Як усе продумано! Мені подобається Клавіантус усе більше й більше.

Ми сіли в невеликий автобус і поїхали до центру. Як розповіла мама Варди, вони вчора приїхали в Пумасат і оселилися в готелі, й збираються сьогодні повертатися додому.

- Мама, я не можу поїхати, - Варда з ніжністю подивилася на матір. - Нам спочатку треба розв'язати одну проблемку, а потім я відвідаю вас.

- Це небезпечно? - схвильовано запитала жінка.

- Яка може бути небезпека тут на Клавіантусі? - безтурботно засміялася Варда. - Нам треба знайти нашу подругу, а для цього звернутися до фахівців. Звичайне ходіння по чиновниках.

- Тоді сьогодні ми залишимося ще тут, - вирішив тато Варди. - Ми тебе довго не бачили й не можемо відразу розлучитися. А додому поїдемо завтра. Ви можете оселитися в тому ж готелі, що й ми, - звернувся він до нас з Внсі.

- Гарно дякую, але я хочу познайомитися з драконами. Мені дуже цікаво, - відмовилася я.

- Дякую, але мені теж цікаві дракони, - на моє здивування відповів Внсі. Мені здавалося, що останнім часом він на мене тільки гарчить.

Віка

Я зробила крок під арку й почала підніматися по сходах слідом за високим, але сутулим демоном, що несе Найтона на плечі. Демон йде повільно й мотузка, якою ми з'єднані майже не натягується.

Та величезна чорна скеля, до якої привезла нас шлюпка, усередині виявилася замком. Ми піднялися на майданчик. Висока стеля, чорна мармурова підлога, безліч колон, темні стіни, на яких висять палаючі смолоскипи, усе ледь видно в темряві. Демон зупинився й повернувся обличчям до мене:

- Добрий вечір, господиня, - він схилив голову.

Я оторопіла. О це так номер!

- Добрий вечір, господиня, - стара демониця, яка вийшла з-за його спини, присіла в низькому поклоні. І що мені робити?

- Церен, цих закрити в тих же покоях, - пролунав позаду холодний зарозумілий голос. Я обернулася. - Фея повинна добре харчуватися, інакше швидко здохне, - дивовижної краси демониця піднялася на майданчик. Правильні риси обличчя, пишне завите в локони волосся, ідеальна фігура. Можна було б назвати її красунею, але все псує вираз обличчя: зверхній і зневажливий. Можна подумати, що демониця вступила ногою у лайно.

- Подобаюся? - її очі глузливо блиснули.

- Ні, Ролель. Мені не подобаються жорстокі істоти.

- Твої проблеми, а зараз заткни пельку й іди куди скажуть, - Ролель перевела погляд на демонів. - Головою за неї відповідаєте, - і пішла вниз на вихід.

Демони низько схилилися. Кроки внизу вщухли. Демон випростався, поправив на плечі Найтона й звернувся до своєї подруги:

- Церен, забери у мене мотузку.

Демониця піднялася й подивилася на мене:

- Добрий вечір, феє. Я - Церен, це мій чоловік Гоньд, - вона спритно розмотала мотузку з долоні чоловіка, потім зробила крок до мене й розв'язала мої руки. - Ми служимо роду Хашат'ерс уже майже п'ять тисяч років. Ласкаво просимо в Хартаавр Шааґа.

Її обличчя в такій темряві розглянути було складно, але голос спокійний і доброзичливий.

- Добрий вечір, Церен. Мене звати Віка. Я тут не по своїй волі. Мене й Найтона, це хлопець, якого несе твій чоловік, захопили в полон найманці й доставили сюди. Усе це за наказом Ролель, - якщо вона по-доброму розмовляє зі мною, то може допоможе?

- Вибачте, Віко, але ми ні з ким не обговорюємо дії своєї господині, - тихо мовила Церен. - Ми зробимо все, аби перебування в Хартаавр Шааґа було для вас зручним.

- Дякую, - зітхнула я. Вони підневільні слуги й ще не відомо, що ця гримза може зробити з ними за непослух.

Пройшовши дві великі зали, які погано видно у темряві, ми підійшли до широких шикарних сходок, укритих темним килимом. Сходки вели на другий поверх: спочатку по середині зали, а потім розходилися під стінами вгору з права та зліва. На широких перилах майданчиків, що ділили нижні сходки на три частини, стоять вази й світильники, що світять блідим синім світлом. Перед нами зверху на стіні проступає величезний темний вітраж. Гоньд, що йде попереду, повернув на право й почав підніматися на другий поверх. Ми з Церен йдемо за ним. Тиша приголомшлива. Навіть наші кроки зникли, оскільки килим має товстий ворс.

На другому поверсі Гоньд звернув ліворуч і беззвучно зник з наших очей.

- Тут така тиша, - прошепотіла я.

- Звикнеш, - тихо відповіла Церен.

- Ви посадите нас під замок? - треба ж дізнатися умови утримання.

- Навіщо? - спокійно знизала плечима демониця. - Звідси не втечеш. Із замку можна вийти тільки з дозволу його господині.

Щось мені це не подобається.

У коридорі ліворуч відкриті двері. Ми з Церен зайшли. Незважаючи на погане освітлення, кімната справила враження. Це велика вітальня багато й зі смаком обставлена. М'які дивани, крісла, столики й навіть великий білосніжний рояль, що стоїть на постаменті та загадково виблискує лаком. Три великих вікна, обрамлених оксамитовими шторами й закритих важкими, вишитими золотом тюлями. Нічого собі в них бранці мешкають!

Карай

Автобус зупинився біля довгої світлої двоповерхової будівлі з червоним черепичним дахом та з великою кількістю виступаючих балкончиків. Будівля сховалася в тіні великих дерев з товстими світло-зеленими стовбурами в три-чотири обхвати й різьбленим темним листям. Дерева такі високі, що дах ледь досягає їх середини. Це готель, в якому мешкає родина Варди та її подруги.

- Вардо, тобі варто побути з рідними. Зустрінемося завтра, - порадила я подрузі.

- Добре було б дізнатися, де знаходиться Хата драконів, - обронив Внсі.

- Ось це якраз просто, - відповіла Сана. - Давай сюди запрошення, - звернулася вона до мене.

Сана розкрила запрошення й показала невелике червоне коло на титульному аркуші знизу. Притиснула до нього великий палець лівої руки. Негайно з'явилася голограма розміром з середню книгу, на якій видніється різнобарвна карта міста. Посередині висить перевернута крапля синього кольору.

- Це місце, де ми знаходимося зараз, - пояснила Сана. Потім провела вказівним пальцем правої руки по підпису Глави громади драконів і тут же біля краплі з'явилася стрілка, що показує вліво. - А ось туди вам треба йти.

Ми попрощалися з усіма й пішли за вказівкою навігатора.

Пумасат дуже зелене місто. Через жаркий вологий клімат будинки ховаються в палісадниках і садах. Ми з духом йдемо по плиткам тротуару в тіні різноманітних дерев, уникаючи виходити під гарячі помаранчеві промені Ровелли. Листя, то темно-зелене блискуче, то світло-зелене матове, погойдується на гілках та чередується з різнокольоровими квітами. Поодинокі великі квітки з великими пелюстками змінюються цілими гронами дрібних суцвіть. Цвітуть дерева, кущі та трава. Над цим зеленим царством далеко один від одного стоять велингтони. Як нам пояснив старий перевертень з рудими вушками й довгим пухнастим хвостом того ж кольору, що зустрівся нам по дорозі, ці дерева дають розсіяну тінь і зменшують вплив прямих променів Ровелли на інші рослини.

Будівлі, що проглядаються через листя, одно-двоповерхові світлих відтінків з черепичними дахами. Вікна невеликі з дерев'яними віконницями. На стінах орнаменти, багато колон і арок. Вони так гарно поєднуються із зеленю. Вулиці широкі, багато майданів з фонтанами, на кожному кроці можна придбати морозиво та смачні фруктові фреші. Транспорту багато, але рухається повільно. Враження, ніби ніхто нікуди не поспішає. Зупинки громадського транспорту – невеличкі навіси, під якими стоять зручні лавиці.

Ближче до центру пішоходів стало більше. Усі дуже цікаві. Тут своя мода: жінки красуються короткими комбінезонами та сарафанами, й широкими солом’яними шляпами. Більшість дівчат хизуються короткими шортами та топами, що з’єднані джинсовими підтяжками, на яких прикріплені безліч значків, стрічок, прапорців та гербів. Інколи панянки ще й підтяжки з’єднують стрічкою, чи кількома. Виглядає стрічка між ними, як міст, що може бути розфарбований як прапор. Підтяжки з’єднують одяг з обох боків.