Раптом Адлер зупинився перед стіною з темно-зеленого листя із срібною обвідкою, між якими виднілися ніжно-рожеві невеликі квіточки, й гостинно показав рукою на темний отвір, що виник перед нами. Я з дівчатами встав як укопаний. Варда потягнула носом, кивнула й увійшла першою, Карай за нею, потім я. Останнім йде фей. У середині виявилося велике гарне приміщення. Тута прохолодно й світло завдяки яскравим магічним кулям, що висять під стелею, оскільки вікна, оповиті ліанами, майже не пропускають світла.
Уздовж стін стоять плетені з лози меблі: столики з мереживними серветочками, диванчики й крісла, на сидушках яких лежать різнокольорові вишиті подушечки. На самих стінах висять гобелени з пейзажами, а на підлозі - плетені з тканини килимки. Усе дуже мило й майстерно вироблено.
- Сідайте, відпочиньте. Зараз Вам принесуть напої та частування, а я поки повідомлю колегам про Вашу справу, - проказав Адлер і зник у глибині приміщення за дверима.
- А тут затишно, - протягнула Карай. - І як у них вистачило терпіння все це вишити, вив'язати, виплести.
- Еге, це не драконівське золото, - протягнув я.
- Даремно ти так, - мовила Варда. - Феї, коли займаються рукоділлям, вплітають у роботу магічні побажання здоров'я, довголіття, щастя. У нас на Клавіантусі кажуть: «Маєш фейську саморобку – вважай, тобі поталанило». Вона несе щедрий позитивний заряд і працює як амулет, дивлячись яке побажання в неї вплетено.
- Ух ти! - радісно вигукнула Карай. - Чим довше ми тут сидимо, тим менше будемо хворіти, довше жити й будемо більш щасливими?
- Також розвинуться Ваші таланти, відвідають геніальні думки й Ви точно зустрінете другу половинку, - оксамитовим голосом підхопила перерахування Карай невисока білява фея в довгому темно-фіолетовому сарафані та з тату на плечі у вигляді пір’їнки. Вона посміхнулася нам і продовжила. - Оскільки мої колеги просять пройти в лабораторію духа Утсі Внсі, то в дівчат є гарна нагода почекати свого друга в нашій вітальні, - вона махнула руками й на столи з повітря плавно опустилися графини з різними напоями, вази з фруктами й таці з канапками й солодощами. - Пригощайтеся.
- Якось не справедливо: хтось працює, а хтось ласує всякими смаколиками та поправляє здоров'я, - тихенько пробубонів я.
Однак слух у феї виявився гострий:
- Не хвилюйся Внсі, феї завжди обдаровують того, хто їм допомагає.
- Інша справа! – повеселішав я.
Ми з Айлеен, як назвалася фея, пішли по напівтемних коридорах. Напевно тут феї не вважають за потрібне розвішувати магічні кулі, і світло проникає тільки з переплетених вікон. Біля широкої покритої рунами двері дівчина зупинилася й засторогою проказала:
- Коли зайдеш в лабораторію не дивися вгору, а то втратиш зір.
Мені різко розхотілося допомагати феям і кому б то не було. Хотів було піти назад, але Айлеен відчинила двері й запросила мене. З розчинених дверей ударив сліпучий сніп помаранчевого світла. Я з острахом глянув туди й зрозумів звідки йде світло. Стеля лабораторії - це високий кришталевий купол. Зовні даху не має або він зсувається в бік і тому, через блискучу поверхню сяють помаранчеві промені Ровелли. Я зайшов і Айлеен представила мене чотирьом феям. Вони всі в однакових довгих зелених сукнях вільного крою, схожих на форму. Може це форма магів? Феї відчувають науковий інтерес, передчуття цікавої роботи, очікування втоми.
По середині кімнати стоїть дерев'яна кушетка, застелена плетеним картатим покривалом, під яким лежить щось безформне.
- Юначе, я - професорка Зуттер, буду проводити сеанс, - назвалася старша фея. - А зараз лягайте на кушетку, розташовуйтеся зручно. Там настелено свіже сіно, Вам будемо м'яко.
- А чому не просто матрац? - цікавість Карай заразлива.
- Наша магія працює найкраще поруч з природними матеріалами.
Айлеен вийшла в коридор. Феї підійшли до кушетки та стали півколом біля узголів’я й взялися за руки. Я ліг на кушетку й відразу заплющив очі. Тиша. Пролунав спокійний голос професорки Зуттер:
- Внсі, прошу Вас згадати, що відбувалося уві сні Кровменя Найтона, коли Ви в нього вселилися. Згадувати треба дуже ретельно: оточення, у чому був одягнений демон-вампір, що він говорив. Коли відновиться зв'язок між вашими свідомостями, я пройду в сон Кровменя для його визволення звідти та надання інструкції для визволення феї Студенко Вікторії, - вона говорить тихо, лагідно переконуючи мене розслабитись. - У вас не виникне неприємних відчуттів, можливо Ви взагалі не відчуєте моєї присутності. На зв’язку з Кровменем ми зможемо бути поки сил вистачить. Починайте.
Моя увага зосередилася на спогаді там, де я опинився біля Найтона. Згадав фіолетовий краєвид, який я побачив та те, як Найтон у розпачі розповів мені про те, що Ролель його не кохала.
Відчуваю тепер якусь прохолоду, ніби крізь мене віє неіснуючий протяг. Не саме через мене, а через мою пам’ять. Я став тимчасово порталом для феї, що дала мені коротесеньку інструкцію. Нічого не чую, нічого не бачу. Лише намагаюся все більш детально згадувати мою зустріч з демоном-вампіром.
Найтон
Не знаю скільки я тут уже. Ця підступно зроблена пастка, давить на мене. Здається пройшло багато часу з того моменту, як опинився тут. У світі снів неможливо зрозуміти коли день, коли ніч. Відчуття часу зникає миттєво. Годинника, завдяки якому ми з Ролель розуміли, що треба розходитися, зараз немає.
Темно. Чим довше я тутечки, тим більш непрозорою стає сфера. Допевне моя свідомість довго вже перебуває в цьому світі. За цей час я змирився з усім і, можливо, я вже тут навіки. Мене ж ніхто визволяти не буде. Цим персонам я наробив багато поганого. Безперечно, я про це шкодую, бо влада дістанеться не нам з братом, а Ролель, що мене зрадила. А мої почуття були справжніми, та…який сенс це прокручувати в голові.
Вшших – мене осліпило промінням. Що за..? Сфера розкрилась!!! Вона розпадається в мене на очах. Хто це? Ще одна забавна фея!
Добрий день, мало часу пояснювати все. Тепера я Вас звільню звідси, потім мій голос буде у Вас у голові, розповісте, що бачите, що відбувається, де фея Студенко Вікторія, я буду Вам допомагати.
Ви сюди прийшли, щоб врятувати Віку? Добре, а мене ви також заберете із собою?
Цього ми ще не знаємо, але якщо операція буде успішною і Ви допоможете врятувати фею Вікторію, то Вам це зарахується, хоча буде призначено покарання.
А без покарання не можна? Я же також жертва.
Усе буде по закону, – твердо відказала мені фея. А раптом заберуть мене на Клавіантус? Було б добре.
Я згоден, – утомлено посміхнувся я. Фея, почувши мій дозвіл, узяла мене за руки, після чого я побачив яскраве світло, бо не встиг закрити очі. Прокинувся! Я живий! Не прикутий до одного місця назавше! Я – можу бачити, чути, відчувати, що навколо мого тіла! Як же давно я не відчував себе!
«Що навколо?» Ця фраза, ніби моя, відноситься до думок, але водночас це достеменно та фея задала питання. Як невидима особиста частина мого розуму говорить до мене й хоче, щоб я все розповів. Повільно повернув голову й озирнувся:
Кімната. Велика світла кімната з трьома величезними вікнами. Це, певне, кабінет. Уздовж стін шафи з книгами, як у бібліотеці. Посередині стоять три великі столи, на яких так само лежать книги. Крісла у столів і стільці біля вікон. Я лежу на широкому дивані вкритий пухнастою зеленою ковдрою. Віку не бачу. О, чекайте! Ось вона забилася в куток!...Агов! – я спробував піднятися, але по всьому тілу закололи голочки. Як довго я лежав? Усе тіло затекло й здається чужим. Усе ж таки сів. Голки закололи сильніше, але кров весело побігла по венах. Спустив ноги на підлогу й ледве встав. Стояти можу, хоча злегка хитає, але це дрібниці. Підійшов до Віки, яка якогось дива сидить на підлозі. Вона сидіть у кутку одразу з права від дивана. Не звертаючи уваги на її, м’яко кажучи, здивований погляд, присів біля неї та продовжив: - Судячи з того, що Віка досі тута, двері зачинені, а через вікна вона не допетрила втекти…и чого? Усе добре?
