У мене задзвеніло у вухах, перед очима поплив туман й я почула свій голос: "Залишаюся." Я погодилась бути тут? Це що - гіпноз?

- Ну, і добре, - тепло посміхнувся викрадач. Я у голос подумала? Зі мною таке інколи буває, але рідко.

- Я не викрадач, - повідомив мені Найтон, - я збираю команду здібних, щоб побороти винищувачів. Істот, які вбили твоїх друзів.

Я кліпнула очима.

- А, звідки…

- Вони це зі мною також зробили. Вони це роблять з усіма здібними, які мають хист до чарів. Так, чари - це не міф. Мені так само, як і тобі повезло. Більшість вмирає. Я знайшов тебе тільки тому, що побачив спалах магії.

- Який ще спалах?

- Ти розлютилася й у тебе було таке відчуття, що ти зараз вибухнеш?

- Так, але звідки?

Найтон миттєво очутився біля мене. Як він це робить? У мене є три варіанта. Перший. Це магія, але, щоб так зробити треба бути дуже сильним магом. Другий. Він вампір, хоча вампіри зникли п'ять тисяч років тому. Третій. Біля мене демон, хоча демони зникли тисячу років тому, але все може бути.

- Така сила тільки в драконів.

Він хоче сказати, що я - дракон? Абсурд! Як сказали, у якомусь фільмі: «Те, що ви зараз казали - це одна з найбожевільніших ідіотських ідей, які я тільки чув!» (у моєму випадку чула). Я так йому це й сказала.

- Я дракон? Серйозно?

- Так, ти - дракон. Кров драконів не розбавляється з кров’ю людини. Твій дід був драконом. Дракони - це магічні істоти, що володіють магією вогню.

- А ти хто?

Тут мій співрозмовник затих і зблід, а потім сказав: «Ну, я... Як тобі сказати...» Він замислився: «У мене вся родина вільно володіє магією».

Я спокійно видохнула, але пауза мені не сподобалась. Щось все це дуже дивно. Чому він так зблід, якщо приховувати нічого.

- Я – дракон, - повторила я. Ну, ви б повірили, якщо б вам сказали, що ви - дракон? Я гадаю кожна людина, якій таке сказали, посміялася б.

- Так, - на повному серйозі погодився він.

- Я - дракон?

- Так! - після цього я впала в якийсь транс і заснула.

Родина Кровмень

Тен Ронор Кровмень був чистокровним демоном і пишався цим. Змолоду, мріючи зробити блискучу кар'єру в туннському суспільстві, він обертався в найвишуканіших колах аристократів і не раз підкреслював своє правильне походження. У Тунні не страждали расизмом, однак, щоб отримати хорошу посаду, бажано бути демоном (можна в десятому або двадцятому коліні). Інші раси могли розраховувати тільки на недержавні роботи.

На одній зі світських вечірок Ронор зустрів Сивілу Драгон. Приголомшливої ​​краси брюнетка була мила, вишукано й дуже багато одягнена. Втративши від кохання голову, Кровмень відразу зробив пропозицію руки й серця, і не прогадав. Тен Драгон - мільйонер, був власником шахти з видобутку алмазів, золотих копалень і срібного рудника. Придане дочки було воістину королівським: молоді відразу купили собі шикарний особняк у Лекенбау біля королівського палацу, у них був заміський маєток і срібний рудник на планеті Сайгон (у Тунні срібло цінувалося вище золота). Але як виявилося не все те золото, що блищить. Сивіла не могла похвалитися благонадійними предками: її мама була вампіром. Цей факт став відомий вже після весілля, і Кровменю не залишалося нічого робити, як тільки приховувати гірку правду про свою тещу. Після вступу в отроцтво обидва сини тена Кровменя були посвячені в трагічну таємницю їх родини.

Молодший Найтон дуже любив свою маму й добре ставився до бабусі Марсии. А ось старший Найом соромився цього, йому здавалося, що його знайомі аристократи із стародавніх родів сміються в нього за спиною й називають бруднокровкою. І поступово його почуття переросли в ненависть. Вивчаючи в домашній бібліотеці стародавні манускрипти, куплені батьком на аукціоні, Найом натрапив на обряд, проведення якого повинно було дати магу сили підкорити цілий світ. Його не збентежило, що для отримання сили треба було отримати п'ять кварт «живої» крові шести обдарованих істот різних рас. Це криваве жертвоприношення приносили древньому богу Темряви Адру. Найом вирішив, що якщо він стане могутнішим за всіх, то про ненависну кров вампіра в його жилах забудуть.

Разом

Карай

Прокинулася на ліжку в маленькій кімнаті: повітря затхле, всюди пил та павутиння, здається, що тут давно ніхто не жив. Майже всю стіну навпроти мене займають шафи з безліччю старовинних книг. Стіни оббиті тканиною темного кольору. Єдиним джерелом світла є малесеньке віконце майже під стелею, освітлене згасаючими променями зірки. Це в’язниця, чи що?

Я вскочила та кинулася до дверей. Взялася за ручку й потягнула на себе. З гучним скрипом двері відчинилися. Я злякано завмерла, а потім набравшись хоробрості, виглянула в коридор. Навпроти дверей, витягнувшись на весь свій невеличкий зріст, стояв сердитий міні-джин. Розчепіривши рученята в різні боки, він запищав:

- Ти не пройдеш!

Я з полегшенням розсміялась.

- Тоді переступлю.

Міні-джин швидко плеснув у долоні і двері, рипнувши петлями, стукнули мене по голові.

- Ай!

- Ну, тепер тобі теж смішно? Ще раз так пожартуєш, або спробуєш втекти – я викличу хазяїна!

- Окай, – швидко сказала я і зачинила двері. Зв’язуватися з тим «чарівником» мені зараз не хочеться, тому посиджу тут і подумаю над тим, що мені робити, щоб вибратися звідси, ще й до того вже темно. Добре, що моя сумка не пропала, а виявилася зі мною в кімнаті. Я увімкнула телефон і виявила, що зв'язку немає взагалі, навіть безлімітного інтернету. Прийдеться вибиратися самій, розраховувати на допомогу немає сенсу.

Я вже дві години просто лежу й думаю. Цей хлопець явно щось не договорює. Мені дуже не сподобалась та пауза, після того, як я спитала хто він. Я знаю чого бояться демони - святої води. А вампіри - кришталевої води. Я маю й те, і інше. Ви запитаєте: «Звідки?», я відповім: «Мені це подарував Джек». Земля йому пухом. Я сама себе іноді не розумію, тому не знаю навіщо я взяла із собою святу та кришталеву воду.

Для початку я хильнула з обох пляшок по ковточку, потім змочила долоню і тою, і тою водою. Підійшла до дверей та постукала в них. Тиша. Я виглянула в коридор. Міні-джин підняв голову та запитав:

- Куди це ти зібралась?

- Та ось хотіла дізнатися, що це за метал? - я мокрою долонею провела по дверній ручці, - залізо чи алюміній?

Міні-джин зверхньо подивився на мою фізіономію і гордо вимовив:

- Це мідь!

- Ого, клас! - і закрила двері.

Якщо завтра на руці Найтона буде слід наче від вогню, він не просто маг.

Найтон

Ну ось, пробило північ! Я закрив книжку й втомлено потер очі. Пора! Я пам’ятаю своє завдання: ознайомитися з аурою спійманого дракону й запустити процес розкриття закладених природою можливостей.

Глибока ніч. Карай давно спить. Тихо ступаючи, я підійшов до дверей в її кімнату. Простягнув руку й взявся за дверну ручку. Враження ніби торкнувся розпеченої до білого поверхні металу.

- Якого… - остаток фрази я проковтнув. - Аааа!

Не знаю, звідки це дівчисько достала потрібне, але розумію, що Карай знає чого остерігаються раси на кшталт моєї. Як?!

Карай

Я прокинулась досить рано. Подивилась на годинник, зараз дев’ята ранку. Повернула голову й мені, у прямому сенсі, стало погано. Посеред кімнати стояв Найтон. Він підняв руку і, повернувши її долонею до мене, помахав так, щоб я побачила глибоку криваву рану.

- Демон! - з жахом промовила я.

- Краще.

- Вампір?