Друзі сиділи мовчки, кожен з них намагався усвідомити почуте, прокручував події свого життя, і їм здавалося, що всього цього не може бути.
‒ Почекайте тут, я приведу себе до ладу і ми всі підемо в академію, ‒ оглянувши переляканих друзів, вона додала, ‒ звичайно, якщо ви цього захочете.
Вона пішла, залишивши здивованих друзів, які ще довго сиділи у повній тиші, не вронивши ні слова. Але кожен вже вирішив для себе, що він неодмінно відправиться в академію.
Фіона піднялася в свою кімнату, і важко зітхнула, посмішка зійшла з її обличчя. Для неї вони завжди будуть маленькими дітьми, з якими вона весело проводила час, граючи в ігри, і слухаючи їх забавні історії. Важко усвідомити, що вони вже дорослі, і що доведеться показати їм світ вартових. Звичайно, вона любила своє життя, та просто обожнювала бути вартовою, але це занадто небезпечно, і піддавати небезпеки дітей їй не дуже хотілось. Зібравшись з думками, вона швидко переодяглась, і відправилася в низ, розуміючи, що не їй вирішувати їх долю, вона може тільки дати їм вибір, а для цього зобов'язана відвести їх в академію, і допомогти чим зможе, як зазвичай.
Тітонька увійшла в кімнату, відчувши чергові здивовані погляди на собі. Ну так звісно, вони ніколи не бачили її такою, її густі довгі чорні волосся були зібрані в тугий хвіст, на обличчі красувався приголомшливий макіяж, з якого яскраво виділялася червона помада, підкреслюючи пухкі губи. Вона була одягнена в чорні обтягуючи штани, футболку, і високі чоботи на плоскій підошві, збоку на штанях у неї висів кинджал, і зверху була накинута мантія. Друзів дуже вразило, що перед ними стояла не звична їм тітонька років п'ятдесяти, а молода приваблива жінка віком не більше тридцяти років. Вона обдарувала їх своєю чарівною посмішкою і сказала лише одну фразу.
‒ О, мої дорогі, вам ще належить дуже багато дізнатися, але не від мене.
Далі сталося те, чого вони ніяк не могли очікувати. Вона змахнула рукою, і кімнату осяяв червоний серпанок, коли дим почав поступово розсіюватися, простір в кімнаті розійшлося в різні сторони, і повільно нізвідки почали з'являтися обриси дивних будівель, незвичайних дерев і озера. Вони все ще стояли в вітальні будинку, але і одночасно були в іншому місці. Це було так незвично, захоплююче і хвилююче, Фіона пройшла в цей розрив, жестом покликавши друзів з собою, вони, не роздумуючи, пішли за нею.
Кімната зникла, і друзі опинились на вулиці біля величезного бузкового озера. Вони не могли повірити своїм очам, і дуже довго стояли, озираючись навколо. Небо було бузкового кольору, а небесних світил, було три, різних розмірів і кольорів. Величезне блакитне світило – Наос, перше що кидалося в очі, воно немов закривало майже половину неба. Трохи за ним і меншого розміру виднілося надзвичайно красиве червоне світило – Антарєс, і десь, немов дуже далеко виднілося третє – Даркос, більше схоже на маленьку чорну діру в небі, але від нього явно виходило якесь світло сірими променями, що виглядало приголомшливо. Вигляд був чудовий, немов три світила змагалися один з одним за місце на цьому бузковому небі, але і одночасно дуже гармонійно доповнювали один одного.
Тут була величезна безліч різних рослин, яскравих і всіляких квітів, які не побачиш у нашому світі, а їх розміри, вони всі були величезні, дерева, квіти, кущі, вони тяглися до небесних світил, і було враження, що дістали до них. У деяких рослин не було видно кінця, вони немов тримали на собі небеса цього світу. Все навколо рясніло фарбами, було так яскраво, що неможливо було не звернути уваги на будови, вони навпаки були дуже темними. Більша частина була смоляно-чорними, але виднілися і зелені, сині, фіолетові, але дуже темних відтінків, але що найважливіше, вони не стояли на землі, вони були високо на деревах, деякі просто висіли у повітрі, а інші були в серпанку різних кольорів, немов стоячи на хмарах.
Фіона спостерігала за реакцією дітей, мимоволі вона згадала, як її вперше привели сюди, як було тихо і спокійно тоді, ніякі проблеми всіх світів не могли змусити її відчувати себе погано, це місце мало особливу ауру, воно несло спокій, вона посміхнулася і повернулася до інших.
‒ Ласкаво просимо у світ вартових, це місце називають «За межею світів», ми називаємо його – «Межсвіт». Слідуйте за мною, я проведу вас в академію.
Вони мовчки йшли далі, поки не зупинилися у гігантської чорної будівлі, вона височіла над всім навколо, і немов притягувала до себе. Вона була чорніше ночі, немов це була величезна чорна діра в просторі, але вона мала обриси схожі на старовинний замок або готичну церкву.
Фіона змахнула рукою, і на подив друзів, з неї хлинула кров, але рана швидко затягнулася. А кров, стікаючи під їхніми ногами, швидко перетворилася на червону хмару, яка відірвала їх від землі, і понесла прямо до величезних воріт академії.
Вони пливли по повітрю, не вірячи своїм очам, зверху відкрився ще більш приголомшливий вигляд. Але вже через кілька хвилин вони відчули тверду землю під ногами, точніше камінь, кам'яні сходи перед воротами академії. Поблизу будівля була інша, вона більше не була чорною плямою, а набула приємні темно-сірі обриси, під ногами були чорні флюоритові східці, попереду величезні металеві двері, було багато веж різних форм і розмірів, озирнувшись назад, вони побачили величезну чорну пляму, і стало зрозуміло, що це якесь силове поле, що захищає академію.
Коли всі рушили за напрямом до воріт, вони відчинилися, і перед поглядом відкрився вид на великий круглий вестибюль, все всередині було з флюориту темно-сірого, місцями чорного або з фіолетовим відливом. У самому центрі кола стояв фонтан, в якому були три статуї. Жінка, яка була в мантії з капюшоном, накинутим на голову, з-під якого спускалося довге волосся. Одна рука була виставлена вперед, і в ній знаходився посох з красивим яскраво-жовтим каменем, який видавав приємне світіння. Іншою рукою вона дбайливо притискала до себе книгу з ієрогліфами, які друзям були зовсім не зрозумілі. Вона виглядала як жива, було відчуття, що вона зараз покине свій п'єдестал, і підійде привітатися, але це була лише скульптура. Поруч стояв чоловік, він був немов в бойовій готовності, він тримав лук з червоного дерева однієї рукою, а другою – стрілу неймовірною краси з блакитним пір’ям, він натягував тятиву, немов готуючись до пострілу, і це насторожувало. Третя скульптура розташовувалася трохи позаду, підносячись над іншими. Це була антропоморфна істота, схожа на ведмедя грізлі, він тримав в одній руці меч, а в інший щит.
На них, як і на жінці, були мантії, одягнені всі були однаково, у чорних штанях, футболках, і високих чоботях, як і Фіона. Навколо них струмувала вода, вона немов стікала нізвідки, подивившись вгору, вони не побачили нічого, це погляд в нескінченність. Вода вихором струменіла навколо цих трьох, разом з нею кружляли сніжинки, великі і маленькі, вони були кришталево чистими, як і вода, але видавали неймовірне світіння приємним блакитним світлом, це видовище заворожувало.
Навколо не було звичайне приміщення, озирнувшись, гурту здалося, що вони знаходяться в лісі, навколо було багато дерев і квітів. Подивившись вниз, вони побачили, що стоять в річці, вона рухалася за різними напрямами, вказуючи шлях, як дорога. Тая нахилилася, і зрозуміла, що не відчуває воду під ногами, і що вони не намокли, вона простягнула руку до води і занурилася в приємну прохолодну воду. Але їх ноги не занурювалися у воду, вони стояли, і йшли по воді, це було неймовірно.
Навколо було дуже просторо, крізь гілки дерев проглядались флюоритові стіни різних кольорів, частіше чорного, але виднілися інші яскраві гарні кольори, це виглядало дуже магічно. У деяких стін стояли дерев'яні лави, вкриті місцями м'яким бузковим або ніжно-зеленим мохом, за фонтаном стояли високі сходи з флюориту синього кольору, вони також були покриті рослинами і по ним стікала плавно вода, створюючи красиві маленькі водоспади. По перилах тяглися гілки дерев, і розцвітали бутони різних квітів, все це було схоже на казковий палац фей.
