЬ: Слухайте, ну нащо нервувати так по-дурному!
АННЕТ: Мій чоловік уважає, що за будинок, школу, сад маю відповідати я!
АЛЕН: Зовсім ні!
АННЕТ: І знаєш, я тебе розумію. Усе це смертельно нудно. Авжеж, саме так — нудно!
ВЕРОНІК: Якщо це так нудно, тоді навіщо народжувати?
МІШЕЛЬ: Певно, Фердінанд відчуває вашу байдужість.
АННЕТ: Байдужість?!
МІШЕЛЬ: Ви ж самі кажете…
Аннет блює.
Величезний струмінь частково потрапляє на Алена.
Пошкоджені й мистецькі альбоми на столику.
МІШЕЛЬ: Тазик, швиденько! Тазик!
Веронік біжить за тазиком, а Мішель підставляє Аннет тацю для кави.
Аннет гикає, проте цього разу не блює.
АЛЕН: Цуцику, можна ж було піти до туалету!
МІШЕЛЬ: Еге, а вашому костюмові дісталося!..
Повертається Веронік із тазиком і ганчіркою. Тазик дають Аннет.
ВЕРОНІК: Це точно не може бути через мій «клафуті»!
МІШЕЛЬ: Це нерви, а не «клафуті». Просто нерви.
ВЕРОНІК (до Алена): Не хочете привести себе до ладу у ванній кімнаті? О Господи, мій Кокошка[5]! Боже мій милий!
Аннет гучно блює до тазику.
МІШЕЛЬ: Та дай ти їй «Примперан»!
ВЕРОНІК: Не одразу ж! Вона нічого не проковтне.
АЛЕН: А де у вас ванна кімната?
ВЕРОНІК: Ходімо, я покажу.
Веронік і Ален виходять.
МІШЕЛЬ: Нічого, це все нерви. Нервовий криз. Аннет, ви ж мати. Хочете ви того чи ні, але ви — мати. І я розумію вашу тривогу.
АННЕТ: Ммм…
МІШЕЛЬ: У мене є приказка: не можна подолати те, що подолало тебе.
АННЕТ: Ммм…
МІШЕЛЬ: У мене це відлунює у хребцях. Раптом що — шию зводить.
АННЕТ: Ммм… (Блює ще трохи.)
ВЕРОНІК (повертається з іншим тазиком, в якому видно губку): Що ж тепер робити з бідолашним Кокошкою?!
МІШЕЛЬ: Я спробував би «Містер Пропер»… Складно буде висушити… Або ж ти промий сторінки водою і поприскай парфумами.
ВЕРОНІК: Парфумами?!
МІШЕЛЬ: Візьми мій одеколон «Курос», я й так ним не користуюся.
ВЕРОНІК: Папір пожолобиться.
МІШЕЛЬ: Можна присушити феном і притиснути книжками. Чи попрасувати — пригадуєш, ми так робили з квитками?..
ВЕРОНІК: Ех…
АННЕТ: Я куплю вам новий альбом.
ВЕРОНІК: Це раритет! Наклад давно вичерпано!
АННЕТ: Мені дуже шкода…
МІШЕЛЬ: Ми дамо з ним раду. Дозволь, Веро.
Веронік з огидою подає йому тазик з водою та губку.
Мішель починає чистити книжку.
ВЕРОНІК: Це перевидання двадцятирічної давнини каталогу виставки п’ятдесят третього року в Лондоні!..
МІШЕЛЬ: Сходи за феном. І принеси «Курос». Він у шафі для рушників.
ВЕРОНІК: У ванній зараз її чоловік.
МІШЕЛЬ: Він же там не голий! (Веронік виходить, а Мішель продовжує чистити.) Отак. Більшу частину прибрав. Тепер трохи протерти альбом про долганів[6]… Я на хвилинку. Зараз повернуся.
Виходить, забравши цебро.
Веронік і Мішель повертаються разом. Вона — з флаконом одеколону, він — із тазиком зі свіжою водою.
Мішель повертається до чищення.
ВЕРОНІК (до Аннет): Як ви? Вам краще?
АННЕТ: Так…
ВЕРОНІК: Прискати?
МІШЕЛЬ: А де фен?
ВЕРОНІК: Він принесе, коли закінчить свої справи у ванній.
МІШЕЛЬ: То почекаємо. «Курос» — в останню мить.
АННЕТ: А мені можна буде до ванної?
ВЕРОНІК: Авжеж! Певна річ.
АННЕТ: Навіть не знаю, якими словами…
Веронік веде Аннет до ванної та повертається.
ВЕРОНІК: Просто жах!
МІШЕЛЬ: Не варто було йому мене провокувати.
ВЕРОНІК: Та й вона нестерпна.
МІШЕЛЬ: Принаймні приємніша за нього.
ВЕРОНІК: Лицемірна.
МІШЕЛЬ: А мені вона симпатичніша.
ВЕРОНІК: Гидотна парочка. Не розумію, чому ти їх захищаєш? (Обприскує одеколоном тюльпани.)
МІШЕЛЬ: Я їх не захищаю. Чого це ти раптом так вирішила?
ВЕРОНІК: Тягнеш час, хочеш, щоб і кози ситі були, і сіно ціле…
МІШЕЛЬ: А от і ні!
ВЕРОНІК: Так! Розповідаєш про свої подвиги, коли був ватажком, погоджуєшся з тим, що вони можуть робити зі своїм сином що завгодно, хоча їхній малий є небезпечним для суспільства, а отже, це стосується всіх! Просто божевільна якась, так обблювати мої книжки! (Вона прискає парфумами на Кокошку.)
