- Ти з якого ведмежого кута з'явилася, якщо так розмовляєш з верховним драконом? - строго запитав Внсі.

- Ой! Вибачте! - дівчина часто закліпала віями й почервоніла. - Мені дали завдання зняти репортаж про врятованих ПИЛОСМОКом. Вибачте, я не хотіла вас образити! - вона благально заглянула мені в очі.

- Усе добре, але більше так не роби. Раптом на духа нарвешся, а він швидко прочитає твої емоції, - продовжив повчати кореспондентку Внсі.

- Так про що ви хотіли нас розпитати? - раз дух говорить, що все добре, значить вона хотіла зобразити із себе зірку через недосвідченість, але зовсім не є поганою. Дівчина повернулася до оператора, який з цікавістю спостерігає, за тим що відбувається, і дала йому знак знімати. Той підняв камеру на плече, націлився на нас і показав великий палець.

- Вітаємо вас на Клавіантусі! Розкажіть, будь ласка, про свої враження від нашої планети, - абсолютно нормальним голосом запитала руденька.

- З космосу Клавіантус гарний. Та й зараз погода мені подобається.

- Що з вами сталося, якщо довелося викликати ПИЛОСМОК? - мікрофон знову наблизився до мого обличчя.

- Ця інформація є таємною й ми повідомимо її тільки офіційним особам Клавіантуса, - промовила Варда, виринувши з-за моєї спини.

- Але ж вас рятували? - поквапилася задати питання кореспондентка. - Від кого?

- Так нас урятували й ми дуже вдячні бійцям ПИЛОСМОКа, які прийшли нам на допомогу. Більше коментарів не буде, - Варда схопила мене за руку й потягла до своїх, як я зрозуміла, родичів.

- До побачення, - встигла я кинути через плече представниці преси. Внсі з незалежним виглядом пішов за нами.

- Познайомтесь, це моя подруга Карай, це Внсі, - Варда підштовхнула нас уперед, щоб усі добре розглянули, потім зробила широкий жест рукою і продовжила, - Це мої батьки, сестра Латіфі та подруга Іхлас. А це моя Сана, - Варда ніжно обійняла за плечі невисоку смугляву дівчину з чорним волоссям, забраним у маленьку дульку.

- Ясного неба. Мене звати Тодор, - привітався високий кремезний засмаглий чоловік із світлим волоссям і карими очима, одягнений у все біле, що стояв поруч. - Вітаю на Клавіантусі Лано Карай, я - представник громади драконів. Ми ніколи не кидаємо своїх у важких обставинах, - він подивився мені в очі. І звідки він дізнався, що це я?

- Ясного неба! Дякую, що визнаєте мене своєю, - мені дуже приємно, що я належу до такої дружної раси.

- Ось запрошення в Хату драконів. Воно дає право на проживання на нашій території. А також ми пропонуємо отримати вам на час перебування в системі Ровелли фінансову підтримку.

- Я не відмовляюся від грошей, але прошу, щоб це була безпроцентна позика, яку я поверну, коли отримаю доступ до свого рахунку, - ось ще! Я заробляю сама, мені подачки не потрібні.

- Як побажаєте, - у голосі дракона прозвучало схвалення. Він дістав з кишені "збільшувальне скло" й простягнув мені руку:

- Можна вашу цифровку.

Я простягнула руку з браслетом. Спалахнуло зелене світло.

- Вам відкритий рахунок у банку, яким користується громада. Усього найкращого. Чекаємо в гості. Ваші друзі - наші друзі. Запрошення поширюється й на них, - Тодор кивнув усім, розвернувся й пішов на вихід, але перед тим дав мені металеву візитку.

- Думаю пора йти звідси, а то згорімо на сонці, - сказав Внсі й ми натовпом пішли до будівлі космопорту.

Хата драконів

Ролель

Тамінський шовк ніжного персикового кольору тече вниз м'якою хвилею. Загадковий блиск діамантів, що прикрашають ліф. Сукня по останній туннській моді сидить на мені ідеально. Точно такого ж кольору туфельки із замші на високих підборах на ногах як влиті, колодка зручна. У них можна танцювати всю ніч і не втомитись. А коли мені зроблять вишукану зачіску, думаю, що сам Кроулі не зможе встояти.

Пролунав сигнал смарта. Я махнула рукою служницям, виганяючи їх з кімнати. Коли залишилася сама, відповіла:

- Тене Ганбаатор?

- Тено Ролель, ми в Хотизі.

- Півгодини і я буду на південній околиці міста.

- Чекаю.

- Міна, - у прочинені двері заглянула моя покоївка, - негайно переодягни мене.

Через півгодини я зробила крок у портал і опинилася біля міського муру Хотига зовні. Ганбаатор зупинився на пагорбі, звідки шлюпку добре видно. Пораділа своїй передбачливості: тонкі черевички з щільною шнурівкою не дали потрапити піску всередину. Прямо на південь перед нами розкинулася Веєрінська пустеля.

Я пройшла в капітанську рубку й шлюпка, піднявшись у повітря, полетіла на південь. Турійн, який повільно опускається до обрію, дуже яскравий, у зв'язку із чим вікна сильно затемнені. Складається враження, що вже пізній вечір і в небі висить тьмяна зірка. Добре, що екіпаж мовчить, оскільки я маю змогу обміркувати ситуацію, що склалася.

У Хартаавр Шааґа мешкає двоє слуг. Старе подружжя Тсеренгів живе в замку вже більше п'яти тисяч років і весь той час віддано служить роду Хашат'єрс. Покладатися на них можна, тим більше, що покинути замок без дозволу господині вони не можуть. Для їх забезпечення було укладено договір із племенем суслаїв, що живуть у п'яти днях путі на північ. Суслаї поставляють м'ясо веруса, молоко горбалів, сичужний сир і сушені фрукти, які вирощують у своєму оазисі. Свіжі овочі та зелень Тсеренгі вирощують у теплиці, що встановлена у внутрішньому дворику замку. Проблем з тим, щоб нагодувати фею не буде.

Коли світило торкнулося небокраю, я побачила попереду знайомі обриси Хартаавр Шааґа. Ганбаатор, побачивши замок, повернув до мене обличчя. Я кивнула.

Здійнявши піщані бурунчики, шлюпка тихо сіла біля чорної громадини. Я вийшла назовні. Гаряче сухе повітря пустині боляче вдарило в обличчя. Фея дивиться з жахом на чорну стіну, що йде високо вгору. Найтон беззвучно висить на плечі матроса.

Підійшла до темно-сірої арки, що проступає на стіні, й доторкнулася до неї. Прохолода граніту приємно остудила долоню. Арка почала світлішати. Коли малюнок став білим, під аркою відкрився прохід. Зверху по сходам спускається Гоньд.

- Гоньде, забери це сміття, - я кивнула на Найтона, - а також тримай мотузку, якою зв’язана дівчина.

Вантаж перекочував до нового носія і той, намотавши мотузку на кулак, пішов у замок.

- Можете бути вільні.

- До побачення, тено Ролель, - вклонився Ганбаатор. Матроси вклонилися й мовчки зникли в шлюпці. Та злетіла й швидко щезла в темряві.

Карай

Високе синє небо, повітря наповнене смаком океану, яскрава зелень, розбавлена різнокольоровими квітами, що дарують дивовижні аромати, засмаглі люди в світлому вільному одязі. По-моєму, ми в раю!

Будівля космопорту у формі морської хвилі, що бере початок від льотного поля, сріблясто-блакитна. Ми ввійшли в скляні двері, що роз'їхалися перед нами. Усередині прохолодно, багато людей. Зручні крісла для пасажирів, що очікують свого рейсу, заповнюють майже весь внутрішній простір, величезні табло на стінах, двері кафе й кімнат відпочинку. Дуже сучасний космопорт!

Наша компанія пройшла будівлю космопорту наскрізь і вийшла на майдан. Мені здалося, зараз побачу море асфальту, купу транспорту й занурюся в атмосферу гарячого задушливого повітря. Але ні! Транспорт є: смішні білі, жовті, бежеві авто, без скла, є тільки лобове, що нагадують кабінки канатної дороги, які стоять на чотирьох ніжках, що закінчуються гумовими кульками. А ось асфальтового покриття нема! Узагалі! Майдан вкритий густою зеленою підстриженою травою, в якій видніються пішохідні доріжки з кольорових плиток нещільно пригнаних одна до одної.

На Мурярії машини теж літають, але за рахунок відштовхування гарячого повітря від поверхні, тому асфальтове покриття необхідно, а за рахунок чого літають тут? Побачивши мою зацікавленість, Варда пояснила:

- Авто на антигравітаційній подушці, тому поганого впливу на поверхню немає. Опорні ніжки спеціально роблять з гуми, щоб вони м'яко придавлювали траву й не псували її.