- Я! - Варда піднялася з дивана, - а де зореліт, який на нас напав?

- Вони зайшли в гіперпростір і ми не змогли їх переслідувати.

- Командире Ілсіело, можна вас на пару хвилин, - Варда пішла до відчинених дверей моєї каюти. Чоловік пішов за нею. Внсі стояв як стовп і безвідривно дивився на брюнетку. Та з посмішкою представилася:

- Мене звуть Айкен, а вас? - вона подивилися на мене, а потім з натяком кивнула на Внсі.

- Карай, - представилася я, - а це - Внсі, там Варда.

- А де ще хлопець і дівчина? Вони в іншому приміщенні?

Я здивовано подивилася на неї, але потім відповіла:

- Зараз Варда все розповість, - краще помовчати, може в присутності Висівки нічого говорити не можна.

- Що з ним? - я вказала очима на Внсі.

- Перенервував. Буває, - спокійно промовила брюнетка. Внсі відчайдушно замотав головою.

Варда з військовим повернулася в кают-компанію.

- Айкен, ситуація "Д", - і повернувся обличчям до Висівки.

- Як вас звати, Порматен? - низьким оксамитовим голосом запитала Айкен і наблизилася до порфоски в притул. Внсі схлипнув і сів прямо на підлогу, віддано дивлячись на брюнетку.

- Висівка, - глухо видавила порфоска.

- Яке чудове ім'я. Висівко! - Айкен, пильно дивлячись в очі жінці, узяла її за руку й легенько дмухнула в обличчя. Порфоска закрила очі, обличчя розслабилося, дихання сповільнилося, вона похитнулася. Брюнетка притримала її за плечі, а Внсі застогнав. Я підійшла й дала йому запотиличник, щоб не кривлявся.

- Що? Де? - Внсі насилу сфокусував очі на мені. - Ти чого б'єшся?

- А ти чого тут концерт влаштовуєш?

- Хто ви? - пролунав голос Висівкі за спиною. Я повернулася до неї. Порфоска переводила здивований погляд з Айкен на командира.

- Ми ваші гості. Нас запросив капітан. Нам треба з ним привітатися. Ви нас проведете? - доброзичливо повідав чоловік.

- Звичайно, - відповіла Висівка й попрямувала до дверей ліфту.

- Збирайте речі, ми ненадовго, - велів Ілсіело, проходячи мимо нас.

Коли вони вийшли, ми з Вардою із цікавістю подивились на Внсі, який посилено тер обличчя і, здається, намагався прийти до тями.

- І що це було? - з посмішкою запитала Варда.

- Відвали, - рикнув дух, встав і попрямував до своєї каюти.

- Нічого, нам з цим несосвітенним дурнем ще до самої Ровелли летіти, так що ще буде час пліткувати, - впевнено випалила Варда. – Давай збирати речі!

Вперед до мети

Віка

- Ні! - зірвався мимоволі вигук з моїх губ. Щось клацнуло й нашийник, який блокує магію, застебнувся на моїй шиї. Демон відійшов від мене і я зустрілася поглядом з чорними очима Мії Лі. Вона тріумфує.

- Дострибалася? - глузливо процідила зеленоволоса.

Я перебуваю у невеликій двомісній каюті. На сусідній койці лежить безпорадний Найтон.

- За мною прийдуть. Даремно радієш, - хотілося хоч чимось дістати цю стерву.

- Ну що ж, ми їх почекаємо, - демониця вийшла з каюти, за нею пішли обидва військових, що занесли нас з Найтоном сюди. Двері зачинилися.

Я кинулася до екрану ілюмінатору й увімкнула його. З'явився білий піщаний пляж. Хвилі бірюзового моря ліниво накочуються на берег. Яскраво сяє сонце. Від несподіванки я зависла перед екраном, потім вимкнула й знову увімкнула. У височінь здіймаються білосніжні гострі скелі. Різкі пориви вітру скидають униз цілі кучугури. Хмари чіпляються за вершини й через них досить темно.

Калейдоскоп! До екрану підключений калейдоскоп. Геніально! Ніхто не збирається показувати мені, що відбувається за бортом. Та хай їм грець!

"Ми їх почекаємо". Чи означає це, що крім нас з Найтоном нікого не схопили? Але ж вірно! Внсі зміг до мене підійти, і його ж ніхто не зупинив. Можливо дівчата теж урятувалися?

Внсі

На зорельоті "ПХ-5" окрім екіпажу, летять п’ятнадцять бійців импету номер п’ять, що перебуває у складі Сил мобільної охорони космосу Ліги організацій усієї співдружності систем нелюдей.

До 15-ки входять чотири демони, чотири дракони, у тому числі - командир - небесний дракон, три перевертні, дух, афрокерг і два вампіри. Одного з них, точніше одну я неймовірно сильно хочу побачити. Працюють п'ятірками по спеціалізації: захоплення терористів, які загрожують нелюдам, звільнення заручників, зняття гіпнозу з постраждалих. Ці подробиці діяльності ПИЛОСМОКу мені розповів мій сусід по каюті. Високий кремезний, з товстою шиєю, добрим виразом обличчя й виразним поглядом карих очей чоловік.

Коли ми з ним познайомилися він простягнув руку й пробасив:

- Бернт, перевертень.

- Внсі, дух, - відповів я і повільно простягнув руку на зустріч, побоюючись утратити кінцівку, одночасно відчайдушно вбираючи емоції громили, але той був спокійний, як удав. Моя рука потонула у величезній ручище перевертня, але була легенько пожата й випущена на волю. Видихнувши з полегшенням, я пояснив:

- Мене сюди поселили на час польоту до Ровелли.

- Проходь. Моя койка праворуч.

В обід пішли з Бернтом в їдальню. Зустрів Варду з Карай. Дівчата мені зраділи, навіть не очікував. Сіли за один стіл.

- Це Бернт, перевертень, - почав знайомити їх з моїм сусідом. - Це Карай, верховний дракон. Варда, перевертень.

- Дуже приємно, - Бернт уважно подивився на Варду й простягнув їй руку. - Ведмідь.

- Пітон, - Варда відповіла на рукостискання й почала розглядати вміст своєї тарілки. Зацікавленість Бернта була їй неприємна. З чого б це? Може у неї є хлопець? І тут я почув чарівний голос, який мовив:

- Ірмо, візьми мій піднос, я зараз підійду.

У мене не вистачило сміливості обернутися. Я завмер і щосили прислухався до звуків за спиною, втупившись очами у стіл.

- Привіт! - проспівала сирена й краєм ока я побачив найвитонченіші у всесвіті ніжки на високих підборах. Дивовижний аромат інтересу й веселощів торкнувся мене. Вона! Моя чорноока Богиня!

- Айкен, привіт! - нітрохи не збентежачись, привіталася з Богинею ночі Варда.

- Як влаштувалися? - мій ідеал цікавиться мною?

- Добре. У нас каюта номер п'ять, - випалила Карай. Неначе це комусь цікаво.

- Значить сусіди! Я у шостій. Заходьте в гості, - проспівав солов'їний голосок і дивовижні ніжки пішли з поля мого зору. Каюта номер Шість! Найчудовіша цифра! Їй треба поставити пам'ятник і завжди писати з великої літери! Ой, мене запросили в гості! Треба дізнатися у Бернта, як у них прийнято ходити в гості. З подарунками? А що я їй подарую? Що дарують Богиням? Кошмар, жах! Мені нема чого подарувати Богині! Але ж вона буде мене чекати! Може піти й втопитися або краще повіситися? А вона засмутиться, коли я накладу на себе руки?

- Внсі, ау, ти з нами? - противним голосом прогорлала Карай. І чого причепилася? Я підняв голову й подивився на співрозмовників за столом. Вони розглядали мене з різними емоціями. Варда з Карай - потішаються, Бернт - співчуває. Ось завжди знав, що з жінками не можна дружити, тільки й вміють, що робити гидоти.

- Поїж, хлопче, - турботливо прогудів Бернт. - Дівчата полюбляють міцних чоловіків.

Рід Хашат'єрс

У самому серці Веєрінської пустелі, серед чорних пісків, барханів, що перекочуються куди хочуть й гострих кинджалів скель, що час від часу стирчать з піску, стоїть гранітний замок. Без вікон, без дверей, навіть без кріпосного муру. Ця споруда нагадує величезний камінь, що невідомо звідки взявся в пустелі. І має він романтичну назву - Хартаавр Шааґа, що означає - Чорна Зоря.

У стародавні часи замок був побудований могутнім магом, який заснував демонський рід - Хашат'єрс. Славні нащадки першого Хашат'єрса, були й магами, і чаклунками, і воїнами, і придворними правителя Тунни, й навіть пару бунтівників серед них затесалися. Оскільки замок будував маг, то потрапити в нього можна тільки з використанням магії і тільки спадкоємець крові роду Хашат'єрс міг їм володіти.