Джон на п╕вдороз╕ зупинився. Сумн╕ви терзали його серце. Чи варто заходити всередину? Як сприйматимуть його прих╕д батьки? Адже в╕н б╕льше двадцяти рок╕в не з'являвся ╖м на оч╕. Пастух навмисне в╕дправив його в це м╕сце, щоб поглузувати з нього. Але в╕н не купиться на цей злий жарт.

Джон подзвонив у дзв╕нок. Запала мовчка. Раптом з внутр╕шньо╖ сторони почулося шурхот╕ння. Двер╕ в╕дчинились. М╕стер См╕т зайшов всередину.

Його прив╕тав сивий згорблений старий. В╕н був одягнений в кл╕тчату сорочку ╕ с╕р╕ штани. Джон вп╕знав свого батька. Раптом за копною волосся в╕н побачив на обличч╕ старого б╕лу порцелянову маску. Батько неприродньо усм╕хався.

-- Ласкаво просимо до нашого будинку, - механ╕чним голосом промовив Джек. - Що привело вас сюди?

-- Х╕ба ти не вп╕зна╓ш свого сина - Джона?

-- Джон... - батько замислився на к╕лька хвилин ╕ почесав свою сиву мак╕тру. - Б╕дний хлопчик давно помер в притулку, в якому ми його час в╕д часу нав╕дували.

-- Це брехня! - заперечив Джон. - Ось я стою перед вами. Х╕ба ти не вп╕зна╓ш свого сина.

-- М╕й син давно мертвий. - промовив Джек. - Вам, мабуть, краще п╕ти зв╕дси.

-- Н╕куди я не п╕ду! Де Л╕за - моя мати?

-- Вона на кухн╕, але...

Джон не став б╕льше вислуховувати старого. В╕н повернув праворуч по коридору ╕ потрапив на кухню. Старенька мати сид╕ла за об╕дн╕м столом. Вона озирнулася ╕ глянула на Джона. На ╖╖ обличч╕ теж була порцелянова маска. Чорнило на б╕лому тл╕ розпливлось в широк╕й усм╕шц╕.

-- Доброго дня, чолов╕че, - скрипучим голосом прив╕талася Л╕за. - Що вам треба?

-- Мамо, ти не вп╕зна╓ш мене? - Джон опустився на кол╕на перед нею.

-- Я вам не мати, - промовила Л╕за. - П╕дн╕м╕ться, ви мене соромите.

-- Х╕ба ти не бачиш, що тв╕й син Джон повернувся додому? - м╕стер См╕т був готовий розплакатися на ╖╖ кол╕нах.

-- Забирайтеся негайно! - ╕стеричним голосом вигукнула ж╕нка, але на ╖╖ масц╕ дос╕ залишилась усм╕шка.

Джон хопився на ноги ╕ спробував вирвати маску, але та сид╕ла так м╕цно на обличч╕, що не в╕ддиралася. Тод╕ м╕стер См╕т схопив кухонного ножа, що лежав на металев╕й п╕дставц╕. Ж╕нка встала з╕ стола ╕ закричала. Вона намагалися втекти, але Джон схопив ╖╖ за зап'ястя. Ножом в╕н спробував в╕д'╓днати маску в╕д обличчя. По лицю ж╕нки забряжчала кров. Струмки ст╕кали по зморшках вниз по п╕дбор╕ддю. Старенька кричала ╕ кликала на допомогу. Джон робив нов╕ пор╕зи, але маска не хот╕ла п╕ддаватися.

-- Л╕зо, все гаразд? - на крик прийшов Джек.

-- Тоб╕ теж варто перестати шк╕ритись, - промовив Джон до батька, кинувши Л╕зу на п╕длогу.

М╕стер См╕т нан╕с к╕лька удар╕в ножа по обличчю Джека. Батько почав пручатися. Один нев╕рний удар - ╕ Джон перер╕зав ножом артер╕ю на ши╖ старого. Кров бризнула у вс╕ сторони. Джек схопив себе руками за шию. Його ноги п╕дкосилися ╕ в╕н впав на п╕длогу. Захляпана кров'ю порцелянова маска продовжувала усм╕хатися. Багряний пот╕к виливався з ши╖ Джека, утворюючи темну пляму на п╕длоз╕. Джон зрозум╕в, що сталося, але не став зупинятися. Ножом в╕н продовжив розд╕ляти маску. Джон перетворив обличчя на м╕сиво. Череп Джека роздробився.

Процес зупинив пол╕цейський, який ув╕рвався в будинок. В╕н побачив таку картину: Л╕за, яка нап╕вжива лежала на п╕длоз╕ ╕ корчилася на п╕длоз╕ в╕д бол╕ ╕ Джона, який наносив нож╕ поранення по обличчю Джека.

-- Киньте зброю негайно або я буду стр╕ляти! - оф╕цер зробив попереджувальний вистр╕л.

Джон, зрозум╕вши, що його застукали на гарячому, кинув кривавий н╕ж на п╕длогу. Пов╕льно в╕н опустив руки за голову. Пол╕цейський наказав опуститися на п╕длогу. Коли Джон виконав його прохання, коп д╕став металев╕ наручники ╕ м╕цно затягнув на зап'ястях Джона. В цей момент м╕стер См╕т спробував втекти. Блакитний спалах - Джон вже лет╕в над високими горами. Поруч лет╕в оф╕цер.

-- Що за чорт╕вня? - пол╕цейський здивовано озирнувся навколо.

-- Краще б ви не заходили до того будинку. Прощайте, оф╕цере. - митт╓вий спалах ╕ Джон зник.

Т╕нь

Захар╕й Спенсер прокинувся в ма╓тку. В╕н лежав на диван╕. Пам'ять почала прояснятися: в╕н згадав, як Джон См╕т скинув його з╕ скел╕. Пот╕м з'явились люди ╕ повернули його знову до життя. На мить Захар╕ю здалося, що це був лише жахливий сон.

-- Аб╕гель! Ти тут? - запитав м╕стер Спенсер.

У в╕дпов╕дь мовчанка.

-- Аб╕гель, в╕дгукнися!

Захар╕й почав хвилюватися, що вона могла залишитись в поселенн╕. В╕н п╕днявся на ноги. В очах потемн╕ло, а голова нестерпно бол╕ла. Захар╕й пом╕тив на п╕длоз╕ десятки випитих скляних пляшок з-п╕д пива.

Обережно переступаючи Захар╕й направився до аптечки, щоб вгамувати головний б╕ль. Поки в╕н д╕ставав п╕гулки, тепла рука лягла на його плече. Позаду стояла Аб╕гель в б╕лому шовковому платт╕.

-- Прив╕т, Заку. Як настр╕й? - запитала Аб╕гель.

-- Н╕чого. Проте голова жахливо болить. Ти пам'ята╓ш, що трапилось?

-- Не розум╕ю про що ти.

-- Х╕ба ти забула, як ми потрапили в поселення Пустельного Орла?

-- А х╕ба орли мешкають в пустел╕?

-- Ти не розум╕╓ш чи жарту╓ш?

-- Будь ласкавий приберись, - промовила Аб╕гель ╕ покинула Захар╕я.

-- Тобто ти вважа╓ш, що я все вигадав п╕д впливом алкоголю? - запитав Зак ╖╖ усл╕д.

-- Я такого не говорила, любчику, - в╕дпов╕ла Аб╕гель.

-- Який сьогодн╕ день?

-- Перше кв╕тня.

-- Зачекай. Саме цього дня ми в╕дправились в Нью-Йорк. Я тоб╕ доведу, що це правда.

Захар╕й обшукав ран╕шню пошту, але не знайшов присланого листа. В╕н окинув оком розкидан╕ пляшки. Невже це був лише сон?

-- Скажи, що це жарт. - промовив Захар╕й.

-- Я ц╕лком згодна, що ти мене роз╕гру╓ш. Ти ж не будеш пиячити в чужому дом╕, - Аб╕гель косо подивилася на нього. - Ход╕мо прогуля╓мося.

Вони вийшли на подв╕р'я ╕ вдихнули св╕жого л╕сного пов╕тря. Сонце високо св╕тило над ясним небом. Було досить спекотно. Приходилось ховатися серед високих т╕нистих крон дерев. Стежка привела ╖х до озера. На човн╕ посеред синьо╖ глад╕ Зак побачив чолов╕ка в сорочц╕ ╕ зелен╕й куртц╕ з вудочкою в руках. Той, зда╓ться, теж дивився на них.

-- Хто це? - запитала Аб╕гель.

-- Я вже бачив його ран╕ше, але не пригадую, як звати. Напевно, це м╕сцевий рибалка.

-- Я думала, що ти зна╓ш вс╕х людей у м╕ст╕.

-- Ход╕мо зв╕дси, - попрохав Зак.

Почалася гроза ╕ Захар╕й згадав, що це вже в╕дбува╓ться з ним у друге. Ефект де-жавю не покидав його. Зак повернувся ╕ ще раз окинув поглядом чолов╕ка: той безтурботно сид╕в у човн╕ ╕ ловив рибу. Раптом прогрим╕в гр╕м. Почався дощ. Захар╕й ╕ Аб╕гель повернулися в ма╓ток.

Зак залишився занепоко╓ним. Його не покидало в╕дчуття, що може трапитись щось погане. Вечором, перед тим, як лягти спати, в╕н позамикав ус╕ двер╕. Завершивши перев╕рку, Зак повернувся до сво╓╖ до сво╓╖ спальн╕.

В╕дразу заснути в╕н не зм╕г. В╕д самого початку заселення в ма╓тку м╕стера Спенсера не покидало в╕дчуття, що за ним хтось стежить. Захар╕й вир╕шив, що це насл╕дки перевтоми. Щоб в╕двол╕ктися в╕д поганих думок, в╕н вир╕шив ще трохи подрукувати.

Раптом посеред ноч╕ Зак почув шурхот╕ння на першому поверс╕. В╕н перестав друкувати ╕ подивився на годинника: вже була друга година ноч╕. У м╕стера Спенсера не залишилось сумн╕в - у будинок хтось потрапив.

В╕н вийшов з╕ сво╖ к╕мнати. Крок╕ долинали з сторони прихожо╖. П╕д руку Захар╕ю потрапила лопата. В╕н схопив знаряддя до рук. Продираючись кр╕зь темряву, Зак прислухався до шурхот╕ння. Кроки ставали гучн╕шими, половиц╕ скрип╕ла п╕д ногами. При м╕сячному св╕тл╕ Захар╕й роздивився т╕нь, що просувалася по коридору. Зак заховався за кутом ╕ затамував подих. Т╕нь п╕д╕йшла впритул. Захар╕й тримав знаряддя на готов╕.

Коли т╕нь повернула за поворот, м╕стер Спенсер замахнувся лопатою. Пролунав глухий звук. В╕д удару т╕ло впало на п╕длогу. Зак роздивився жертву. Це був чолов╕к у светр╕ ╕ джинсах. В╕н лежав непритомний. З голови жертви ст╕кала кров. М╕стер Спенсер ув╕мкнув св╕тло. В кишенях незнайомця в╕н знайшов посв╕дчення на ╕м'я Джека Штрауса.