Здавати треба три іспити. Перший найпростіший, дуже схожий на прийом у музичну школу. В абітурієнтів перевіряють наявність музичного слуху. Як виявилось, у багатьох заклинаннях дуже велике значення має вимова, найменша неточність, не той акцент і все - бабах! Тому ми повторювали за екзаменатором вправи з ударів долонями, угадували кількість нот, що програються на різних інструментах і, навіть, наспівували ноти. На щастя, у мене прекрасний музичний слух і я отримала найвищий бал на іспиті.

Другим іспитом э тестування по великій кількості предметів, включаючи фізику, хімію, біологію. Ось до нього мені довелося добре готуватися й пропадати в бібліотеці, як сказала Анабель, цілими днями. Фізика завжди мені тяжко давалася.

Уранці ми з Анабель прийшли до аудиторії номер сімнадцять мало не раніше всіх. Мене били дрижаки, а раптом не здам?

- Та не трясися! Ти дуже добре підготувалася, - строго наказала подруга.

- А якщо я що-небудь забуду або переплутаю?

- Нісенітниця! У фей ідеальна пам'ять. Один раз прочитавши, вони запам'ятовують на все життя. А ти - фея, як і я. Цей іспит ми здамо безсумнівно, а от третій - це проблема.

- Ти не дружеш з математикою? - здивувався я, - але ти ж сама казала, що у нас ідеальна пам'ять, значить легко запам'ятаєш формули.

- Формули - це дурниця, а ось вирішувати рівняння або задачі - це вже складно. Для мене складно.

- Якщо хочеш, можемо готуватися разом, - запропонувала я.

Тут прийшла екзаменаторка й відкрила аудиторію. Абітурієнти натовпом повалили всередину й почали займати місця за партами. На кожного окрема парта й на ній лежить скляний планшет. Ми з Анабель сіли поруч.

- Я - професорка Зуттер, - представилася жінка в зеленій мантії. - Сьогодні ви здаєте тест. Він включає в себе двісті завдань. Вам дається три години, - вона махнула рукою і частина магічних куль під стелею згасла. Потім вона увімкнула свій планшет і планшети на наших партах також засвітилися тьмяним зеленим світлом, - Час пішов.

Завдання складні, багато які вимагають логічного рішення, є такі, що навіть перевіряють чи не є ми дальтоніками. Через три години планшети вимкнулися й, за помахом руки професорки Зуттер, загорілися всі магічні кулі.

- Підходьте до мене по одному із заліковими листами.

У мене 189 балів! Анабель отримала 194. Тепер необхідно спрямувати всі зусилля на підготовку до математики. Як розповіла Анабель, її мама теж училася в цій академії, математика потрібна для вивчення теорії магії, де необхідно обчислювати заломлення сил при побудові порталів і багатьох інших заклинань.

А ще мені необхідно отримати дозвіл на листування з Найтоном...

Внсі

Я біжу. Піт заливає очі. Лямки рюкзака вп'ялися в плечі. Дихання зі свистом виривається з рота. Мокра від поту сорочка противно прилипла до тіла. Перед очима маячить рюкзак рядового Дагера. Ззаду чується важке дихання рядового Шанвара. А я - рядовий Утсі вже ледве переставляю ноги.

У школу ПИЛОСМОКа на Клавіантусі я поступив у середині літа. Тривалість навчання чотири роки, а потім ще рік стажування. На нас відразу одягли форму й поставили в стрій. Рік проживання в казармі, щоб виникло відчуття ліктя. Скрізь і завжди ми рухаємося строєм, практично бігом, з окриками сержантів, що нас підганяють. Майбутнього року обіцяють переселити до гуртожитку по чотири персони в кімнаті і, навіть, дозволять самим відвідувати заняття, але в це вже віриться ледь-ледь. Куди ж без сержантів ?! Вони - усюдисущі!

День перенавантажений. О шостій підйом. Умитися, поголитися й бігом на плац на зарядку. Через півгодини спітнілі біжимо в душ, а після – кроком руш - на сніданок. Годують у школі добре, поживно й смачно, але час їжі обмежений і доводиться просто закидати все в себе, жувати ніколи.

Потім заняття. Нам викладають міжрасове й космічне право, оскільки ПИЛОСМОК працює в космосі, іноді в системах людей; психологію нелюдей, щоб простіше було спілкуватися з об'єктами, яких надалі будемо захищати; першу медичну допомогу, бо медика може не бути поруч; є вогнева та бойова підготовки. На першій вивчаємо всі види зброї, які винайшли нелюди, і вчимося нею володіти, на другий вивчаємо різні єдиноборства й методи боротьби, поступово стаючи небезпечними й без всякої зброї.

Далі обід. Для перетравлення їжі на дають годинку "відпочити" - вивчаємо статут ПИЛОСМОКа під наглядом наших сержантів. А потім перевдягаємося в спортивну форму й чотири години нас ганяють через смугу перешкод, відпрацьовуємо прийоми рукопашного бою, роботу в парі й у строю.

Вечеря. І ціла година дійсно вільного часу. Я відразу дзвоню Айкен. Якщо вона не на чергуванні, то можемо поговорити. Так приємно знати, що через чотири роки я зможу літати в космос разом зі своєю дівчиною. Бути поруч, підтримати у важку хвилину, захистити. Моя чорноока Богиня гідна найкращого!

Відбій у десять. Лягаю в ліжко й засинаю, не встигнувши покласти голову на подушку.

Ролель

- Зрадник! - я схопила його за горло й здавила щосили.

- Ааа ... - крик захлинувся й демон, стоячи на колінах, захрипів, не роблячи спроби звільниться. Його очі, з яких течуть сльози, дивляться благально.

Я розмахнулася й врізала коліном йому в живіт. Раз, другий, третій. Демон упав на підлогу й захрипів. Почала бити його ногами. Пролунав лускіт ребер. Демон застогнав і спробував закритися руками. Тоді я схопила його за волосся й, потягнувши назад, відкрила шию.

- Доню, прости, - хрипів він.

Ні! Ніколи! Тільки смерть зрадника може задовольнити мою жагу помсти. Я схопила його за горло й вирвала трахею. Кров бризнула на всі боки.

І я… прокинулася.

Сутінки. Магічна куля ледве світить. Сірі кам'яні стіни, темна кам'яна підлога, низька сіра стеля, маленьке з дві долоні віконце високо під стелею, дерев'яний стіл, грубо збитий з товстих брусів, такий же табурет, низькі дерев'яні двері, що ведуть у маленьку ванну. Ось і всі хороми, в яких я буду жити в найближчу тисячу років.

Кожну ніч у вісні я вбиваю зрадника різними способами, майже купаюсь у його крові, а він тільки дивиться мені в очі й просить пробачення. У-у-у, гадський гад! Мерзенний зрадник! А щоб тебе підняло й гепнуло! Най би ті всі зуби випали крім одного, який би тобі болів усе життя! А щоб тебе колька сколола! Най тебе чорти схоплять! Ненавиджу! Такий план – собаці під хвіст! Ти мав мене захищати, а не зраджувати. Коли б я стала Правителькою, ти б перший радів такому піднесенню роду.

Я піднялася з ліжка, на якому лежав твердий матрац, пішла у ванну. Коли вийшла, то дуже захотілося побачити хоч що-небудь інше, крім цієї камери. Залізла з ногами на стіл і, вхопившись за ґрати, підтягнулася до віконця. Зовні падає дощ. Кроків за десять від віконця, яке врівень із землею, стіна. Що це є: інша будівля або кріпосний мур, я не знаю. Крім стіни, з великих кам'яних брилів, нічого не видно, навіть неба, і на ній нічого немає. Ні вікон, ні дверей. Ближче до землі, на першому ряду каменів росте мох. Його буро-зелений колір - моя єдина радість за останні не знаю скільки днів або місяців. Очі відпочивають від великої кількості сірого кольору. Життя таке ж сіре, як ці кам'яні стіни. Може смерть краще? Ба навіть «вогняний сон» не лякає мене більше, ніж тисячу років у цьому похмурому місці.

Почувся скрегіт металу й віконце, зроблене у вхідній двері, відкинулося всередину. На нього поставили миску з кашею й кухоль з водою.

- Сніданок, - пролунав глухий голос охоронця.

Карай

Дракони дуже кропітливо ставляться до дітей. Дітей треба захищати, балувати, плекати, багато дозволяти, адже вони вивчають світ.

Користуючись перевагами свого віку, я вмовила Тодора домовитися з водяниками й дозволити мені бути присутньою на ритуалі виклику шторму. Алонсо-Еладіо згадав мене, як побачив, і не став заперечувати, а навпаки, обіцяв Тодору, що догляне за мною й убереже від неприємностей. Старійшина племені Актинії викликав довіру і я була від нього в захваті.