Я пішла в сусідню кімнату, Найтон за мною. Коли зайшли у вітальню, то вхідні двері відчинилися й увійшов Гоньд із підносом у руках. Він подивився на нас. Ми завмерли й дивилися на нього. Якось не здогадалися придумати щось на такий випадок.

- Доброго ранку, - спокійно промовив демон. Він пройшов і поставив піднос на один із столиків. - Вибачте, юначе, але ми не знали, що ви прокинетеся. Чекайте. Сніданок буде готовий через півгодини. Тено феє, даремно ви зняли нашийник. Чужа магія все одно в замку не діє, а тена Ролель може розсердитися.

Убивчо-спокійний демон повільно зник за дверима.

- І що це було? - пробовкнув Найтон. - Я ниньки погано кумекаю. Він би ще вибачився за те, що потурбував нас.

- Він дуже хороший. Ні Гоньд, ні Церен не винні в тому, що їм дісталася така паскудна господиня, - почала я захищати цю подружню пару.

- У цьому є один позитивний момент - з голоду не помремо, - Найтон підійшов до столика й схилився над підносом. - Так, що тут у нас? - його обличчя скривилося, схилившись над салатами, - суцільні вітаміни! А харчі де? Я голодний, як демон!

- Тобі ж сказали - чекай! Напевно, слуги тут знають, як годувати голодних демонів, - засміялася я і присіла до столика.

Дійсно, через якийсь час до нас зайшов Гоньд і заніс істотно більший піднос, на якому пахкотять різні м'ясні страви. Найпаче вражає величезний рум'яний біфштекс з кров'ю. Помишляю, що без крові був би їстівний! Подякувавши, ми прийнялися за їжу.

Відкинувшись на спинку крісла, Найтон із задоволеним виглядом потягнувся:

- Ну ось, поїли можна й здрімнути, - він засміявся, побачивши моє обурене обличчя. - Жартую! Я відіспався на найближчі пару місяців. Може розкажеш, що я пропустив?

Другий раз за останню добу я розповідала про наші пригоди на Дагоні, у космосі. Передусім демона-вампіра вразило, що Внсі вселявся в його тіло, купав його, одягав і годував.

- Чудово, що ви послухалися Варду й не стали цього більше робити. А то як це так, щоб якийсь дух у демона вселявся! Брр!

Коли я закінчила, Найтон кілька секунд дивився в одну точку, допевне переварював інформацію.

- Дякую за розповідь. У тебе хист оповідача, - мені приємно від схвалення, бачу що хлопець щирий. - А зараз було б не погано озирнутися й поміркувати, як найкраще підготуватися до втечі. Які є пропозиції?

Найтон серйозно дивиться на мене.

- Пропоную, спочатку спробувати пройти по замку: поки світло, може знайдемо вихід, а потім знайти якісь ємності та запасти їжу й воду в дорогу.

- Пропозиції приймаються.

Демон-вампір попрямував до дверей і смикнув ручку. Двері відчинилися. Ми, як діти, які грають у розбійників, скрадались по коридорах замку, завмерали й прислухалися до тиші. Обстежили перший поверх, але виходу не знайшли, хоча я точно запам'ятала дорогу до покоїв, де нас закрили. Подружжя Тсеренгів ми так і не бачили, тому повернулись назад.

Опівдні двері покоїв відчинилися й на порозі знову з'явився Гоньд із величезним підносом. Цього разу ми весь хліб і м'ясо заховали в лабораторії. З рідини вирішили взяти просту воду з карана, оскільки через спеку сік може скиснути.

Після смачного обіду мої очі почали злипатися. Я згадала, що не спала добу, а попереду знову безсонна ніч.

- Найтоне, я відпочину, а то сил не має, - позіхаючи, попередила демона, прямуючи в спальню.

- Лягай спати, а я поки обміркую нашу втечу, - погодився зі мною хлопець і пішов до кабінету.

Мені снилися Карай і Варда, які сиділи біля багаття й смажили на вертелі величезного носорога. Внсі ходив навколо й намагався його поперчити, але дув сильний вітер і перець ніяк не міг потрапити на м'ясо. Дух засмучувався, а дівчата сміялися. Потім Карай повернулася, подивилася мені в очі й сказала:

- Уже темніє, вставай. Скоро привид прийде.

- Який привид? - здивувалася я.

- Бабуся Ролель, - чоловічим голосом пояснила мені Варда.

І я прокинулася. Поруч з ліжком стояв Найтон і пахло смаженим м'ясом.

- А що це пахне? - не могла збагнути я. Перед очима смажився носоріг на багатті.

- Гоньд приніс вечерю, - Найтон повернувся й пішов у вітальню, - вставай будемо їсти.

Ми знову сховали хліб, м'ясо, фрукти, а коли старий забрав посуд, пішли в лабораторію. Там знайшли велику флягу, щільні пакети й містку торбу, а в спальні в шафі пару капелюхів з широкими полями для захисту обличчя від променів світила. Тільки б Оюун не підвела, а так до втечі ми готові!

Найтон

Поки фея спала, я колупався в паперах, що лежали в кабінеті, знайшов карту місцевості, де розташований замок. Нас чекає важке випробування, оскільки він знаходиться практично в центрі Веєрінської пустелі. Пішки дістатися до найближчого населеного пункту майже не можливо. Однак, залишатися тут і чекати поки Ролель принесе нас у жертву я не жадаю, якось не готовий померти так рано заради того, щоб вона отримала владу.

Навіщо ти так зі мною поступила, Ролель? Я ж кохав тебе всім серцем… Гаразд, минуле не повернути, тутечки би майбутнє зберегти.

Також постає питання: а як бути з Найоном? Залишити або забрати із собою? З огляду на те, що він мене кинув у в’язницю й збирався використовувати в якості жертви, треба б його залишити й нехай Ролель зганяє на ньому злість від нашої втечі. З іншого боку, я ж не він. Як я буду потім дивитися мамі в очі й розповідати, що кинув брата вмирати? А чи зможу я нести його весь шлях на собі? Що значить не зможу – мушу!

Незабаром буде темніти і я зустрінуся з покійною теною Еренцен – ректоркою з академії. Її лекції завжди змушували нас замислюватися над існуванням матерії, рівновагою тіл у всесвіті. Після лекцій вона могла підійти до будь-кого з нас та попросили пояснити їй чому той стілець не паде, чи…чому папір гнеться. Я навіть зараз добре пам’ятаю, чим відрізняється зосереджена сила від розподільної, різницю між реактивною силою та активною, що таке шарнірно-нерухома опора. Як давно це було, але згадується дуже яскраво.

Темніє. Сутінки оточили мене. Що-небудь прочитати неможливо. Магічна куля в кабінеті світить ледве-ледве. Я залишив карту на столі, а інші папери розіпхав туди звідки взяв, потім вийшов у вітальню.

Відчинилися вхідні двері й увійшов Гоньд з великим підносом у руках.

- Добрий вечір, тене Гоньде, - може зможу дізнатися щось новеньке?

- Добрий вечір, тене Найтоне, - демон неквапливо розставив посуд на двох столиках, один накривши для феї, інший для мене – смакота! Зокрема, смажена ящірка на шампурі з лимоном у роті.

- Тене Гоньде, а коли тена Ролель приїде в замок? Я вважав, що як тільки вона дізнається, що я прокинувся, так відразу й приїде сюди, - додав у голос хвилювання.

- Тене Найтоне, моя господиня сама вирішує коли й куди їздити, а то, що ви прокинулися не така важлива подія, щоб навмисно про це повідомляти, - демон вийшов з кімнати.

Ось і чудово! Тепер розбудити Віку й повечеряти. Думаю, що покійна ректорка не забариться.

Оюун Еренц ен

Останній промінь Турійна зник за небокраєм. Я з'явилася, як завше, у лівому кутку лабораторії.

Ще давно, коли я була молодою викладачкою в академії, проводила дослід у себе в лабораторії в замку: намагалася відновити старовинний рецепт зілля регенірації, який знайшла в одному манускрипті, що майже розвалився на шматки. У казанку кипіли необхідні інгредієнти, залишалося тільки додати дрібно нарізаний корінь манагорда. Я стояла біля столу, якраз у цьому лівому кутку, із зусиллям кремсала твердий корінь. Ніж зіскочив і відсік мені великий палець. Крові було! Заляпало стіл, підлогу, стіну. Палець я приклала назад і магічно приєднала, але для того щоб він приріс і був як раніше потрібен був дужий цілитель. Послала вістку в Лекенбау про виклик цілителя. Слуг для прибирання не викликала, не хотіла лякати. Прочитала коротеньке заклинання чистоти й кров з поверхонь зникла, але мабуть устигла всмоктатися в камінь. Знеболила рану та продовжила варити зілля. Коли воно було готове й охололо, вирішила випробувати на собі: намазала рану й пішла відчиняти прохід, оскільки приїхав цілитель. Тен Ундес, давнішній друг нашого роду, оглянув рану й здивовано повідомив, що в його допомозі немає потреби, оскільки палець інтенсивно приростає до руки й втручатися було б помилкою.