- Відвідувачка до нашого в'язня, - пробурмотів дух і став біля стінки.

- Добрий день, - тихо сказала я і зіщулилася під поглядом вампіра.

- Вітаю, - прохрипів вампір, дістав з кишені невеличкий планшет і включив його, - назвіться.

Я назвалася й озвучила мету мого приходу. Вампір звірився із записами, піднявся з крісла й запропонував мені пройти й сісти за стіл з протилежного від зачиненої камери боку.

Сам він підійшов до зачинених дверей, дістав з розумного рукава магнітний ключ та приклав до замка. Відсунув засув. У такому ж порядку відкрив ще два замки поменше, що закривали засуви вгорі й унизу двері, але вже іншими ключами. Відкрив віконце у двері й скомандував:

- Відійти від дверей. Устати обличчям до стіни, - уважно перевірив виконання своїх наказів. Тоді відчинив двері.

У камеру зайшли разом і вампір, і дух. Як усе чітко…

Нарешті, Найтона провели за стіл і посадили навпроти мене. Ланцюг кайданків просунули в товсте кільце на поверхні столу.

Дух пішов нагору, а вампір поставив крісло недалеко від столу, зручно там умостився й дістав з кишені планшет:

- Згідно наданого дозволу на побачення, фея Студенко Вікторія може поговорити з демоном-вампіром з Тунни Кровменем Найтоном. Теми розмови: про здоров'я, про погоду, про щось абстрактне. Розмовляти про минуле забороняється, обговорювати знайомих забороняється. Час зустрічі - 30 хвилин. Час пішов, - вампір завмер.

- Привіт! Ого…і що ми тридцять хвилин про погоду говорити будемо? Ну, добре, - очікувала, що будуть труднощі, але все одно не настільки.

- Вітаю! І яка ж погода за вікном? До прикладу, у нас прохолодно, - усміхаючись, проговорив Найтон.

- Зовні спекотно, але гуляє вітровій по дорозі. Тут гори, це очевидно, що легковій завжди прохолодніший ніж у місті. Дуже приємно знаходитися на природі.

- Не сумніваюся. Щодо майбутнього, я сподіваюся, що ми не припинимо спілкування. Усе ж єдина особа, що зраділа відміні моєї страти – ти. Круто!

- Так, це буде чудово. Ти будеш працювати на холоді, - наглядач почав уважніше нас слухати, - Як ти реагуєш на холод?

- Мені дуже не зручно на морозі. Зазвичай з’являється кволість та нежить. А якщо мороз додається з вологим вітровієм – усе, я буду, як зомбі. Ще знаєш, обморожене обличчя виглядає «пречудово». Жахливе відчуття, - він замовк і почав обдумувати абстрактну тему.

Наступною такою темою стали напої. Гарячі напої рятують під час морозу, тож це логічний розвиток розмови. Особисто мені здається, що кава шкідлива, тому обожнюю гарячий чай. Найтон полюбляє насичений еспресо, але не проти й чаю. А ще в старших класах часто пив гарячий шоколад з перцем чилі. Цей напій завжди навіював затишну атмосферу.

У нас виявилися зовсім різні уявлення про затишність:

Я люблю тепло, але мені потрібне свіже повітря. Для ідеальної затишності, навіть зимою, завжди хочеться відчинити навстіж віконце та увімкнути гірлянди й неонове письмо «Сир». Й обов’язково, щоб поряд була сестра й ми сиділи на підлозі, вкрившись ковдрою від протягу. Особливо, якщо ще гозинаки на тарілці й улун у чашечці.

Навіщо відчиняти вікно? – здивувався мій співрозмовник. - Певне щоб сніг у хату налетів? Я ж бо обожнюю темряву й теплоту. Тоді можна сфокусуватися й дивитися на світ, мов кішка. Тепло дає відчуття того, що стихія вогню досі твій друг, а темрява – відчуття спокою.

Час вийшов, - закінчив наші інформативні розглагольствування наглядач.

Найтон

Судове дійство добігає кінця. Я намагаюся не показувати, як воно мене розважило. Мене допитали. Дуже детально. Особливо цікавило суддів моє ставлення до того, що відбувається. Захисник сказав мені, що найсуворіше покарання за викрадення - п'ятдесят років каторжних робіт у шахтах, смертна кара не передбачена, тому я відповідав максимально чесно. Вони вже врятували мені життя, а скільки мені відміряють не настільки й важливо. Може й краще, що так сталось, усе одно мене вигнали з Тунни, але зате тепер офіційно прийняли на Ровеллу. І хоча я тепер буду засуджений та не доведеться ховатися, і якщо подумати, то ...

- Підсудному надається останнє слово, - ой, це здається, до мене звертаються! Захисник радив покаятись, але я не відчуваю каяття, значить цього не варто говорити, а то все зіпсую ...

У залі тиша. Нелюди чекають, що бовкне демон з Тунни. Гаразд, що буде, те й буде, не стану їх розчаровувати:

- Ваша честь, перш за все хочу подякувати уряду Співдружності систем нелюдів за те, що мені врятували життя, забравши мене за договором, - повернувся й знайшов очима фею, - Віко, дякую тобі за те, що хвилюєшся за мене, - знову повернувся до суддів, - щодо викрадень - я був не правий, - швиденько сів на своє місце й опустив голову.

- Суд йде до нарадчої кімнати, - почув я.

Усі встали і, після того як судді вийшли, разом загомоніли. Я глянув на Віку, вона посміхнулася мені. Я посміхнувся у відповідь. Ти ба, Карай і Варда споглядають за мною вже без осуду, тільки Внсі насупився, але він же дух, сподіваюся, що серед такої кількості істот не встиг вловити мої почуття.

- Устати всім, суд іде.

Головуючий читає вирок, а я чекаю закінчення всього цього юридичного верзіння, щоб дізнатися, як зміниться моє життя найближчим часом. Ага, ось це вже ближче до справи:

…на підставі вищевикладеного та керуючись статтями Кодексу Ровелли про злочини та правопорушення суд ухвалив Кровменя Найтона, демона-вампіра, підданого виміру Тунни визнати винним у вчиненні викрадення нелюдей і позбавлення їх волі та призначити йому покарання у виді одного інфернського року каторжних робіт у шахтах на планеті Інферна, - усього лише? Пора починати радіти?

…після відбування цього покарання засуджений має відбути покарання у виді 40 мунтаґнівських років виправних робіт, які він відбуде на планеті Мунтаґна. Протягом усього терміну покарання він муситиме носити браслет, який буде вказувати на його місцезнаходження. 60 відсотків зароблених коштів буде виплачуватися потерпілим, у рівних долях кожному, як компенсація за моральну та фізичну шкоду. 20 відсотків зароблених коштів буде виплачуватись адміністрації Ровелли, як судові витрати. 20 відсотків зароблених коштів буде зараховуватися на особистий рахунок Кровменя в Центральному Банку Ровелли. Вирок виконується негайно.

Ну от і все. Це не буде просто, але життя триває!

Найтон, я зв'яжуся з тобою! - із залу почувся дзвінкий голос Віки.

Я чекатиму! Дякую! Бувай!

Життя триває

Віка

- Ой, як смачно!

- Ще б пак, ці тістечка пекла моя мама! - радісно проголосила Анабель.

- А коли вона приїжджала? - поцікавилась я.

- Якби ти не сиділа в бібліотеці цілими днями, то була б у курсі подій, - повчально відповіла мені сусідка по кімнаті. - І, до речі, підручники можна скачати на планшет, вони у вільному доступі.

- Знаю, але я люблю тишу й що б нічого не відволікало, а в кімнаті я буду постійно заглядати в холодильник.

- Доїдай і лягай спати, тест завтра о дев'ятій, - Анабель лягла на своє ліжко й затишно влаштувалася під ковдрою.

Так, треба виспатись. Уже другий тиждень я мешкаю в гуртожитку на території академічного містечка. Після суду над Найтоном прийняла рішення не повертатися на свою планету, а залишитися жити на Клавіантусі. У мене є вища економічна, медична освіта та ветеринарне училище, й останні роки працювала ветеринаром у клініці, можливо й тут влаштувалася б за фахом, але... Напевно, настав момент, коли хочеться круто змінити своє життя. Почати його з чистого аркуша. А що може бути незвичніше й новіше, ніж вивчення магії?! Звичайно ж, батьки вчили мене магії, але здебільшого тому, щоб я не нашкодила нікому. Можна сказати, що я - маг-самоук.

Мені пощастило, що наші пригоди привели нас на Клавіантус на початку літа й вступні іспити в Академію магії ще не почалися. Так що я встигла подати документи, отримати кімнату в гуртожитку й приступити до підготовки. Ще б пак! Я вчилася останній раз триста років тому! Вау! Знову бути студенткою, бігати на заняття, складати іспити! Відчуваю себе на тисячу років молодше.