Стоячи в душі під потоком прохолодної води, вона ще глибше занурилася у свої думки, падаючи в глибину своїх спогадів, вона мимоволі опинилась у тому самому дні, коли її вперше привели в академію.

Вона була зовсім маленькою дівчинкою, коли почула спір своїх батьків, мама повторювала, що вона ще занадто мала для цього, що у них ще є час, щоб вона могла пожити нормальним життям. Батько говорив про те, що вони всі в небезпеці, і тільки там він зможе захистити її, що їм потрібно йти прямо зараз, заради їх же безпеки.

Вона була налякана почутим, але вже тоді вона не хотіла піддаватися емоціям, і ще більше лякати батьків. Тому, натягнувши посмішку на обличчя, вона акуратно увійшла на кухню до батьків.

‒ Мам, тату, щось трапилося? – Почувся тоненький дитячий голосок.

‒ Все в порядку, мила. – Голос матері тут же став ніжним і турботливим, вона присіла на коліна, і обняла свою доньку. ‒ Просто нам потрібно буде поїхати на деякий час.

‒ Ти віриш в магію? – Почувся голос батька, який вже присів поряд з дочкою.

‒ Так. ‒ Тихо і невпевнено сказала Фіона. «Мені було шість років, ‒ подумала доросла Фіона, ‒ звичайно я вірила в магію, Санта Клауса, Зубну фею і в багато інших, дуже дурне питання».

‒ Тоді впевнений, тобі сподобається наша невелика подорож, ‒ задоволено сказав Стівен.

Він підморгнув дочці, встав перед нею, і провів рукою у повітрі, кімната осяялася бузковим кольором. Він змахнув ще раз, і перед дівчинкою виник бузковий єдиноріг, який жваво йшов галопом у повітрі, по кухні.

‒ Вау, ‒ ледве змогла видавити з себе Фіона.

‒ Я хочу, щоб ти знала, донька, сказав рішуче батько. Магія реальна, деякі створіння можуть володіти їй і допомагати іншим, використовуючи свою силу на благо. Ми з твоєю мамою володіємо чарівною силою, і ти теж, з часом ти станеш відмінною чарівницею. Але ти повинна розуміти одну дуже важливу річ, з великою силою приходить велика відповідальність. І найголовніше, що всі істоти різні, і не всі з них використовують свою силу на благо, деякі несуть шкоду, і вони дуже небезпечні, особливо для таких як ми. Я не хочу тебе лякати, ти ще надто мала, щоб занурюватися у все це, але зараз у нас немає іншого виходу.

Він знову змахнув рукою, і бузковий серпанок почав відкривати прохід, перед її поглядом виникло невідомої краси місце, дівчинка завмерла у подиві. Але в почуття її привів різкий гуркіт в коридорі, вона швидко озирнулася, і побачила, як щось схоже на гігантську чорну змію вповзає в кухню. Фіона хотіла закричати, але не могла, голос покинув її, і вона впала в ступор. Її мати зреагувала вмить, вона різко кинулась до входу, в ту ж секунду в її руці з'явився кривавий меч, яким вона швидко і безжально знищіла істоту. Істота видала якийсь незрозумілий зву,к і тут же випарувалася.

В очах маленької Фіони заблищали сльози, мама тут ж кинулася до неї.

– Не переживай, мила. Її більше нема, вона зникла, і не заподіє тобі шкоди, ми про тебе подбаємо. – Тремтячим голосом говорила Брі.

Раптово її очі розширилися від жаху, вона хотіла щось сказати, але замість слів з її рота ринула тепла червона кров. Фіона у паніці дивилася на матір, в животі якої стирчало чорне щупальце. Вона хотіла кинутися до матері на допомогу, але не встигла, батько швидко схопив її, і кинувся в портал. Коли межі порталу змикалися, вона побачила свою мати в останній раз, лежачу в калюжі власної крові, в оточенні страшних істот.

Цей кошмар переслідував її довгі роки, вона все ще звинувачувала себе, постійно прокручувала цей епізод в своїй голові, думаючи, щоб вона могла змінити, і що вона повинна була зробити, щоб врятувати свою матір.

Але коли вона вперше опинилася у Межсвіті, їй стало легше, незважаючи на біль і нерозуміння, на відчай і розгубленість. У цьому світі особлива аура, звичайно вона не може позбавити вас від усіх проблем, або допомогти забути всі жахи, але вона приносить у твою душу деякий спокій. Стає так тепло і затишно на душі.

Той день відклався у пам'яті маленької дівчинки назавжди, саме тоді вона багато втратила, але і саме тоді вона знайшла все, вона знайшла своє життя варта, і тепер вона намагається рятувати інших тагат, щоб не допустити того жаху, який їй самій довелося зазнати.

У неї залишився батько, він усіма силами намагався приховувати свою біль, і уберегти свою дочку від всього цього, він дав їй усе, що міг дати. З того часу він почав навчати її захищати себе, освічував її в магії вартових, вчив історії світів. Вона була дуже здібною дівчинкою, і те, що вона так рано вступила у світ вартових, допомогло їй потім.

Ще у дитинстві вона не виходила з бібліотеки академії, вивчаючи всі можливі матеріали, пов'язані з світами, чірокі і усіма видами магії. Їй подобалося вивчати все це, це було вельми цікаво, більш того, дозволяло втекти з реального світу, забути всі проблеми і негаразди, і поринути в чарівний світ.

Звичайно, там все теж не було настільки райдужно, як їй хотілося, вона розуміла на скільки небезпечне життя варта, але це саме те, чому вона збиралася присвятити своє життя. Вона виросла в оточенні вартових, вона бачила все їх життя в академії, спілкувалася з ними, черпала у них потрібну їй інформацію. Вони любили її, вона часто допомагала їм знайти щось у бібліотеці, або просто підбадьорювала їх своїм завзяттям і рішучістю. Їй подобалася це життя, і вона з нетерпінням чекала, щоб самій пройти ритуал, і нарешті офіційно навчатися в академії.

Вона хотіла побачити гордість в очах свого батька, коли вона увійде в коло і отримає свою силу, хотіла довести йому, а швидше за все навіть самій собі, що вона найкраща і що вона не розчарує його. Але цього не сталося. Всього один бісів рік.

Один рік відділяв її від вступу до академії, з кожним днем вона раділа цьому все сильніше. В той день, все було чудово, вона як завжди прокинулася рано вранці у відмінному настрої, пішла на сніданок, поспілкувавшись з деякими амакай, потім відправилася до батька.

– Доброго ранку. – Постукавши, вона тихенько прочинила двері в кабінет батька.

– Доброго. – Якось не дуже весело сказав він. Він сидів за стільцем, потупивши погляд кудись вдалину, здавалося, що його розум десь блукає, десь дуже далеко.

– Тату, щось сталося? – Стривожено запитала вона.

– Сьогодні я вирушаю до межі світів, заступаю в дозор. – Важко зітхнув він.

– Але ж це не у перший раз, ти часто там буваєш. Що ж тебе так засмутило? – Запитала вона, сідаючи навпроти нього.

– Нічого, мила. – Він обдарував її посмішкою, його очі втупилися на неї, він немов повернувся здалеку. – Просто трохи задумався.

Він не хотів турбувати її тоді, він володів рідкісним даром передбачення, його неможливо контролювати, іноді бачення майбутнього приходили до нього самі собою. Він ненавидів це, рідко ці бачення несли щось хороше, тільки біль, розчарування і смерть. Ще жодного разу йому не вдалося запобігти своєму баченню, і це наганяло на нього неймовірну тугу.

Сьогодні він бачив щось у сні, він знав, що це були відлуння бачення, але він не пам'ятав його. Єдине, що він знав напевно, сьогодні він бачить свою дочку в останній раз. Він не переживав за себе, він знав свою долю і прийняв її давно, померти в бою для варта – честь. Але він боявся за неї, вона так рано залишилася без матері, а тепер змушена буде втратити його. До такого неможливо підготуватися, і не можна застрахувати когось від переживань, навіть з допомогою магії.

Вона впорається з усіма труднощами і неприємностями , він навчив її всьому, чому міг. Він підготував її до життя вартовою, тепер вона не пропаде.

– Я просто хочу, щоб ти розуміла, що кожен день варта, може стати його останнім днем. Я хочу бути впевнений, що ти добре засвоїла це і готова до всього.

– До чого ця розмова? Ти мені щось не договорюєш? – Схвильовано запитала Фіона.

– Просто нагадування. Тобі довелося нелегко, і я боюся, що це тільки початок твого життєвого шляху. Стільки все ще тебе чекає попереду і не все буде приємним.