Було вже зимно[80] і дуже мрачно.[81] Через мій виїзд в ночі збільшилася у мене горячка так, що я не міг їхати. Щойно 9 листопада опустив[82] я Чернивці, мимо хвороби, бо Румуни надходили. Я виїхав автом через Сторожинець і Вижницю до Косова. Біля Косова переночував я в селі Кабаках. В Косові був я присутнім при тім, як жандармерія присягала на вірність Українській Державі. В Коломиї був я три дні. В Станиславові задержався я два дні. З Янчина біля Перемишлян говорив я вже телефонічне з Вітовським, який ще держав Львів. Я виїхав до Львова як чоловік приватний. І там сидів я приватно аж до 21 листопада 1918, коли Українці опустили Львів. Я поїхав автом до Жовкви, відтам через Камінку до Золочева, відтам до Тарнополя і Бучача. В Бучачі я мешкав в монастирі оо. Василіян аж до 6 мая 1919.[83] Потому жив я коло Станиславова аж до румунського ультиматума з 24 мая 1919 року. Того дня раненько поїхав я через Делятин до Ворохти. Там під стрілами[84] Румунів завернув я і поїхав до Березова, де застряг з автом. Пішки в ночі пішов я зі своїм адютантом і його дружиною та Петром Шекериком[85] до с. Текуча, де переночував і пішки пішов дальше до Космача, де я знов ночував (в останній хаті під верхом Гречит). На другий день раненько пішли ми через Гречит великими снігами серед сильної мряки до с. Ільці, по дорозі двічи заблудивши. В Ільці я знов ночував (нігде за ночліг не хотіли Гуцули принята заплату) і пішов раненько до Жабя, перебравшися в Ільці по гуцульські. По дорозі зустрів я весільний похід знакомого гуцула, сів на коня і поїхав до церкви до Слупейки. Там зустрів я вже багато УСС знакомих, пр. п. Юру Бендейчука. В Жабю ночував я у Гуньовського. На другий день рано прийшли по мене Бендейчук і Венгрии, котрі запровадили мене до Шекерика. Там був я дві години і пішов на Матуру до знакомого гуцула, де мешкав сім днів. На Зелені Свята пішов я до Ільці на храм і мешкав там у пароха Глібовицького. Там полонили нас 6 червня Румуни. Обходилися при тим брутально. В Косові нас замкнули, з Косова повезли автом до Коломиї і залізницею вечером до Черновець. Відтам на другий день повезли нас до Букарешту, а звідтам автом до монастиря Кальдарушани (50 км на північний схід), де нас замкнули.
Поводилися і тут не дуже добре. Тут сиділи ми три місяці аж до освобо-дження на просьбу УСС через Український Уряд. На Украшу приїхав я дня 10 вересня 1919 року. По моїм безробіттю в полоні мені дуже хочеться працювати для України і я працюю, доки матиму змогу.
Скінчено писати дня 9 жовтня 1919.
Коментарі
1
Гірняк Н. Полк. Василь Вишиваний. — Вінніпег, 1956.
2
Новосад Р. Австрійський архікнязь — український полковник // Історичний календар 98. — К., 1997. — С. 240–241.
3
Терещенко Ю., Осташко Т. Вільгельм Габсбурґ — Василь Вишиваний: з історії життя та діяльності // Студії з архівної справи та документознавства. — К., 1999. — Т. 5. — С. 189–195; Терещенко Ю., Осташко Т. Український патріот з династії Габсбурґів. — К., 1999 (автобіографія В.Габсбурґа опублікована в додатках до цієї праці на с. 70–91).
4
Расевич В. Політик, що розминувся зі своїм часом // Європейський час. — Львів, 1997. - № 1. — С. 33–36.
5
Терещенко Ю., Осташко Т. Вільгельм Габсбурґ — Василь Вишиваний: з історії життя та діяльності. — С. 192.
6
Хорунжий Ю. Український полковник з династії Габсбурґів. Див.: http://www.nspu.kiev.ua
7
ЦДАГО України. — ФП. 66498. — Спр. 148980. — Т. І. — Apк.11.
8
Там само. — Т. 2. — Арк. 256.
9
Там само — Арк. 261.
10
Там само — Арк. 264.
11
ЦДАВО України. — Ф.1075. - On. 4. — Спр. 18 а.
