Правда, якщо Мертенс шпигун, йому, Максові Лаффе, все одно не подарують — а гестапо, може, не знає цього й ніколи не знатиме. Але ж Мертенс викрав його автомобіль і зброю… Нарешті, махнувши на все рукою, Лаффе зняв трубку й подзвонив одному знайомому на Принц-Альбрехтштрасе.

Вислухавши Лаффе, той поцікавився адресою фрау Ленбах і номером телефону. Обіцяв скоро подзвонити, проте не минуло й півгодини, як до котеджу під'їхали дві машини. Стривожена Адельгейда, з якою Макс устиг поділитися своїми підозрами, відчинила гестапівцям. В одну машину посадили Лаффе, до другої — Адельгейду з Євою й відвезли на Принц-Альбрехтштрасе. Не кажучи жодного слова, Лаффе провели до кімнати, де за великим столом з кількома телефонними апаратами сиділа людина у формі штандартенфюрера СС.

Штандартенфюрер зміряв Лаффе байдужим поглядом. То була лиховісна байдужість, і гауптман відчув, як йому перехоплює подих. Але слова штандартенфюрера остаточно приголомшили його:

— Вас хоче бачити групенфюрер СС Мюллер. Почекайте, я доповім.

Лаффе безпорадно озирнувся на агентів, що привезли його сюди й стовбичили за плечима. Адже Мюллер, сам Мюллер!

Штандартенфюрер розчинив двері, гестапівці підштовхнули гауптмана, і той переступив поріг. Кабінет видався йому довгим-предовгим, і він, зібравши всі сили, подолав цю відстань, притиснувши руки до боків, мало не церемоніальним кроком. Виструнчився й викинув руку вперед.

— Хайль Гітлер!

— Сідайте, — показав Мюллер на стілець. Вже те, що цей недолугий гауптман промаршував його кабінетом, як плацом, сподобалося йому — отже, знає дисципліну і вміє поважати начальство. Але він випустив з рук чужоземного агента, виявив злочинну недбалість, мало не зрадив. За це не уникнути б йому арешту, тюрми Моабіт і ганебної смерті на пласі, якби…

І групенфюрер запитав байдужим голосом, подолавши хвилю роздратування, що підступила до горла:

— Ви зустрічалися вчора ввечері з якимось Паулем Мертенсом у домі Адельгейди Ленбах?

— Так, групенфюрер, — відрубав Лаффе.

— Розкажіть, де і як познайомилися з ним.

Лаффе розповів, пильнуючи, щоб не пропустити жодної подробиці. Мюллер вислухав терпеливо, не перебиваючи, і запитав так само спокійно, без погрози:

— А ви знаєте, гауптман, що познайомились із ворожим агентом і фактично сприяли йому?

У Лаффе перехопило дух.

— Але ж, групенфюрер, він був у такому вишуканому товаристві! Я не міг уявити…

Мюллер похитав головою.

— Він використав вас для якихось своїх цілей і втік. Ви, гауптман, були йому потрібні, як прикриття. Мертенс злякався чогось (Мюллер уже знав чого: агент кримінальної поліції стежив за спекулянтом, який мешкав у будинку поруч із фрау Ленбах, і Мертенс, мабуть, подумав, що гестапо вистежило його), викликав вас, напоїв, як найгіршого дурня, і скористався вашою машиною.

Лаффе пополотнів.

— Повірте мені, я ні на хвилину не запідозрив його. До того ж, фрау Ленбах…

— З неї спитаємо окремо!

Нараз Мюллера взяла злість, і він грюкнув кулаком по столу: цей Мертенс, клятий Дюбюель-Мертенс безкарно їздить по Берліну, вулицями й проспектами столиці рейху, можливо, проїздив тут, по Принц-Альбрехтштрасе. Сьогодні вночі він зустрічався, мабуть, з агентом з ОКВ, і це була дуже важлива зустріч — інакше б Дюбюель-Мертенс не ризикнув після паризького провалу перетяти кордон рейху. І головне, він, шеф імперського гестапо, мусить проковтнути цю пілюлю, бо погодився з цим бовдуром штандартенфюрером Беккенбауером. Хтозна, Дюбюеля могли затримати вже на кордоні, вистежити тут, на вокзалі в Берліні — всі агенти, до найдрібніших, мали б фото радянського резидента, і не гуляти б йому берлінськими вулицями…

Мюллер затамував гнів. Що сталося, те сталося, і не варто роздувати цю історію. Бо якщо Кальтенбруннер і Гіммлер докопаються до цієї справи, хмари насамперед згустяться над його, Мюллера, головою. І треба ж було, щоб цей недолугий гауптман розповів про все своєму знайомому! Щоправда, штурмбанфюрера Мацке можна підвищити в посаді, відрядити кудись до Брюсселя чи Парижа, буде щасливий і мовчатиме до скону, а цього гауптмана…

Мюллер мовив суворо:

— Вас, гауптман, слід було б судити, як державного зрадника. Та все ваше минуле, а ми встигли ознайомитися з вашим досьє, — збрехав, — бездоганне, і тому я рекомендував би вам негайно подати рапорт про відправлення на Східний фронт. Вважайте, що ви легко відбулися. Та забудьте про все, що сталося, бо якщо бовкнете хоч єдине слово…

— Я зрозумів вас, групенфюрер. — У Лаффе затремтіли коліна — ледь підвівся і йшов до дверей уже не таким хвацьким кроком, як заходив сюди.

Мюллер почекав, поки за гауптманом зачиняться двері, викликав ад'ютанта. Наказав відпустити фрау Ленбах з подругою, але встановити нагляд за її будинком і доповідати особисто йому про всіх відвідувачів котеджу. Зробив це для годиться — був певен, що Мертенс уже далеко від Берліна, і навіть здогадувався, куди подався той. Навряд чи в Бельгію, Францію або Нідерланди, ще гірше вестиметься йому в Німеччині, отже, Швейцарія чи Іспанія…

Напевно, Швейцарія — дві російські рації працюють звідти на Центр, і Дюбюелеві там є до чого докласти рук.

Мюллер подумав трохи й наказав викликати з Парижа гауптштурмфюрера Крейцберга. Так, гауптштурмфюрер знає в обличчя російського резидента і з задоволенням поквитається з ним. Адже той обвів їх навколо пальця, як останніх дурнів!

Кращої кандидатури, ніж Крейцберг, не знайти. Що ж, нехай їде до Швейцарії.

Остання зустріч Вальтера Шелленберга з Роже Массоном відбулася на початку березня в цюріхському готелі «Баур». Як і під час першої зустрічі, бригадефюрер запропонував розмовляти не в приміщенні. Массон погодився: мікрофони, зрештою, обтяжували і його.

Готуючись до цієї зустрічі, бригадний полковник не знав, що й думати: адже лише десять днів тому він разом з генералом Гізаном уже зустрічався з бригадефюрером. І тепер, прямуючи за Шелленбергом до затишного скверу, Массон пригадував усі деталі тої зустрічі.

Спочатку в невеличке швейцарське прикордонне містечко Біглен прибув він, щоб особисто перевірити, чи все підготовлено для прийому високих осіб. Полковник Жакійяр запевнив його: все гаразд — мало не кожен квартал містечка контролюють агенти БЮПО.

Генерал Генрі Гізан приїхав у військовій формі з усіма регаліями, наче підкреслюючи бойовий дух і доблесть швейцарської армії. Гізан з Массоном уже знали про гітлерівський план нападу на Швейцарію, розроблений ОКВ, — Коломб вчасно проінформував їх. Це питання обговорювали на засіданні Ради конфедерації, і там, після довгих дебатів, вирішили поки що не передислоковувати армію. На це пристала більшість, бо долю гітлерівських дивізій під Сталінградом було вирішено, і найдалекоглядніші політики розуміли, що Гітлер на даних обставин не ризикне розпорошувати сили.

Тепер же, коли Сталінградську операцію програно, генерал Гізан почувався зовсім упевнено.

Шелленберг трохи запізнювався. Нарешті прибув і він у супроводі особистої охорони.

«Мусив летіти, — пояснив, — а погода сьогодні…»

Погода й справді могла б бути кращою, та що вдієш — початок березня, пора весняних туманів.

«Так, о цій порі року на літак важко розраховувати», — підтримав Гізан.

Шелленберг посміхнувся двозначно.

«Зрештою, погода — то пусте, — пояснив. — Фюрер боїться, щоб мене під час автомобільної подорожі не вкрала «Інтелідженс сервіс». Крім того, він не хоче, щоб про цю подорож дізналися італійці й дійшли висновку, що після Північної Африки ми можемо залишити й Апеннінський півострів. Вивести війська рейху з Італії і створити нову лінію оборони в Альпах — сказати б так, південну лінію нової європейської фортеці…»

Кажучи це, Шелленберг пильно дивився на Гізана й Массона. Він ще не дістав відповіді на головне — чи знають у Швейцарії про план нападу, розроблений в ОКВ. Якщо ні, всі його хитромудрі витівки не варті й пфеніга. Тому й натякнув тепер прозоро на можливість окупації Швейцарії.