- Прости мене, люба. Це єдине, що я можу для тебе зробити. Інакше - смертна кара, - з очей батька побігли сльози й він судорожно зітхнув.

У мене на шиї з гучним клацанням застебнувся антимагічний нашийник, скували руки й ноги, а я дивлюся в рідні очі й не можу зрозуміти як таке трапилося, що мене зрадив власний батько, який завжди був готовий дістати зірку з неба?

Батько впав на коліна, закрив обличчя руками, плечі його здригаються від беззвучних ридань. Два гвардійця підхопили мене на руки й понесли з кабінету. Я почала вириватися й лаяти цих паразитів. Десь пролунав гучний крик матері, яка намагалася пробитися до мене.

Винесли й кинули у фургон, а в моїй голові б’ється тільки одна думка: не пробачу!

Найон

Реальність здригнулася й через ненависну сферу, яка давно тримає мене у полоні, до мене ступив тен Енебіш.

Я недовірливо вирячився на нього. Звідки? Як?

- Вітаю, Найоне. Це було важко, але вийшло. Як ви себе почуваєте? Ваше тіло ослабло, але як тільки прийдете до себе, зможете їм зайнятися, - чітко, як на лекції, проговорив сивий демон.

- Вітаю, тене Енебіш. Учителю, а як ви дізналися де я? - радість від спілкування хоч з кимось живим захопила мене.

- Мене попросили вивести вас із світу снів, - спокійно відказав той.

- Хто?

- Тен Барлас наказав мені це зробити.

- Хто це? Навіщо? – так, щось це підозріло.

Я лише виконавець, тому не знаю навіщо, а от хто це ви дізнаєтеся самі. Та як ваш учитель, я хтів би сказати, що не очікував такої хиби. Юнак з гарною освітою, з пристойного роду…

- Ну, вам добре говорити, у вас рід чистокровний. Вас ніхто не дорікає родичами. Це не я винен, а мої батьки: мати тим, що народилася не у тих кого треба, а батько тим, що не подумав про майбутнє своїх дітей і зіпсував їм гени. Ненавиджу! Ось кого треба було в першу чергу прибрати, щоб повітря не псували, - лють ударяє по нервах, образа душить. - Ходять тут усякі й повчають! Триклятуща родина!

- Хтозна-що ви говорите, юначе. Як можна ненавидити свою родину? Ваші батьки подарували вам життя, вони дали вам положення в суспільстві, оплатили навчання. А ви замість вдячності вирішили вчинити злочин, який призведе до ганьби всього роду? Ви кинули їм віхоть! Незбагненним шляхом пішли ви, юначе, - зажурився вчитель.

- Досить! Ви навіщо сюди приперлися? Дорікати мені? Повчати? Ідіть туди звідки прийшли. Мене ваші дурощі не цікавлять, - звідки він міг дізнатися про ритуал? Невже Найтон розповів? Ось уже пощастило з братом, тільки на роль жертви й підходить. Стоп! Він казав, як прийду до себе... Значить мене зараз випустять зі світу снів!!! Треба зорієнтуватися й бігти якнайдалі. Якщо до мене прийшов учитель, то можливо я вдома. Добре було б!

Учитель тим часом, зібрав руками сферу, як ніби вона була з павутиння, і згорнуту кульку кинув на траву.

- Можеш прокидатися, - велів він мені й розтанув у повітрі.

Я прокинувся. Очі ще закриті. Спробував відчути своє тіло. Я лежу на спині, руки, ноги витягнуті, не можу поворухнутися. М'язи не слухаються. У грудях порожнеча. Гаразд, головне з'ясувати де я. Розплющив очі й отетерів. Ні! Хай їм грець! Низька сіра стеля. Темні кам'яні стіни. Наді мною високо маленьке віконце, забране гратами. Присмерк та холод. Кілька темних силуетів стоять віддалік. На руках задзвенів метал. В’язниця...

- Бевзні! Нікчемники! Чорти головаті! Як ви посміли мене закувати! – заричав я та сіпнувся, щоб устати. Тіло не слухає, кайданки не дають спертися на лежак, щоб сісти. Тоді я зсунув ноги в бік, повернувся й упав на підлогу. До мене ступив кремезний гвардієць, схопив за плече й підняв на ноги:

- Ну що, поганець, очуняв? – прогарчав мені в ухо та неабияк ударив кулаком у живіт.

Обпекло болем. Я задихнувся й упав на коліна.

Добродію, може не треба його бити, йому ж ще предстати перед Правителем доведеться, - пролунав голос учителя. Зрадник! Допоміг мене у в’язницю кинути! Тварюка! Ненавиджу! Я спробував кинути в гвардійця закляттям, але не відчув магії. Так ось звідки в грудях порожнеча. Тільки тепер відчув нашийник.

А щоб вас підняло й гепнуло! Хочете мене до Правителя вести? Хіба як здохне чорт у рові! - не встаючи з колін, кинувся вперед і навалився на вчителя, намагаючись ланцюгом придушити його. Подув легіт. Мене підняло в повітря, перевернуло й понесло в бік лежака, але тут гвардієць схопив за ноги й шарпнув долу, при цьому дав копняка коліном у спину.

Потворо, тільки сіпнися! – прогримав він.

Удар коліном припав у куприк. Спину прострелило болем і я завмер, остерігаючись ворухнутися. Може варто дізнатися, що скаже мені Правитель? Без магії, у кайданках, усе рівно не зможу втекти.

Віто Ілсієло

- Віто, зайди в капітанську рубку, - трохи стривожено пролунав голос капітана лінкору "ПХ-5" Вєщели.

З Бартошем я знайомий давнісінько. Импет номер п'ять приписали до "ПХ-5" ще двадцять сім років тому. Мені відразу сподобався цей молодий перевертень. А коли я дізнався, що його друга іпостась - вовк, зрозумів, що спрацюємося. Вовки дуже вірні в дружбі й добре працюють у колективі. Тому службові відносини швидко переросли в дружні. Загалом, нашого капітана я поважаю і ціную.

Йду, - відразу попрямував я на виклик.

На головному екрані побачив військовий зореліт демонів.

- Нас чекали біля точки виходу з гіперпростору, - пояснив Бартош.

- З нами зв'язалися?

- Хотіли спозирати представника ПИЛОСМОКа. Будеш говорити? - Бартош подивився на мене і, дочекавшись кивка, увімкнув екран зовнішнього зв'язку.

- Вітаю, тени, - прогарчав з екрану здоровенний демон у формі. Його чорні очі зазирають у душу й тішить, що через екран він не може нас підпорядкувати. – Командир гвардії Правителя Тумурзорін.

- Командир п’ятого импету ПИЛОСМОКа Ілсієло.

- У нас на борту перебуває фея Студенко Вікторія. Ви можете її забрати.

- Я буду з підлеглою, - належить відразу оговорити, що буду не один.

- Чекаємо, - демон прожогом вимкнув екран.

Капітан кивнув і ввімкнув екран внутрішнього зв'язку:

- Екіпаже, приготуватися до стикування. Випустити еластичний шлюз.

Ми з Айкен перейшли на зореліт демонів. Біля стикувального шлюзу нас зустрів військовий і провів у кают-компанію.

Командир гвардії Правителя був там. Поряд на дивані сидить гарна дівчина з великими блакитними очима та довгим кучерявим білим волоссям. За її плечима тремтять невеликі прозорі крила. Поруч з високими демонами фея виглядає дитиною.

- Добрий день, Вікторіє. Я командир п’ятого импету ПИЛОСМОКа Ілсієло. Мене направив за Вами уряд Доміону Ровелли.

- Добрий день, командире. Рада вас бачити. Скажіть, будь ласка, а Ви повинні забрати тільки мене чи й мого супутника? - голос феї тремтів від хвилювання.

Я подивився на демона:

- У Вас на борту є Кровмень Найтон? - чому спершу Тумурзорін не дав знати про нього? Дивно…

- За наказом Правителя Тунни Кроулі Шостого я повинен передати Вам фею. Кровмень є підданим Тунни й передачі не підлягає, - Тумурзорін уперто стиснув губи й блиснув очима.

- На жаль, я можу забрати тільки Вас, - я щиро засмутився, побачивши сльози в очах дівчини. - Познайомтеся, це моя колегиня - Айкен, - повернувшись, покликав вампіршу підійти ближче.

Карай

Я, Варда й Внсі на льотному полі космопорту, на цей раз в якості тих, що зустрічають. "ПХ-5" сів кілька годин тому, але нам ще прийдеться чекати, бо розгерметизація не закінчилася. Маю гадку, що до виходу зараз готується п’ятий импет та пасажирка – Віка.

Ось опустилися двері, які одночасно є і спуском униз. Вийшла Віка, за нею бійці в аквамариновій формі. Ми побігли до зорельоту. На диво, я знаю цю дівчину трохи більше місяця, а таке відчуття, що все життя. Так рада, що вона ціла й неушкоджена! Ми з Вардою кинулись обіймати фею, а дух радісно привітав її з порятунком і почав виглядати Айкен серед юрби.