- Мамо, у мене терміновий виклик. Після обіду вилітаємо, - я поставила рюкзак у коридорі. - Не хвилюйся, нічого серйозного. Бойових дій не передбачається.

- Доню, бережи себе, - мама обійняла мене, а в очах, як завжди, миготить страх утратити.

- Ну що ти! Я ж працюю не в п'ятірці захоплення, тому ризику ніякого немає. Матусю, стільки років усе добре й зараз проблем не буде.

- А я говорив, що треба її заміж видати й тоді не буде пропадати невідомо де, - сказав тато, входячи на кухню.

- Ось як знайду ідеального чоловіка, так і вийду заміж, - звично відповіла я.

- Ідеальних немає, ти ж знаєш, - з посмішкою заперечив тато. Ця розмова повторюється в нашій родині регулярно останні тридцять років. Наша релігія зазначає про об’єднання всього живого. Дуже цікава конфесія, яка не збігається із релігійним баченням тих, хто прославляє Космос. Також у нашій релігії є одна з догм про те, що молоде створіння жіночої статті має бути під захистом сильнішого. Ми не маємо права залишати свою душу самотньою, і чим раніше возз’єднання жіночого життя відбудеться з чоловічим, тим краще. Мені, якщо чесно, це здається дивним і старомодним, адже зараз у суспільстві вже ніхто й нікого не змушує виходити заміж.

Після смачного обіду, тато відвіз мене в космопорт і побажав щасливої дороги. Біля військового терміналу я зустріла Ірму й Дору. Дівчата весело базікають.

- Вітання! Як життя молоде? - заразилася їх життєрадісністю.

- Вітання! Згадуємо вчорашню вечірку, даремно з нами не пішла, - відповіла Ірма.

Тут підійшов Бернт, шляхетно підхопив наші рюкзаки, і всі разом пішли до зорельоту. На борту Ілсієло велів зайняти всім свої місця й повідомив, що завдання й мета польоту будуть озвучені після виходу у відкритий космос.

Тен Гаївський

Знову терміновий виклик. Знову через секретаря. Минулого разу приводом став "Непокірний вітер", відправлений Ролель у погоню за Кровменем, що ж буде зараз?

Якесь не добре передчуття стиснуло груди. Щось я упустив у розмові з донькою. Останнім часом у неї з’явилися секрети, я б навіть сказав - таємниці. Постійні завдання для "Десмоса" за межами нашого виміру. Про все це треба подумати й серйозно поговорити з Ролель.

Біля палацу мене зустрів Джарган - особистий камердинер Правителя, і провів бічним ходом відразу в порожній коридор біля приймальної. Джарган постукав у двері й після того, як сказав хто це й з ким, двері відчинилися. Виглянув секретар, окинув поглядом коридор, а потім подивився на мене:

- Проходьте, тене Гаївський. Джарган, чекайте в покоях Правителя.

- Тене Натан, що сталося? - спробував з'ясувати обстановку.

- Тене мере, Його Величність Вам усе пояснить, - секретар відвів очі й пішов до кабінету.

Таке враження, що він відчуває себе винним. Може зміщення з посади? Розтрат у мене немає, прориви усуваються, з цього боку все гаразд. Епізод з дредноутом?

Проходьте, - тен Натан пропустив мене в кабінет Правителя й щільно зачинив двері зовні.

Його Величність Кроулі Шостий Правитель Тунни сидить за столом і читає папери. Я низько вклонився й завмер, чекаючи поки він зверне на мене увагу. Знову здавило груди й стало важко дихати. Кроулі ніколи не ігнорував мене. Нарешті Правитель підняв голову й втупився прямо в очі. Погляд важкий, кулаки стиснулися, аж кісточки пальців побіліли, золоті вени на шиї яскраво спалахнули. Чим я міг так його розлютити?

- Логеже, ти зовсім страх утратив? В антимагічний нашийник захотів? - прогримав він.

Від несподіванки коліна у мене здригнулися і я мало не впав на підлогу. Кроулі схопився й за пару кроків опинився поруч зі мною.

- Сто копанок чортів тобі в печінку! Розтерзаю на шматки й розкидаю їх по пустелі! Заб'ю зуби тобі в глотку, щоб ти більше не смів пащу роззявляти на те, що тобі не належить! - оскаженілий демон насунувся на мене.

Я впав на коліна, волаючи:

- Помилуй, Правителю! Клянусь, я поганого нічого не робив! У чому моя провина? – з цими словами я відчув холодний подих смерті.

- Де ритуал проводити зібрався? Бодай тебе чорти вхопили! Куди фею сховав? - прогарчав Кроулі.

Я очманів. Хто з нас збожеволів? Навіженій Правитель чекає відповіді.

- Я й гадки не маю про що ти, Кроулі! Пошкодуй мене, жалюгідного, - на мене напали дрижаки, так і голови можна лишитися.

Погляд Правителя став важким і гострим. Виникло відчуття, що в мозок штрикнули розпеченим прутом.

- А-а-а! Ой лишенько! Правителю милосердний! Змилуйся! - я зіщулився біля ніг скаженого демона й чекав смерті.

- Логеже, встань, - пролунав спокійний голос Кроулі.

Я не повірив своїм вухам і не ворухнувся.

- Устань і поговоримо, - він пішов і знову сів за стіл. Я підняв голову й подивився на його обличчя:

- Кроулі! Я розповім тобі все, що ти захочеш, тільки скажи ЩО тебе цікавить, - поки говорив, повільно піднявся, готовий знову впасти на підлогу.

- Сідай, - він махнув рукою на стілець біля столу, - і розкажи мені, навіщо Ролель відправила "Непокірний вітер" у систему Фомальгаут?

- Вона хотіла помститися Кровменю Найтону за образу й підпал нашого будинку. Для чого дала наказ загону моїх найманців "Десмос" під командуванням Депорона схопити Кровменя, а капітану "Непокірного вітру" Ганбаатору - доставити в Тунну.

- Це вона тобі розповіла? - дочекавшись мого кивка, запитав. - А що кажуть ці демони?

- А я їх не питав, - у грудях зав'язався важкий вузол. - Це був обман? - чекаючи нового вибуху люті, я втягнув голову в плечі.

- Це ошука, Логеже. Ролель тебе ошукала, - співчутливо дивився на мене друг.

- Ти розсердився на те, що Кровменя покарали двічі? Або знову виникли проблеми з тими, лінкорами, яких обстріляли? Запропонуй їм компенсацію, я готовий виплатити, щоб загладити свою провину.

- Ох, Логеже, та най тебе качка копне! Дитину потрібно виховувати, а не тільки плекати. Твоя дочка вирішила стати Правителькою Тунни, - промовив Кроулі й вп'явся поглядом у мене.

Я дивився на нього й чекав, коли він засміється. Час минає, ми дивимося один на одного, і я розумію, що це не жарт, але, чіпляючись за останню надію, прошепотів:

- Ти жартуєш? - Правитель похитав головою.

І тут до мене дійшло: стати Правителем можна тільки прибравши чинного, а значить моя маленька дівчинка збиралася скоїти вбивство коронованої особи? Ні! Ні! Горенько моє!

Щоб я краще зрозумів, що відбувається, Кроулі дав мені для ознайомлення матеріали, що йому надіслали.

Магія робить дива

Внсі

Помаранчевий будинок ми покидали з першим заступником Ковена магів Зедором Адлером, який заходив у своїх справах у комітет магії. Невисокий худорлявий молодий чоловік з яскравими синіми очима, світлим волоссям і довгими білими вусами, які звисають нижче підборіддя. Невеликі прозорі крила на світлі переливаються райдужними кольорами, як мильна бульбашка. Вільний одяг блакитного кольору, як квіти волошки, дуже пасує до його очей.

До будівлі Ковену їхали на автобусі, досить далеко за місто. Як пояснив нам Адлер, маги спеціально розташувалися подалі від усіх, оскільки в них там не тільки адміністративна будівля, а й навчальні корпуси, й полігон для виконання магічних вправ.

Карай нарешті знайшла джерело інформації про магію! Питання сиплються з неї, як крупа з дірявого мішка. Однак, сто тисяч чому й навіщо, зовсім не злякали фея. Відгукнулося педагогічне минуле. Адлер докладно й детально відповідає на всі питання, навіть, самі безглузді й абсурдні, як, наприклад, чи можна оманою змусити фею допомагати або чи відчує верховний дракон злочинця, якщо той буде про себе рахувати до ста.

Феї влаштувалися в райському куточку. Традиційно верхній ярус рослин складають велингтони, а під ними розташувалися дерева, ліани, кущі та трава. Усе цвіте, частина вже покрита плодами і ягодами. Власне будівель і не видно, квітучі ліани оплели всі вертикальні поверхні. Ми йдемо по вузькій доріжці зі світлого каменю, яка петляє між кущів, зустрічається з точно такими доріжками, які тікають у різні боки, і запам'ятати в якому напрямку рухаємося практично не можливо.