Джон ослабив свою хватку ╕ в╕дпустив горло л╕каря. В╕н допом╕г йому встати на ноги, доки той в╕дкашлювався. В це момент до к╕мнати зайшла Мер╕ ╕ принесла чай.
-- Що тут у вас в╕дбува╓ться хлопц╕? Що це був за шум? - запитала вона.
-- Та так ми обговорювали плани на майбутн╓, - переконливо в╕дпов╕в хворий.
-- Гаразд тод╕ швидше нал╕тайте, поки чай не охолонув ╕ бер╕ть печиво.
Вони ще трохи посид╕ли, поговорили ╕ роз╕йшлися , адже л╕карю треба було йти.
Мер╕ п╕шла вкласти хлопця в л╕жко, а Джон все думав, як╕ насл╕дки чекають його дал╕, хоча ж здавалося, що тепер, коли в╕н може ходити, його чека╓ багато справ. Першим д╕лом йому потр╕бно краще ознайомитися з м╕стом.
* * *
Коли Джон зм╕г нормально ходити, перший д╕лом в╕н збрив свою довгу густу бороду. Чорн╕ патли волосся теж прийшлося п╕др╕зати. Тепер в╕н хоч став схожий на людину. Джон за багато рок╕в проведених за ╜ратами нарешт╕ зм╕г розглед╕ти сво╓ зображення: копна темного волосся, смуглява шк╕ра, темн╕ синц╕ п╕д карими очима, вузький гачкуватий н╕с.
Прив╕вши себе в порядок, Джон вир╕шив б╕льше часу тратити на допомогу Мер╕. Ж╕нка не могла надивуватися новому пом╕чнику. Проходили дн╕ ╕ Джон почав забувати про браслет. В╕н не хот╕в знати, що трапилось в минулому ╕ хот╕в усе забути, як страшний сон. П╕сля прийому препарату Джон ще в╕дчував невелику слабк╕сть, але помутн╕ння в очах його б╕льше не хвилювало. З кожним днем Джон ╕ Мер╕ в╕дчували, як прих╕льн╕сть один до одного росте ╕ почали забувати минул╕ негаразди. Час л╕ку╓ кожного. Вони не хот╕ли м╕ж собою згадувати минуле ╕ вир╕шили все залишити позаду. Джон почав займатися фермерством. В╕н розводив овець. Також на його ранчо жили к╕лька коней, коза, качки ╕ кури. Дн╕ за роботою минали досить швидко, тому м╕стер См╕т ╕ не пом╕тив, як прийшла ос╕нь. Наступили холодн╕ дн╕. В╕н в╕дправився у л╕с, щоб привезти св╕жих пол╕н на зиму.
У в╕льний час Джон нав╕дувався в салун. Спершу вс╕ дивилися на нього, як на чужинця. Через його смугляву шк╕ру н╕хто не сприймав його в серйоз, прийнявши за мексиканця чи то пак латиноамериканця. В першу зустр╕ч широкоплечий здоровань на пр╕звисько Малюк Б╕лл влаштував Джону досить холодну зустр╕ч, показавши хто тут головний. М╕стер См╕т терп╕в ус╕ глузування в╕д нього та його банди. В╕н знав, що ц╕ тупоголов╕ бевз╕ т╕льки те й вм╕ють, що заманити на конфл╕кт. Таким краще не переходити дорогу, якщо хочеш вижити. Цей урок Джон засво╖в в перший день, коли в╕н потрапив у салун. Хоча це м╕сце було розсадником бандит╕в та нечистоплотних куртизанок, Джон в╕шукав тут к╕лькох друз╕в, з якими можна було у в╕льний час випити хм╕льного пива ╕ поговорити про життя. Часто в╕н став проводити з ними б╕льше часу, н╕ж з Мер╕, прогулюючись по пильним вуличках м╕стечка. Попри те, що справи у Джона п╕шли вгору, в╕н намагався приховувати в╕д сторонн╕х очей св╕й браслет, ╕ нав╕ть в╕д сво╖х нових друз╕в. Його час в╕д часу мучило бажання ввести цифри на пристро╖ ╕ податися в нов╕ незв╕дан╕ земл╕, але Джон вир╕шив, що повинен допомагати Мер╕, яка приютила його у сво╓му дом╕.
Настала зима, а з нею з'явилися нов╕ негативн╕ д╕╖ в╕д препарату, який колись приймав Джон. У нього з'явились напади психозу, депрес╕я, р╕зка зм╕на настрою. В╕н знову перестав нормально спати по ночах. Кр╕зь н╕чн╕ жах╕ття м╕стер См╕т бачив блакитн╕ випари, що оповили його т╕ло. В╕дчуття реальност╕ почало пропадати ╕ сприйняття навколишнього середовища зм╕нилось. Мер╕ побачила з╕ зм╕ни у повед╕нц╕ Джона ╕ це ╖╖ не на жарт розхвилювало.
-- Останн╕м часом ти почав дивно себе вести. Чи не був би ти так люб'язний, щоб п╕ти до л╕каря Джексона обстежитись? - занепоко╓но говорила йому Мер╕.
-- Ти що вважа╓ш мене хворим?! - неспод╕вано заявив Джон. - Та як ти см╕╓ш про мене таке думати!
-- Джоне, я не бажаю тоб╕ зла, але благаю заради всього святого стань таким, яким ти був. Я не проти тво╖х нових друз╕в ╕ походеньок до салуна, але ти став останн╕м часом якийсь занадто роздратованим. Тим паче ти кричиш по ночам!
-- А зна╓ш, Мер╕, мабуть, ти права. Я нанесу йому в╕зит, бо мен╕ вже давно потр╕бно з ним серйозно поговорити.
На наступний день Джон п╕шов до будинку, де живе л╕кар Джексон. На вулиц╕ стояла суха морозна погода. Холодний в╕тер дув у обличчя чолов╕ка, але здавалося в╕н не в╕дчува╓ морозу. Св╕т для нього став особливим в розум╕нн╕ сприйняття. Щоб в╕дчути це потр╕бно з'╖сти палаюче морозиво на паличц╕, яке зберегло свою форму або, наприклад, полет╕ти в космос, не причепившись пасками безпеки. Джон мандрував вуличками м╕ста, наче у сн╕. В╕н нав╕ть не пом╕тив, як опинився уже перед потр╕бними дверима. В╕н постукав 2 рази за клямку ╕ почекав, доки йому в╕дкриють. Л╕кар в╕дчинив ╕ на його обличч╕ застиг незадоволений вираз обличчя, коли в╕н побачив м╕стера См╕та. Джон силою в╕дштовхнув його ╕ замкнув за собою двер╕.
-- На Бога, Джоне, я зараз все вам поясню ! - з благанням подивився на нього л╕кар.
-- Поясниш, звичайно поясниш, - перекривлюючи заговорив м╕стер См╕т. - Заради цього я й прийшов.
-- Напевно вийшло якесь непорозум╕ння, коли ми з вами останн╕й раз бачились.
-- Непорозум╕ння? Ви подив╕ться на кого я перетворився! У мене пов╕льно почина╓ ╖хати дах...╤ все навколо таке дивне.
-- Я не розум╕ю, що могло викликати такий резонанс у вашому мозку. Вже пройшло 3 м╕сяц╕, як ви перестали приймати л╕ки ╕ здавалося ваше почуття ма╓ бути в норм╕.
-- Норма перейшла вже давно вс╕ меж╕! З кожним днем мен╕ ставало все г╕рше ╕ г╕рше. Тепер страшно уявити насл╕дки, як╕ можливо призведуть до смерт╕.
-- О, Господи, що ж я натворив? Невже мо╓ прагнення до слави призвело до таких д╕й? Я неповинен був використовувати цей зас╕б на вас, перш н╕ж добре не протестував. Пробачте мен╕, Джоне.
-- Що мен╕ ваш╕ вибачення, коли я ще трохи ╕ по╖ду з глузду? У вас ма╓ бути якесь вир╕шення док, бо ╕накше...╕накше мен╕ нема чого втрачати.
-- Можливо така ваша повед╕нка викликана якимись додатковими речовинами у вашому орган╕зм╕. Ви часом н╕чого б╕льше не приймали кр╕м мо╖х л╕к╕в?
-- Взагал╕ н╕чого, - в╕дпов╕в Джон.
-- З вами все гаразд?
-- Авжеж н╕! Досить задавати дурн╕ запитання! Краще допомож╕ть мен╕, м╕стере Джексон!
-- ╢ один спос╕б. Але для цього вам прийдеться прийти до мене завтра.
-- Т╕льки, докторе, якщо ви знову мен╕ нашкодите...одним словом, ви сам╕ все зрозум╕ли.
З цими словами Джон вийшов, гучно гупнувши дверима. Його все так сильно усе дратувало, що в╕н вир╕шив втопити сво╓ горе в алкогол╕. Джон в╕дправився до салуна ╕ замовив там п╕нту темного пива. В╕н притупленим поглядом подивився в сторону новоприбулого гостя, який зайшов сл╕дом за ним. На вигляд в╕н був чолов╕ком рок╕в сорока, в ковбойському капелюху, з ледь сивою бор╕дкою. Його обличчя вкривали численн╕ зморшки, а з-п╕д капелюха виглядала копна сивого волосся. Джон вп╕знав його: це був той самий чолов╕к, що недавно врятував його з в'язниц╕. В╕д тако╖ зустр╕ч╕ Джон ледь не подавився пивом. Ще здалеку г╕сть пом╕тив Джона ╕ загукав: "Яка при╓мна зустр╕ч м╕стере См╕т!". Це спантеличило Джона. Спершу в╕н подумав, що це звертаються не до нього, але чолов╕к прис╕в коло нього ╕ у бармена замовив рюму в╕ск╕.
-- Джоне См╕т, ти не вп╕зна╓ш мене? - здивовано запитав незнайомець, - це ж я - Дев╕д Стюарт. До реч╕, у вас тут дуже холодно.
-- Пробачте м╕стере Стюарт, але ви мене з кимось спутали. Я не той, хто вам потр╕бен, - Джон обережно в╕дпив з кухля.
-- Та невже? А хто тебе врятував з в'язниц╕?
-- Говор╕ть тих╕ше, м╕стере. Тут занадто багато вух. Що вам потр╕бно в╕д мене?
-- Загалом я вир╕шив нав╕датись сюди ╕ перев╕рити, як тво╖ справи. Бачу, що ти вже прижився у цьому м╕стечку.
-- Ось у чому справа! Як бачите, я в повному порядку.
Дев╕д обережно озирнувся навколо, але зда╓ться н╕хто не звертав на них уваги. Тод╕ в╕н обережно в╕дсунув частину рукава його шк╕ряно╖ куртки ╕ зв╕дти визирнув браслет, який був, як дв╕ крапл╕ води, схожий на той, що мав Джон. В╕д неспод╕ванки той вронив кухоль з пивом на п╕длогу ╕ з гучним шумом стакан покотився по п╕длоз╕. П╕ниста коричнева р╕дина полилася по п╕длоз╕. Зда╓ться, н╕кому до цього не було справи. Дев╕д встиг засунути рукав на м╕сце, а бармен почав заливатися лайкою. Не довго чекаючи, дво╓ чолов╕к╕в вийшли на вулицю, доки все не зак╕нчилось б╕йкою.
