Я побачив Айкен. Білосніжний сарафан охоплював струнку постать та гарно відтіняв чорне волосся й темну шкіру. Витончені ніжки з маленькими ступнями дзвінко стукали по доріжці невеликими каблучками білих босоніжок. Вона незрівнянна! Я пішов назустріч. Айкен побачила мене й радісно помахала рукою. Ще пару кроків і я вручив їй букет червоних граадзов. Ці квіти підкреслили досконалу красу моєї Богині.

- Вітаю! - оксамитовий голос дівчини звучав як пісня сирени.

- Вітаю! Ти чудово виглядаєш, - хвиля подяки торкнулася мене.

- Куди підемо? - я відчув зацікавленість Айкен.

- З тобою хоч на край всесвіту, - я сказав абсолютно щиро.

- Край всесвіту - це добре, але може спочатку куди ближче? - розсміялася дівчина.

- Як ти ставишся до класичного живопису?

- Позитивно, - серйозно відповіла вона.

- Пропоную сходити в Художню галерею Пумасата. Там проходить виставка робіт Зорін Гога. Він водяник, художник-мариніст, працює в стилі романтизму, - я гарячково згадував, що ще було написано в рекламному буклеті, який принесла Віка.

- Як цікаво! Я із задоволенням піду в галерею, - радісно промовила моя красуня.

Вечір пройшов чудово! Відвідали галерею. Картини вражали. Потім пройшлися по центру міста та Айкен погодилася піти в ресторан. Учора замовив там столик. Я дуже вдячний Карай за те, що за допомогою драконів зміг отримати доступ до свого банківського рахунку на планеті Різо, а то без грошей яке побачення?

У ресторані ми насолоджувалися вишуканими стравами. Коли подали десерт - морозиво з горішками й сиропом - Айкен серйозно запитала:

- Ви виклики на суд над Кровменем Найтоном, демоном-вампіром із Тунни, отримали?

- На суд? Ми? - я вражено дивився на дівчину. Це що ж, нам треба буде їхати в Тунну?

- Ну так. Мене й Ілсіело викликали як свідків, а ви там потерпілі, - Айкен здивовано дивилася на мене й не могла зрозуміти, чому я такий нетямущий.

- Ми всі поїдемо в Тунну? - сумнівався я.

- Навіщо в Тунну? Суд буде проходити тут у Пумасаті.

- А Найтон де? - не міг збагнути я.

- Так демони вислали його нам.

- Спрацювало! - я прожогом почав дзвонити феє, щоб її порадувати та глянув на свою кохану. - Вибач, мені треба подзвонити Віці. Вона занадто хвилюється за Найтона, а він здорово їй допоміг.

Айкен кивнула й почала їсти морозиво, поки я спілкувався з феєю.

Пан Хабен обіцяв нам, що звернеться із запитом до уряду Співдружності й особисто поговорить з паном Хельге, якого добре знає, про можливість забрати Кровменя під юрисдикцію Ровелли. Я йому повірив, оскільки він не брехав і був упевнений в позитивному вирішенні цього питання. І не дарма!

Варда

Віка вимкнула смарт і подивилася на нас із Карай. Ми відпочиваємо на пляжі недалеко від Хати драконів. Уже вечоріє. Денна спека спала й повітря приємно тепле. Ровелла торкнулася моря й по воді побігла помаранчево-золота доріжка. Хвилі з тихим шелестом накочують на берег.

- Найтона привезли з Тунни на Клавіантус. Тут його судитимуть, а ми по справі - потерпілі, - збуджено розповіла Віка.

- Пан Хабен не підвів нас! - приємно, що наш глава уряду заслуговує на повагу.

- Як цікаво! Я стільки чула від батьків про судові засідання, але ще жодного разу не брала участь сама безпосередньо, - очі Карай загорілись азартом.

- Дівчата, - схвильовано сказала фея, - я хочу його побачити. Мені треба дізнатися, що трапилося, після того, як мене передали ПИЛОСМОКу. Де у вас розміщують злочинців? - запитально глянула вона на мене.

- Здебільшого, ніде. При затриманні поліцейський-демон навіює правопорушнику, що він повинен себе добре вести й з'явитися на виклик суду. Хоча, ти права, іноді бувають небезпечні злочинці, тоді до суду їх закривають у в'язниці Люції-Адонії.

- Де? Кого? - одночасно запитали дівчата.

- У двох годинах їзди від Пумасата розташована стара магічна в'язниця. У ній містять особливо небезпечних злочинців, - пояснила їм.

- Чудово, завтра туди поїду, - зраділа Віка.

- Для того, щоб тебе до нього пустили, необхідно отримати дозвіл, - видала Карай. Побачивши наші погляди, пояснила, - я читала про це в детективах.

- І хто повинен дати дозвіл? - розчаровано запитала фея.

- Не знаю. Суддя або поліцейський, за ким він числиться, - не дуже впевнено відповіла Карай.

- Що ж робити? - зовсім засмутилася наша подруга.

- Я знаю у кого запитати! - стішила їх, - Ерхо знатиме!

На ранок ми зустрілися біля Помаранчевого будинку. Пройшли в приймальню. Секретар сидів за столом і робив записи в комп'ютері.

- Доброго ранку, Ерхо, - привіталися з ним.

- Доброго ранку, - побачивши нас, Ерхо піднявся й вийшов на зустріч. - Радий Вас бачити.

- Шановний Ерхо, - з надією промовила Віка, - у нас до Вас велике прохання.

- Я уважно слухаю, - чоловік ступив до феї і придивився до її обличчя.

- Мені дуже треба дізнатися, куди помістили демона Кровменя Найтона, якого нещодавно доставили з Тунни на Клавіантус.

- А навіщо Вам знати, де цей злочинець? - здивовано запитав секретар.

- Я хочу з ним зустрітися. Це мій друг, - посміхнулася Віка.

- Друг?.. – видушив Ерхо.

Його шия посіріла, обличчя зблідніло, на щоках утворились отвори, через які видніються тоненькі ікла, навколо очей шкіра почорніла, а зіниці стали білими.

Карай, побачивши куїра, схопила діркопробивач зі столу й влупила секретарю в щелепу. Він прожогом повернувся до неї, злісно хикнув та почав було тягнути до дівчини руку, але я їх зупинила:

- Стоп-стоп-стоп! – вдерлася я між ними обличчям до куїра, - Чекайте! Вона не хотіла Вас образити! Карай такого ще не бачила! Мені дуже шкода.

Віка тим часом схопила Карай та відтягла її подалі.

- Ця ситуація вельми неприємна, це наша провина, вибачте. Чи не могли б Ви нам сказати де тримають в’язня й ми підемо.

Не закінчивши перетворення, куїр став знову схожим на людину.

- Прошу мене вибачити, - глухо сказав Ерхо. Він повернувся до столу, гучно поклацав по клавіатурі й роздрукував нам невеличкий текст. Винувато подивився на Віку й простягнув їй аркуш паперу:

- Ось адреса в'язниці. Дозвіл на побачення треба отримати в суді. Будьте обережними. Це демон з Тунни. Він небезпечний.

- Дякую, - фея взяла листочок, - не хвилюйтеся. Вибачте… Дякую за допомогу.

Ми вийшли з будівлі, і Карай одразу вибухнула емоціями:

Чому ви вибачалися перед цим зомбі?!

Карай, заспокойся. Де тебе виховували? Навіщо ти вдарила пана Ерхо? Що це за расизм? – гаркнула я.

Чого він тоді став таким моторошним?

Це куїр! Давня раса. Те що ти бачила – це його справжнє обличчя. Якби ти побачила Ерхо повністю перетвореного, то не називала б його зомбі. Куїри мають довгі тонкі кінцівки, сіру шкіру та ікла в кілька рядів, майже не рухливу міміку. Вони потенційно небезпечні, оскільки не завжди контролюють свої інстинкти.

Тобі пощастило, що за твою безглузду витівку, він не відкусив тобі голову.

Ти це серйозно? Так він же маніяк! - обурилася Карай.

Так, маніяк, але досить цивілізований. У нас заборонений расизм і ми не можемо відмовити йому в праві проживати тут тільки на підставі того, що він - куїр.

Щось я сумніваюся, що хочу тут жити, – нервово прошепотіла вона.

Карай

- Устати всім, суд іде.

Заскрипіли стільці, зашелестів одяг і всі присутні в приміщенні встали. Увійшли судді в білосніжних мантіях з синіми виложистими комірами й медальйонами на грудях у формі дракона, який розкрив крила - знак чесного й справедливого суду. Три судді – три верховних дракони.

Я, Варда, Віка й Внсі сидимо в лоджії для потерпілих. Трохи далі в лоджії для свідків сидять Айкен, Ілсієло, феї з Академії магії, що «будили» демона-вампіра. Навпроти, трохи ближче до суддівського столу, стоїть антимагічна кліть для обвинувачених. У ній сидить Найтон, цілком задоволений життям. Дивлячись на нього, у мене склалося враження, що він отримує задоволення від того, що відбувається. Ось, гад!