- Ми ваші колеги, захищаємо своїх громадян, які потрапили в халепу. У вас на борту знаходиться громадянка Фарми – Ділія Варда. Ми хочемо переконатися, що з нею все добре.

- Я повинен отримати підтвердження ваших повноважень, інакше не можу пустити на борт чужинців.

- Ми передбачили це й відразу направили запит вашому керівництву. Гадаю, відповідь не змусить себе чекати.

- Як отримаю підтвердження, так зв'яжуся з вами, - Аурель вимкнув зовнішній зв'язок і підключився до внутрішнього, - Висівко, зайди в капітанську рубку.

Я сховався в стіні, щоб підслухати розмову порфосців.

Карай

Розтрощили мою каюту добряче: від тумбочки залишилися розкидані по підлозі тріски; стіни порізані в декількох місцях і місця розрізів оплавилися; ліжко розрізане на три частини й кожна з них самостійно висить на стіні; постільна білизна, роздерта на клапті, валяється по всій каюті; вміст подушки присипав усі горизонтальні поверхні білими пухнастими кульками.

- Це сліди лазеру. Ти уявляєш міць свого куполу, якщо його навіть лазер не бере! - захоплено вигукнула Варда.

- У цій історії позитивне тільки те, що я навчилася себе захищати, - скептично вимовила я.

- Пішли, - Варда рішуче вийшла в кают-компанію.

Тут обстановка мало чим відрізнялася від моєї каюти: столики зламані, оббивка на диванах обідрана і її клаптики валяються по всьому приміщенню.

- Ось вандали! Одним словом – демони! - у мене не має інших пристойних слів, щоб описати дії цих піратів. Прийшли, напакостили, забрали нашу фею та й ще екіпаж загіпнотизували. Хай їм грець!

Варда тим часом заглянула в інші каюти, а потім підійшла до екрану виклику екіпажу й натиснула потрібну кнопку. - Старший асистенте капітана Порматен, вас викликають пасажири! - дзвінко пролунав у кают-компанії її голос.

На екрані з'явилось обличчя чоловіка з коротким світлим волоссям:

- Капітан "Ренка" Аурель. Слухаю вас.

- Добрий день, капітане. Мене звуть Ділія Варда. Я хочу дізнатися, що трапилося.

- А, так це ви в нас у біді! Що трапилося?! - гримнув капітан. – До нас прилетіли три військових зорельота, а ось я хочу дізнатися – чому?!!

- Мій вуйко працює інженером на одному із зорельотів. Просто дуууже захотіла з ним побачитися! - голосом п’ятирічної дівчинки пролепетала Варда.

- …, - нецензурно вилаявся капітан, - що з тобою робити? – чоловік похитав головою та відключив зв’язок.

Як тільки екран згас, Варда радісно вигукнула:

- Так вони прилетіли! Оттакої, ПИЛОСМОК отут! – перевертень, пританцьовуючи, підійшла до екрану замовлення їжі. - Ти їсти будеш? - запитала мене й заглибилася в меню. Я б на її місці так не раділа, бо тепер нам точно намилять шию за «хибний виклик».

- Напевно, дійсно, треба поїсти, а тоді й будемо чекати що буде далі.

- А далі, нас заберуть на зореліт ПИЛОСМОКа, і ми будемо на Ровеллі навіть ще швидше, ніж розраховували! - Варда поводила пальцем по екрану, відзначаючи свій вибір, і відійшла в бік, пропускаючи мене до екрану.

Внсі

У капітанську рубку зайшла Висівка. Жінка сіла в крісло другого пілота й подивилася на капітана.

- Висівко, ми не можемо виконати наказ зеленоволосої, позаяк щоб слідувати за зорельотом у гіперпростірі нам необхідна не тільки точка входу, а й точка виходу, - капітан втомлено потер очі.

- Янику, вона не казала куди ми повинні летіти? - співчутливо запитала жінка.

- Ні, тільки слідувати за ними.

Тут пролунав сигнал, прийшло повідомлення. Капітан розгорнув вікно пошти. Шкода, що я не знаю порфоської мови, а то міг би прочитати.

- Овва! Це наказ з адміралтейства. Нам наказано прийняти на борт представників фармської рятувальної групи, а потім переправити до них на зореліт наших пасажирів, після чого повернутися на базу, - капітан подивився на Висівку.

- Цей наказ нічим не суперечить наказу, отриманому нами від неї, - жінка нервово пом’яла руки.

Чоловік завмер, обдумуючи щось, а потім рішуче простягнув руку й включив екран зовнішнього зв'язку.

- "ПХ-5", прийом, говорить капітан «Ренка». Ми готові прийняти на борт Ваших представників.

- "Ренка", прийом. Дуже добре! Підготуйтеся до стикування. Ми випускаємо еластичний шлюз, - пролунав веселий голос з лінкору.

- Екіпаж приготуватися до стикування. Випустити магнітні затискачі, - проронив капітан у мікрофон на пульті.

Чудово! Пора познайомитися із загадковими рятівниками особисто. Я кинувся до стикувального шлюзу. Тим більше, що мені необхідно їх про дещо попередити.

Двері стикувального шлюзу з шипінням відчинилися й у коридор вийшли двоє у військових комбінезонах кольору аквамарину. Високий міцної статури чоловік з білосніжним коротким волоссям, що стирчить мов щітка на голові. Шкіра на обличчі біла, очі світло-блакитні, коротше кажучи - крижана людина. Іншим військовим була жінка. За контрастом, з чорним, як смола, волоссям, що вкриває спину до лопаток. Світло-шоколадного кольору шкіра нагадує шовк. Чорні, як ніч, очі, дивовижно великі й з довгими віями. Чепурний носик і повні, добре окреслені губи. Струнка постать, плавні рухи, її граціозність зачаровує мене. Не жінка - картина! Оттакої! Я навіть забув про що хотів попередити прибульців.

- Добрий день. Командир импету номер п'ять Ілсіело, - представився блідолиций.

- Добрий день. Айкен, - представилася красуня низьким грудним голосом, від якого в мене по спині побігли мурашки, вуха заклало й перед очима запирхали метелики, а тонкий запах зацікавленості й аромат доброзичливості звів з розуму.

- Агов! Хлопець! Ти живий? Є хто вдома? - блідолиций поклацав пальцями у мене перед носом.

Як тільки Богиня ночі зникла з полю зору, я зміг дихати вільно й звернув увагу на чоловіка, що стояв поруч.

- А? Що? - інформативно промимрив йому.

- Ти разом з Вардою? - запитав він і, дочекавшись мого кивка, попросив провести до неї. І де ж та Варда є? Я забув на якому поверсі нас поселили. Чорт! Це треба ж так зганьбитися!

Двері ліфта відчинилися знову й ми побачили Висівку.

Добний динь! Старши асистент капітана «Ренка» Порматен, - представилася вона прибульцям. - Коди вас провести?

- Ми хотіли б побачити Ділію Варду, - ввічливо мовив командир Ілсіело.

- Прошу, - порфоска рукою запропонувала зайти в ліфт.

Тут я знову побачив вродливу звабницю, яка граціозно рушила вперед. Від неї повіяло симпатією і чомусь жалістю. А потім раптом я за мить опинився в ліфті притиснутий носом до стіни. Що трапилося? Виявилося прибулець не збирався чекати поки я прийду до тями, а просто за шкірку затягнув у ліфт. Що вона про мене подумає! Вона знову жаліє? Тільки не це! Я зібрався з силами й смикнувся, щоб звільнитися від руки Ілсіело, і врізався в двері ліфта, оскільки цей паскудний сніговик в останню мить випустив капюшон моєї худі. За законом підлості двері відчинилися і я вивалився на підлогу в кают-компанію.

Не забився? - чарівним голосом мовила дивна сирена, нахилилася й простягнула мені тендітну долоньку. Аромат ніжності підняв мою самоповагу до небес. Я їй подобаюся!!!

Карай

Двері ліфта відчинилися й звідти вилетів Внсі, гепнувся на підлогу, при цьому намагаючись прийняти гідну позу. У кают-компанію зайшла Висівка, а за нею два чужинця у військових аквамаринових комбінезонах. Високий міцний чоловік з білосніжним коротким волоссям, білою шкірою та світло-блакитними очами та невисока брюнетка з темною шкірою.

Не забився? - жінка нахилилася до Внсі й простягнула йому руку, щоб допомогти піднятися. Внсі щось прохрипів і судорожно спробував встати сам.

- Добрий день. Командир импету номер п'ять Ілсіело, - представився чоловік, повернувшись, ступив до Внсі, одним ривком підняв того за плече на ноги й знову повернувся до нас. – Хто викликав ПИЛОСМОК?