Спочатку вона не знала точно, від кого саме ця дитина. Їй потрібно було з кимось це обговорити, а слухати виявилося нікому. Жоржина могла спілкуватися лише зі стінами, та вони невпинно тиснули на неї. Знайомі демонстрували виключну байдужість. А батькам не варто було про щось розповідати. Принаймні, поки що…

Жоржина конче потребувала чиєїсь поради. Але навіть краща подруга не знаходила для неї часу. У Віолети з'явився хлопець. І тепер весь вільний час вона приділяла лише йому. А подруга з кожним днем ставала для неї зайвим тягарем.

Вони зрідка спілкувалися по телефону. Але розмови зводилися до глузування, а підтримка обмежувалася жартами про вагітних. Жоржині згадалося, що ще в дитячому садочку у них якось виникла суперечка.

– Ти така вередлива, – сказала вона тоді подрузі. – Моя мати певна, що ти виростеш ще гіршою і ніколи не змінишся.

– Слухай, чого це ви так вирішили? – запитала Віола. – Я що, погана дівчинка?

Маленька Жоржина крутила ляльку в руках, схиливши голову.

– Добре, я сказала «можливо», – відповіла вона нарешті.

– Я ще маленька, мені лише шість років!

«Саджанець каштана – уже каштан», – подумала тоді вихователька.

Теодор після їхньої останньої розмови більше не телефонував Жоржині, вона йому теж. Та і як? Дівчина видалила його номер. Він зник з горизонту, але її вже не турбувало, як його справи: чим він займається, де буває, що бачить… Хоча при зрості метр шістдесят єдине, що міг бачити Теодор, – це краватки перехожих.

Вони познайомилися в нічному клубі.

– Щось я тебе тут раніше не бачив, – сказав він тоді, присівши за її стіл.

– А ти просто не дивився, – посміхнувшись, відповіла дівчина.

– А як тебе звати?

– Жоржина. А тебе?

– Маєш дивне ім'я. Я Теодор.

Вона завжди була готова пофліртувати. Але часто не розуміла, що її кокетлива поведінка справляє погане враження на співрозмовника. А разом з тим – наштовхує на хтиві сподівання.

Жоржина зробила ще один тест на вагітність – цього разу 38-й, який знову виявився позитивним. Звичайно, нічого було їх скуповувати пачками, достатньо подивитися на вже помітний живіт, який сам по собі був досить промовистим. Але вона не могла стриматися.

Однак не все було так погано. Підозрілий червоний висип на статевих органах, який з'явився після сексу з Теодором, практично минув. Дівчина тоді злякалася і записалася до гінеколога. Лікар оглянула її та виписала спеціальну мазь. Курс лікування дав результати.

День видався ясним і теплим. Легкий вітерець у саду лише натякав на осінь, але ближче до вечора на небі почали збиратися хмари. Полив дощ. Зненацька його монотонність розірвав гучний грім – наче могутній удар у тисячу барабанів.

Гуркіт був таким сильним, що Жоржині на мить уявилося, як від нього розсипаються зірки, перетворюючись на пил, що осідає на мокру землю, наче сніг.

Жоржина сиділа у своїй кімнаті. Вікна були щільно закриті шторами, до приміщення не потрапляв жоден промінь світла, тож вона здавалася схожою на могилу. Лише зрідка сяйво блискавок проривалося крізь фіранки, але відразу зникало. З самого ранку дівчину не залишало відчуття, немов у будинку розбухають стіни та стеля, підлога вигинається, простір окутує її і стискається навколо безжальним зашморгом.

Вона важко і якось надсадно дихала, схиливши голову. Риси обличчя загострилися, запалі очі почервоніли. Дівчина подумала, що, можливо, варто звернутися до психотерапевта. Але відразу ж уявила собі, як фахівець задаватиме звичайні питання: як вона себе почуває, що їй снилося? А до головної причини занепокоєння так і не дістанеться. Що ж їй робити з дитиною?

– Так далі не можна – треба розповісти батькам… – прошепотіла вона порожній кімнаті.

Жоржина тихо постукала у двері вітальні – вона знала, що її батьки там, п'ють каву, щоб потім півночі не спати. Вона нарешті вирішила все їм розповісти.

Батько Жоржини був дуже високим, заввишки під два метри. Але через свою природну худорлявість виглядав ще вищим. Він стирчав над дружиною і дочкою як каланча, виділяючись виступаючим вперед підборіддям та помітним кадиком.

Інтонація видавала в Серджіо спокійну людину. Проте його голос звучав так, наче він щойно повернувся з пробіжки і ще не встиг віддихатися. Це все астма. Жорстке темне волосся чоловік завжди акуратно зачісував на лівий бік. Із задньої кишені брюк неодмінно визирав клаптик носової хустки.

Найчастіше, коли він з кимось розмовляв, закладав руки за спину або тримав їх рівно по швах. У ньому вгадувалася якась прихована напруга: здавалося, чоловік був готовий будь-якої миті підхопитися і кинутися навздогін.

Зовнішня безпристрасність батька завжди лякала Жоржину. Його монотонні фрази, у яких не відчувалося жодного натяку на гумор, а також ані злості або інших емоцій… Лише задишка. Саме ця неприродна комбінація – хворобливості і відстороненості – здавалася їй небезпечною й непередбачуваною.

Днями, слухаючи свій плеєр, Жоржина вирішила поцікавитися у батька, якій музиці він віддає перевагу.

– Трапляється, у саду. І секатор я маю… – була його відповідь.

Мати Жоржини зовні була схожою на батька. Люди часто казали, що вона – немов його рідна сестра. Сухорлява, обличчя бліде і у гострих зморшках, очі хитрі, губи завжди щільно стиснуті, наче вона взагалі не має рота.

А ще вона була релігійною фанатичкою. Уся їхня оселя була обвішана іконами і образами. Якось вона принесла додому «особливу» Біблію й сказала, що заплатила за неї п'ятизначну суму. Жоржина вважала, що мати зовсім з глузду з’їхала. А через що? Дуже довго ця жінка шукала, на що б спрямувати своє божевілля. І зрештою знайшла релігію, якій приділяла набагато більше уваги, аніж вихованню власної доньки.

Дорогоцінна Біблія розмістилася на п'єдесталі з мармуру, що височів у одному з кутків вітальні. Вона завжди лежала розгорнутою, вражаючи гостей своїми розмірами і величезним шрифтом. Здавалося, її можна читати з іншого кінця кімнати, при цьому не напружуючи зір. З роками книга стала справжнім антикваріатом і тепер виглядала настільки тендітною, наче могла розсипатися від єдиного дотику.

По телевізору транслювали рекламу слабоалкогольного напою. Молоді люди завзято демонстрували глядачам, як це чудово випити на пляжі гарячливе і зіграти у волейбол. Вони розважалися. Тільки для Жоржини веселощі скінчилися. На мить вона уявила себе на цьому пляжі, з пляшкою й компанією… Але відразу заборонила собі думати про це. Дівчина підняла підборіддя, випростала спину – намагалася виглядати впевнено.

– Навіщо ти прийшла? – поцікавився Серджіо.

– Так, що сталося? – підняла брови мати.

Про те, що зараз у Жоржини «перерва у стосунках» з її колишнім хлопцем Флоріаном, батьки вже давно знали і сприйняли це, на диво, нейтрально. Вони вважали, що все з часом налагодиться.

– Тату, мамо… Я вагітна.

– Вагітна? – розкривши рот повторила Марія.

– Я так і знав… – дерев'яним, байдужим голосом відповів батько.

Він посміхнувся своєю звичайною відстороненою посмішкою. Йому снилися сни. Серджіо знав, що скоро в його житті щось станеться, і це було неминуче.

– Мої сни мені все розповіли. До того ж тебе видав твій живіт. Спочатку я навіть вважав, що ти просто погладшала…

– Погладшала? – здивувалася Жоржина. – Але тату…

Вона подивилася на Марію. Навіщо? Шукала в ній підтримку? Проте жінка мовчала, її застигле обличчя біліло у світлі настільної лампи. Раптом дівчина відчула її сум і гнів. Схоже, матір дуже засмутило це зізнання.

– Не час хвилюватися щодо фігури, – відрізала вона.

– Але я не можу не хвилюватися щодо фігури!

Батько насупився й підняв руку.

– Люди, як не дивно, не стають молодшими з роками, і ти тут не виняток, – пояснив він. – Флоріан уже знає, що скоро стане татом?

– Справа в тому, що Флоріан тут ні до чого. Це не його дитина.