Веронік Ульє

Мішель Ульє

Аннет Рей

Ален Рей

(Усім — між сорока і п’ятдесятьма роками.)

Вітальня.

Жодного реалізму.

Жодних зайвих деталей.

Веронік і Мішель Ульє сидять навпроти Аннет і Алена Рей.

Треба, щоб одразу відчувалося, що ми вдома у родини Ульє і що ці дві пари щойно познайомилися.

У центрі — низенький столик, завалений художніми альбомами.

Два великі букети тюльпанів у джбанах.

Панує серйозна, щира й поблажлива атмосфера.

ВЕРОНІК: Тож ось наша заява… А ви складете свою… «3 листопада о пів на шосту вечора у сквері Прапорщика Дюнана після сварки одинадцятирічний Фердінанд Рей, озброївшись кийком, ударив по обличчю нашого сина Брюно Ульє. Внаслідок чого в останнього опухла верхня губа, було пощерблено два різці та ушкоджено нерв правого різця».

АЛЕН: Озброївшись?

ВЕРОНІК: Озброївшись. О, вам не подобається слово «озброївшись»? Мішелю, чим можна замінити? Схопивши? Заволодівши? Схопивши кийок — непогано, еге ж?

АЛЕН: Так, хай буде схопивши.

МІШЕЛЬ: Схопивши кийок.

ВЕРОНІК (виправляє): Схопивши… Парадокс у тім, що ми завжди вважали сквер Прапорщика Дюнана такою собі безпечною гаванню, на відміну від парку Монсурі.

МІШЕЛЬ: Саме так. Завжди кажемо: до парку Монсурі не можна, до скверу Прапорщика Дюнана — будь ласка!

ВЕРОНІК: Але це я так… У будь-якому разі ми дуже вам вдячні за те, що прийшли. Складно досягнути чогось квапливими рішеннями.

АННЕТ: Та ні, це ми вам дякуємо, ми!

ВЕРОНІК: Не думаю, що слід за щось дякувати. На щастя, існують навички співіснування!

АЛЕН: Що їх наші діти, здається, ще не набули. Тобто, я хотів сказати — наш син!

АННЕТ: Авжеж, саме наш син!.. А як бути з зубом, якщо нерв ушкоджено?..

ВЕРОНІК: Ми ще не знаємо. Записалися до лікаря. Здається, загрози для всього нерва немає.

МІШЕЛЬ: Там лише невеличка цятинка.

ВЕРОНІК: Саме так, цятинка. Частину нерва зачепило, а решту не ушкоджено. Але поки що нерв не умертвляють.

МІШЕЛЬ: Хочуть дати зубику шанс.

ВЕРОНІК: Це, принаймні, краще, ніж пломбування каналів.

АННЕТ: Авжеж…

ВЕРОНІК: Тож певний час за зубом стежитимуть, аби дати нервові час на відновлення.

МІШЕЛЬ: Хлопчині доведеться ходити з керамічною наліпкою на зубі.

ВЕРОНІК: Адже до вісімнадцяти років протезів на ставлять.

МІШЕЛЬ: Так, вона має рацію.

ВЕРОНІК: Постійні протези можна ставити лише тоді, коли процес росту зубів завершився.

АННЕТ: Звичайно… Сподіваюся… Сподіваюся, все буде гаразд.

ВЕРОНІК: Ми на це розраховуємо.

Пауза.

АННЕТ: Які чудові тюльпани!

ВЕРОНІК: Це з квіткової крамнички на ринку Мутон-Дюверне. Знаєте, нагорі?

АННЕТ: Звісно, знаю.

ВЕРОНІК: Їх щоранку доставляють із Голландії. Десять євро за п’ятдесят тюльпанів.

АННЕТ: Справді?

ВЕРОНІК: Знаєте ту крамничку? Нагорі?

АННЕТ: Так, знаю.

ВЕРОНІК: Не знаю, чи вам відомо, але він не хотів виказувати Фердінанда.

МІШЕЛЬ: Так, він відмовлявся.

ВЕРОНІК: Дивне видовище: у дитини немає обличчя, зубів — і вона відмовляється говорити!

АННЕТ: Уявляю.

МІШЕЛЬ: Брюно не хотів виказати його зі страху, що друзі вважатимуть його за наклепника. Веронік, треба дивитися правді в очі, це була не просто мужність.

ВЕРОНІК: Згодна, проте мужність — також прояв колективізму.

АННЕТ: Звісна річ… Тоді як?.. Мені цікаво, як ви в такому разі дізналися про Фердінанда?..

ВЕРОНІК: Дуже просто: ми пояснили Брюно, що, захищаючи цього хлопчика, він лише шкодить йому.

МІШЕЛЬ: Ми сказали, що, якщо цей хлопчик уважає, буцімто можна всіх спокійно гамселити, то хіба він колись зупиниться?

ВЕРОНІК: Сказали, що, якби батьками цього хлопчика були ми, то, поза сумнівом, хотіли би знати про це.

АННЕТ: Ну, звісно…

АЛЕН: Авжеж… (його мобільний вібрує) Даруйте… (він відходить; розмовляючи по телефону, виймає з кишені записник) Так, Морісе, дякую, що передзвонив. Отже, у ранковому номері газети «Лез Еко», зачитую: «Згідно з висновками дослідження, надрукованого у британському журналі «Ленсіт» і передрукованому вчора у «Файненшинал Таймс», двоє австралійських науковців з’ясували неврологічну дію «Антрилу» — препарату проти високого тиску, випущеного лабораторією «Ференц-Фарма». Спостерігаються побічні ефекти від зниження слуху до порушення координації рухів…» Хто у вас, трясця, стежить за ЗМІ?! Гидко читати… Що мене роздратувало?! Зібрання акціонерів! Вони збираються за два тижні. Витрати на позов за вами?.. Гаразд… Гей, Морісе, запитайте у відповідального за зв’язки з громадськістю, чи було ще щось таке… Я тобі передзвоню, бувай.

(Відривається від телефону.) Вибачте.

МІШЕЛЬ: Ви…

АЛЕН: Я адвокат.

АННЕТ: А ви?

МІШЕЛЬ: А я торгую побутовими приладами. Веронік — письменниця, працює на півставки у мистецько-історичній бібліотеці.

АННЕТ: Письменниця?

ВЕРОНІК: Я брала участь у колективній збірці праць про сабеїстів на основі розкопів, відновлених після припинення конфлікту між Ефіопією та Ерітреєю[1]. А в січні у мене виходить книжка про трагедію в Дарфурі[2].

АННЕТ: То ви спеціалізуєтесь на Африці?

ВЕРОНІК: Так, я цікавлюся цим континентом.

АННЕТ: Інші діти у вас є?