– Це хто ж такий? – з повагою запитав Свинцов.

– А це… – зам’явся господар барлоги, – це, як вам сказати… Це Його Імператорська Величність Государ Імператор Микола Другий.

– Ого! – мимоволі видихнув Чонкін.

– А ви самі-то, звиняйте, хто ж будете? – перейшов на «ви» зніяковілий Свинцов.

– А я, – сказав чорт, – Вадим Анатолійович Голіцин.

І розповів гостям свою історію. Вадим Анатолійович, на відміну від нашого героя, був справжнім князем Голіциним і поміщиком у тутешніх місцях. Потім служив у свиті Його Величності. Разом із царем був у Єкатеринбурзі, але втік якраз за день до розстрілу царської сім’ї. Добрався до рідних місць і оселився у лісі, очікуючи кінця більшовицької влади. Ждати, однак, прийшлося занадто довго. З часом цілковито обносився, здичавів, заріс шерстю. Вів дикий спосіб життя. Харчувався грибами, ягодами, корінням. Голими руками ловив зайців і птахів і зрештою так озвірів, що справжні лісові звірі його боялися. Він жив під відкритим небом, доки не набрів на барліг й не вигнав із нього сплячого ведмедя.

Ведмідь після цього став шатуном, бродив лісом, виходив на дорогу, нападав на коней і людей, але того, хто захопив барліг, боявся.

Живучи в барлозі, Голіцин став поступово повертатися до людського життя. По ночах прокрадався в села, крав курей, яйця, борошно і що під руку потрапить. Зрештою з’явились у нього гасова лампа, матрац, набитий соломою, лопата, сокира, ножовка та інші дрібні інструменти, за допомогою яких він барліг поглибив, розширив і перетворив у відносно комфортабельне житло. А вже напередодні війни у нього навіть власна бібліотека випадково створилася. Їхала по дорозі пересувна хата-читальня, шофер був п’яний, розбив машину і сам розбився. Коли машину знайшли, вона була вже майже повністю спорожнена. Бібліотека, яку віз загиблий шофер, належала колись Голіцину, до нього ж вона частково й повернулась. У тій частині, яка дісталась йому тепер, були романи Достоєвського й Данилевського, дитяче видання «Записок мисливця», подарункове – «Євгенія Онєгіна», три з п’яти томів Гоголя, половина марксовського зібрання Чехова, книга «Подорож по Єнісею», міфи Стародавнього Єгипту і Стародавньої Греції і шотландські балади в перекладі Жуковського. А крім цих, у барлозі виявилися «Короткий курс історії ВКП(б)», книга Станіславського «Моє життя в мистецтві» і комплект блокнотів агітатора на другу половину сорокового року. Але найбільшою цінністю був цей літографічний портрет.

Поселилися в барлозі й жили. З великим комфортом. Десь хтось бився за щось, а Чонкін, Свинцов і князь Голіцин відсиджувалися у ведмежому барлозі.

Удача йде до удачі, як гроші до грошей. Як із житлом облаштувалися, так і на полюванні прийшло везіння. Кабана підстрелили і двох зайців. Смажили м’ясо на багатті, пили чай із зібраних чортом різних трав, а вечорами слухали свого господаря, який їм переповідав дивовижні романи зі стародавніх часів. Чонкін іноді думав: ще б сюди Нюру, так можна було б жити всеньке життя.

Так проваландався Чонкін у лісі невизначений час і якось за збиранням хмизу був схоплений партизанами. Потрапив до великої групи червоноармійців, що вийшли з оточення, і тому, уникнувши окремої перевірки, серед інших був зарахований у загін, яким командувала вже відома нашим читачам Аглая Степанівна Ревкіна, удова Андрія Ревкіна, колишнього першого секретаря Долговського райкому ВКП(б). Вона взяла Чонкіна до себе чимось на кшталт ординарця. Німці в Долговському районі протримались недовго, тому загін під командуванням Аглаї відзначитися у боях не встиг. Він встиг тільки пограбувати декілька сусідніх колгоспів (як це робити, Аглая пам’ятала з часів продрозверстки) і закласти міну під дерев’яний міст через річку Тьопу під Долговим. Міна була сповільненої дії, тому вибухнула уже після звільнення району від окупантів, коли пастух Інокентій вивів на міст череду корів. Дві корови загинули, одній відірвало хвоста, а сам Кеша злегка оглух, от і все. Доки загін готувався до вирішальних битв, Чонкін служив коло Аглаї і її коня, носив воду з близького струмка, колов дрова, палив піч, готував їжу, іноді підмітав земляну підлогу, і якось так вийшло, що брати участь у боях йому практично не довелось.

Землянка Аглаїна була простора і ділилась на дві половини. У дальній половині жила вона сама. У неї був просторий сосновий стіл, три табуретки, тапчан із набитим соломою матрацом, у кутку умивальник і бляшаний таз із двома ручками. Чонкін розташувався в передній, відділеній від дальньої брезентовою завісою, і спав просто на кинутому у куток оберемку соломи. Якось серед ночі він прокинувся від яскравого світла і побачив перед собою Аглаю. Вона стояла над ним у полотняній нічній сорочці з розпущеним волоссям, з гасовою лампою в правій руці.

– Устань і зайди! – наказала вона і пішла до себе…

Він слухняно підвівся, обтрусив із себе солому, увійшов. Аглая уже лежала на тапчані під ковдрою, не закривши голе плече. Лампа стояла біля її узголов’я, на табуретці.

Аглая підвелась на лікті й наказала:

– Підійди ближче! Ще ближче!

Він став перед її ліжком, вона довго його розглядала, а потім пролунало нове розпорядження:

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.