Дорога тітко!

Користуючись нагодою, що у нашому Коборові, захопленому бандитом Куником, генеральним адміністратором став Його Високоповажність пан Никодим Дизма (з курляндської шляхти), якому я можу повністю довіряти, хоч, може, він і не виглядає на такого, оскільки це істинний джентльмен і до того ж мій приятель з Оксфорду, який до мене добре налаштований, що цілком природно, і погано ставиться до цього пройдисвіта Куника, – що також цілком природно, – пишу до Вас, найдорожча тітко, зволити порадитися з ким слід і, використовуючи зв’язки Його Високоповажності пана Дизми, добитися мого звільнення з неволі шляхом лікарської експертизи, яка встановила б, що я не є психічно хворий і можу бути дієздатним, я б порушив проти Куника справу про привласнення Коборова, що піде тим легше, якщо Ви зможете зібрати, де потрібно, детальну інформацію про розтрати цього байстрюка прачки, про які мені говорили, про якісь залізничні шпали, крадіжки під час їх поставок і присвоєння шляхетного прізвища «Куницький» через підробку, через підкуп документів, що могла б виявити раптова перевірка, але оскільки Куник усі свої документи ховає у вогнетривкому сейфі за завісою у спальні, про що я дізнався від прислуги, яка частково мені віддана, у зв’язку з чим я маю намір – але тільки у крайньому разі – зробити un coup d’etat11, якщо цього не вдасться зробити, особисто я застрелю негідника, проте це не принесло б мені ані найменшого задоволення, бо, як Вам відомо, я полюю тільки на благородну дичину, до якої ця свиня Куник не належить, і місце якому якщо не у хліві, то у в’язниці, у чому і розраховую на сприяння Ваше, бо після повернення права на володіння Коборовом я негайно сплачу Вам увесь свій борг з відсотками, віддам також борг Зизі Кшепицькому і навіть одружуся з панною Гульчинською, хоч вона й не молода і лице їй обсипане ластовинням, щоб лише Вам зробити приємність, про що Його Високоповажність пан Никодим Дизма обізнаний і au courant 12 про усю цю справу, і тому прошу порадитися з ним, бо у нього великі зв’язки у Варшаві, особливо в урядових колах, що не може не мати значення в моїй справі, яка, певною мірою, є і Вашою справою, на що дуже розраховую, завершуючи цього листа, за обсяг якого прошу вибачення, і до нього долучаю сердечні цілування Ваших ручок, завжди люблячий племінник,

Жорж Понімірський.

Почерк був нерозбірливий, і Дизма добрих півгодини убив на те, щоб прочитати листа. Його втішило те, що Понімірський згадав його прізвище як курляндського шляхтича, проте стурбувала згадка про Оксфордський університет. Якщо хтонебудь, Боже борони, звернеться до нього по-англійськи, він одразу ж викаже себе, нема й мови.

Власне кажучи, він ще не зважився на візит до пані Пшеленської. Якщо щось і спонукало його на цей крок, то не так доручення божевільного графа, як остання розмова з пані Ніною. Він не виказав їй таємної змови з її братом, але, зіставляючи відомості, отримані від обох, з тим, що говорив Куницький, дійшов до переконання, що претензії Понімірського не такі вже й безнадійні, як це могло здатися на перший погляд.

Якщо він зважиться на візит до пані Пшеленської, можна буде, мабуть, з’ясувати все до кінця.

На користь візиту свідчили й міркування особистого порядку. Власне, впливи і стосунки цієї пані, яка оберталася у вищих сферах. Ці впливи могли б допомогти Дизмі у вирішенні справ Куницького, від перебігу яких залежала і його особиста доля.

Про все це, та ще про полковника Вареду, якого належало йому розшукати, продовжував думати Никодим, коли автомобіль порівнявся з першими будівлями Праги13. Сонце давно вже зайшло, і, немов би вітаючи появу Дизми, спалахнули несподівано вогні вуличних ліхтарів.

– Хороша прикмета, – сказав він півголосом.

– У «Європейський» накажете? – поцікавився шофер.

– У «Європейський», – підтвердив Дизма.

Никодим чудово виспався і прокинувся у прекрасному настрої.

Негайно вирушив до міста.

З Військового міністерства Дизму відіслали у довідкове бюро міського гарнізону, де він дізнався, що полковник Вацлав Вареда кожне літо проводить в Констанціні14 на віллі «Гаїті» і до Варшави приїздить здебільшого по обіді.

З надзвичайної люб’язності до нього Дизма здогадався, що полковник Вареда мав бути великим цабе. Він зібрався було запитати, яку посаду обіймає Вареда, але вчасно схаменувся – раптом зрозуміють, що він абсолютний невіглас у державних справах.

Не було й десятої, коли Дизма надумав їхати в Констанцін. Так він і зробив. Дорога виявилася жахливою, але завдяки вправності водія і силі двигуна їхалося досить швидко, і вже за півгодини вони дісталися до місця. Віллу «Гаїті» знайшли легко. Це була красива двоповерхова вілла з просторою терасою, що виходила в сад, який прозирав через мереживний візерунок огорожі. На терасі сидів якийсь чоловік у піжамі і читав газети. Коли авто зупинилося біля хвіртки, чоловік підняв голову, і Дизма відразу впізнав полковника.

Той же, відповівши на уклін, довго вдивлявся в гостя примруженими короткозорими очима і лише тоді, коли Никодим був вже у хвіртці, полковник схопився і крикнув:

– Сервус! Боже мій, та це ж приборкувач Терковського! Вітаю, пане Никодиме, куди ви пропали? – полковник обома руками почав трясти руку Дизми.

– Моє шанування, пане полковнику, я сидів весь цей час у селі. Та вчора приїхав до Варшави, а дізнавшись, що можу вас тут знайти…

– Браво! Блискуча думка! Поснідаєте зі мною? Втім, ви, сільські жителі, встаєте з півнями.

Полковник щиро зрадів приїзду Дизми. Людина ця була йому на рідкість симпатична, до того ж – прекрасний автомобіль Дизми був гарантією того, що сьогодні у поїздці до Варшави можна буде відмовитися від набридлої Віляновської залізниці15 .

– Ми учора добряче випили, – заговорив Вареда, – думав, що довбешка тріщатиме, але, на щастя, почуваюся чудово.

І справді, Вареда був веселий і жвавий, тільки налиті кров’ю очі говорили про вчорашню пиятику.

– Я сказав «на щастя», тому що потрібно обмити ваш приїзд, – продовжував Вареда. Ви знаєте, ваш інцидент з Терковським став просто анекдотом. І уявіть собі: вам вдалося трохи підрізати крильця цій пташці.

– Ну, що ви!

– Присягаюся Богом! Падлюка, відколи його призначили начальником канцелярії прем’єра, цьому Терковському усе перевернулося в голові. Уявив собі, ідіот, що всі мають зі шкіри перед ним пнутися.

– А що поробляє міністр Яшунський?

– Як то що? – здивувався полковник. – Та ж він на з’їзді у Будапешті.

– Шкода.

– У вас до нього якась справа?

– Невелика, але є.

– Поживіть кілька днів у Варшаві. Принаймні повеселимося. Яшунський часто вас згадує…

Дизма глянув на полковника з неприхованим здивуванням. Той поспішив пояснити:

– Факт, присягаюся Богом. Як це він сказав про вас? Чекайте, чекайте… ага! «Цей пан Дизма знає, що таке життя: хапає його за загривок і в морду – торох!» Що? Яшунський має свої приповідки! Я навіть радив йому видати книгу афоризмів.

Далі Никодим дізнався, що становище Яшунського похитнулося, бо проти нього виступають і борються поміщики, різні сільськогосподарські об’єднання і спілки дрібних землевласників, та й Терковський разом зі своєю клікою копає під нього. У сільському господарстві тяжка криза, і немає на те ніякої ради. Шкода Яшунського, це людина тямуща, та й свій хлопець.

Розмова зайшла про справи Дизми, і полковник запитав:

– Ви, пане Никодиме, здається, чи то компаньйон, чи то сусід того Куницького?

– І те й те, – відповів Дизма, – та ще й довірена особа його дружини.

– Навіть так? Що ви кажете? Тої… графині Понімірської? Така гарненька блондинка, так?