Колись численний рід згас і нині живими є тільки два спадкоємця, точніше спадкоємиці: тена Сарнай Гаївська та її дочка - Ролель. Замок перейшов у спадок Сарнай від її матері Оюун Еренцен - знаменитої ректорки Лекенбаумівської академії магії, єдиної дочки сильного чаклуна Ґанжуура Хашат'єрс.

Оюун була не тільки строгим керівником, що тримає в шорах безбашених демонів-студентів, а й чудовою вченою, яка зробила кілька відкриттів тисячоліття. Особливо великий внесок у науку Тунни принесло відкриття сьомого заломлення простору, що дозволило добитися точності при переміщенні демонів між галактиками.

Ректорка Еренцен була сильною чаклункою й досягла звання архімага. Але була сімейна таємниця, яку приховували від широкої публіки: Оюун володіла здатністю викликати до себе почуття любові. Ця особливість передавалася у спадщину від матері до дочки й давала багато переваг жінкам Хашат’єрс, але й накладала велику відповідальність. З дитинства їм вбивали в голову, що використовувати її можна тільки на благо роду. На жаль, Ролель визнавала тільки одне благо - її власне. Коли була жива бабуся Оюун, Ролель була ще дитиною і їй багато чого прощалося. Після смерті бабусі, уже ніхто не намагався виховувати юну демоницю. Їй просто потурали у всьому.

Чорну Зорю Ролель випросила у мами собі в подарунок на день народження, пояснюючи це тим, що іноді їй треба усамітнитися від шанувальників і відпочити. Були сказані старовинні заклинання й замок визнав нову власницю. Саме в цьому віддаленому й недоступному місці Ролель збиралася проводити ритуал жертвоприношення. І саме сюди повинні доставити жертв.

Внсі

Після обіду Бернт показав мені кают-компанію, де проводили вільний час бійці. Просторе світле приміщення. Багато м'яких диванів і крісел. На стіні на проти входу вмонтований у стіну величезний екран, що зараз транслює змагання верхових ящерів. Перед ним ряд диванів. Четверо високих хлопців уболівають кожен за "свого" ящера. Вони азартно вигукують: "Давай! Швидше! Ну-мо, біжи! Та щоб тебе! Жени".

Зграйка ящерів з вершниками на спинах мчать по пересіченій місцевості, долаючи перешкоди у вигляді повалених стовбурів дерев, ровів, заповнених водою, високої трави, що чіпляється за ноги їздців. Попереду несеться великий ящір з жокеєм у синій куртці й білих штанях, на спині у нього номер шість. Я захоплено закричав: "Давай шостий, гони! Ти найкращий!" Хлопці здивовано обернулися до мене.

- Це Внсі, - представив мене Бернт і ми пройшли до диванів. Уболівальниками виявилися демони. Азартні хлопці! Шостий усе-таки виграв і я потиснув руку Мергену, з яким вболівав за одного і того ж ящера.

Тут у кают-компанію зайшли дівчата. Серед них, як зірочка, сяє моя люба Богиня ночі. Дівчата разом з Вардою та Карай вирішили влаштувати караоке. У стіні праворуч за панеллю знаходиться шафа-купе, в якій зберігаються різні музичні інструменти й мікрофони для караоке. Хлопці дістали інструменти. Настрій у всіх гарний, співу чекають із задоволенням. У кают-компанію набився весь импет. Симпатична блондинка з фіолетовими очима без белків сіла на стілець біля стіни. Коли вона проходила повз Карай, то та нервово смикнулась і постаралася відсунутися якнайдалі.

Я сів на диван поруч з Бернтом, але так, щоб було добре видно мого Ангела. Дівчата перемовляються, вирішують яку пісню вибрати, сміються. В їх емоціях веселощі, радісне очікування, хвилювання. Нарешті зазвучала музика й чудовий низький грудний голос, від якого в мене закрутилося в голові, проспівав:

Серце нещасне било кров'ю

Ким є ти: ангел, Вельзевул?

Відрадник ти, охоронитель,

Підступної брехні цінитель?

Ти сумніви мої втіши…

Я підняв голову й подивився в очі Айкен. Вона дивиться прямо на мене.

І я пропадаю…

Пропадаю остаточно й безповоротно, ухнувши в безодню емоцій, бажань, запахів, відчуттів, про які навіть не підозрював. Умить наче закрутилася земля під ногами, у скронях відбиває ритм серце, що стрімко б’ється, повітря все разом немов вибили з грудей і я перестаю дихати. Перестаю відчувати навколишній світ, на то відчуваю окриленість. Очі вампірши загадково мерехтять, як далекі незвідані зірки.

І тут чарівність миті зникла розрізана на шматки різким відчуттям ревнощів і пекучої люті. Я відірвався від споглядання своєї Богині й повернувся до наростаючої небезпеки. Спотворене ненавистю обличчя темношкірого чоловіка нависло наді мною. Очі люто виблискують, білки посіріли, від нижньої повіки вниз по щоках опускаються чорні, схожі на тріщини, лінії, з-під піднятої верхньої губи виглядають кінчики іклів. Його злість зашкалює й здається, що він подумки вже мене зжер.

Стій! Куди так рвешся? – швидко відтягнув його назад Ілсіело. Повернувши порушника обличчям до себе, командир гостро глянув йому в очі, після чого той вийшов із кают-компанії.

- Ну що, відпочиваємо далі? - Ілсіело сів у крісло й витягнув ноги. Караоке триває.

Тен Гаївський

Я швидким кроком йшов по коридору палацу, не звертаючи увагу на навколишню розкіш. Висока біла арочна стеля. Блискучі кришталеві люстри висять на невеликій відстані одна від одної та здаються крихкими сталактитами, що зливаються в одну суцільну крижану стіну. Білосніжні круглі кручені колони, укриті морозним візерунком із срібла, схожі на сталагміти. Мармурові плити підлоги білі з прожилками різних кольорів: рожевими, блакитними, зеленими, бузковими, золотими. Білі двері з витонченою різьбою на рослинні мотиви, з золотими ручками й петлями. Витіюваті орнаменти прикрашають кожен куточок простору стін. Арочні вікна, розташовані в два ряди один над іншим, залиті яскравим світлом полуденного світила. Другий ряд на рівні другого поверху.

Різкий голос Натана - секретаря Правителя, який велить з'явитися негайно, ще звучить у моїй голові. Зазвичай Правитель сам дзвонив мені, своєму давньому другові й соратнику, сміючись, що тільки зі мною може спілкуватися запросто, без посередників. І тут на тобі! Наказ через секретаря! Але ж напевно в приймальній хтось був і чув це. Тепер придворні з радістю будуть перемивати мої кісточки. Як же, близький до трону й такий ляпас! Мене не запросили, а наказали з'явитися негайно. Усі знають, що Кроулі Шостий, як істинний демон, має вибуховий характер і в гніві він страшний. Але зволікання смерті подібно. Незвично порожньо в коридорі. Придворні, які зазвичай кучкуються біля дверей приймальної Правителя, зникли. Видно Кроулі в люті.

Що же трапилося?

Я ввійшов у приймальню. Відвідувачів немає. Тен Натан встав з-за столу, мовчки кивнув і попрямував до величезної майстерно прикрашеної двері в кабінет Правителя. Відкривши її, заглянув і, повернувшись до мене, процідив:

- Проходьте.

Відносини демонів та нелюдей

Протистояння Тунни й Співдружності систем нелюдей виникло давно. Демони не цуралися можливості поживитися за рахунок багатств, здобутих на планетах Співдружності. Часто каравани зорельотів, що перевозять товари, корисні копалини між системами, не долітали до порту призначення, а губилися на просторах космосу. Таке іноді буває й з природних причин: метеоритний дощ, близько підійшли до чорної діри, помилилися точкою виходу з гіперпростору. Але коли кількість зниклих караванів перевищила половину від тих, що вийшли з портів, нелюди перейшли до нової тактики. Попереду йшов караван, ззаду на відстані видимості летіло кілька маленьких вертких корабликів, які стежили за ним. Ось тоді-то й з'ясувалася причина того, що відбувається: демони-пірати. Ці нахабні створіння наймалися на зорельоти вантажниками, а коли караван відлітав досить далеко від жвавих трас, то вони встановлювали маяк, що посилав координати спільникам і тоді пірати брали на абордаж транспортники. Кораблі, що стежили, з'ясували, що пірати дуже точно виходять з гіперпростору до своєї жертви.