Директорія УНР надала йому таку можливість, призначавши начальником відділу закордонних зв'язків Головного управління Генерального штабу. Досконале володіння кількома мовами (німецькою, англійською, французькою, італійською та ін.) допомогло Василю Вишиваному активно працювати на цій посаді, надто в контактах з військовими місіями держав Західної Європи. Проте як давній і переконаний супротивник політики Польщі стосовно України (особливо в польсько-українському конфлікті на Галичині) він украй негативно поставився до зініційованої С.Петлюрою Варшавської угоди (квітень 1920 p.) і пішов у відставку. Виїхавши до Відня, написав гостру анти-польську статтю, оприлюднену в часописі "Neus Wiener Journal" 9 січня 1921 р., в якій засудив союз УНР з Польщею як "ненатуральний"{5}. Ця публікація призвела до повного й остаточного розриву його з батьком (давнім полонофілом) і з усім домом Габсбурґів, який завжди проводив пропольську політику, матеріально підтримував Польщу в її війні з Україною (1918–1919 pp.).
Стаття викликала й негативну реакцію провідних діячів УНР, що з тривогою спостерігали за зростанням популярності Василя Вишиваного. У той час серед української політичної еліти активізувалися праві, консервативно-монархічні сили, які шукали лідера, реального кандидата на королівський трон у майбутній, визволеній від більшовиків і демократів-соціалістів Україні. Багатьом з цих діячів імпонував В.Габсбурґ-Вишиваний. Передусім ідеться про групу, що того самого 1921 p. заснувала у Відні Українське національне вільно-козацьке товариство, обравши на голову його управи Василя Вишиваного. І хоча сам він у тижневику товариства "Соборна Україна" (19 грудня 1921 p.) однозначно заперечив свої претензії на вищу владу в Україні, закордонну пресу буквально затопила злива неправдивих повідомлень про "акцію" Вишиваного, його особу, погляди, наміри, звинувачень у політичному кар'єризмі тощо. Однак усі ці закиди не мали під собою реальних підстав. Ім'ям архікнязя просто маніпулювали різні політичні сили Австрії, Німеччини, Польщі, а також уенерівська еміграція як своєрідною козирною картою в дипломатичній грі.
Насправді тоді і в пізніші роки Василь Вишиваний активної ролі в політиці не відігравав, хоч і далі виявляв цікавість до українських справ, спілкувався з Є.Чикаленком, В.Липинським, Є.Петрушевичем, В.Андрієвським, П.Скоропадським, Є.Коновальцем та іншими авторитетними діячами української еміграції.
У 1921 p. Василь Вишиваний видав у Відні власну поетичну збірку "Минають дні…" з посвятою українським січовим стрільцям: "Борцям, що впали за волю України". Збірка складається з 23 віршів, у яких, на думку письменника й літературознавця Ю.Хорунжого{6}, відчувається вплив Т.Шевченка, О.Олеся, Г.Чупринки, С.Черкасенка, а також авторів пісень січових стрільців — Л.Лепкого, Р.Купчинського, М.Гайворонського.
З початком Другої світової війни гітлерівці пропонували Василеві Вишиваному співпрацю, від якої той рішуче відмовився, через що перебував під пильним наглядом гестапо.
26 серпня 1947 p. його заарештували{7} у Відні агенти радянської військової контррозвідки і згодом (у грудні) перевезли до Києва. Протягом півроку в МДБ УРСР, у сумнозвісній будівлі на вулиці Володимирській, 33 тривало слідство в його справі. В.Габсбурґ-Вишиваний був звинувачений у зв'язках з ОУН, співробітництві з англійською і французькою розвідками. Постановою особливої наради він мав бути ув'язнений на 25 років{8}. Однак морально й фізично виснаженому звинувачуваному не довелося почути оголошення цього неправедного вироку: 18 серпня 1948 p. В.Габсбурґ-Вишиваний помер у лікарні тюрми № 1 М.Києва з діагнозом "двосторонній кавернозний туберкульоз легень"{9}. На момент арешту у Відні Вільгельм Габсбурґ мав двох синів — Піча і Франца. Чи дізналися вони про долю свого батька, реабілітованого тільки 1989р.?{10}
Мемуари В.Габсбурґа-Вишиваного друкуються за машинописом (фонд Військового міністерства УНР){11}. Збережено всі мовно-стилістичні особливості авторського тексту. Виправлено лише очевидні друкарські помилки, пунктуацію наближено до сучасної. Наявні в тексті скорочення розкрито в квадратових дужках.
Лариса Стрельська
АВТОБІОҐРАФІЯ
полковника УСС
Начато писання їх 28 IХ-1919.
Я, Вільгельм фон Габсбурґ, бувший архикнязь австрійський, а тепер полковник УСС, уродився в Полі (Істрія) дня 10 лютого 1896 p.[1] Батько мій, архикнязь Кароль Стефан[2] був там тоді з сім'єю як адмірал маринарки.[3] Матір моя Марія-Тереза походить із італійського роду кн[язів] Тосканських. По батьку походжу з лінії Карла,[4] побідника Наполеона під Асперном, і по традіції з цеї лінії було трьох фельдмаршалів: Карло, Альбрехт, що виграв битву під Кустозою,[5] і Фрідріх. Перші вістки про мій рід сягають по документам IX століття що до лінії Лотрінген, а XI ст. — що до лінії Габсбурґ. Сімя моя носила імя графів Радбот фон Габіхтсбурґ (в кантоні Арбав, в Швайцарії, де доси стоять руїни їх замку над рікою Аар). В 1246 по вимертю Бабенберґів[6] вступив мій предок Рудольф фон Габсбурґ[7] на престол Східної Мархії.[8] Дальша історія відома загально. Расове мій рід сильно мішаний. Є в нім кров германська, французька (від князів Бурґундських), еспанська (еспанська лінія роду Бурбонів), слов'янська і литовська. Материнська сімя теж посвоячена з Габсбурґами. Вона з другої лінії льотарингської.[9]
Я з роду шесте і останнє дитя в сімї моїх батьків. Найстарший мій брат Кароль-Альбрехт, ур[оджений] 1889, потім Лев — 1894, сестри Леонора — 1884, Рената — 1887 і Мехтільда — 1892, всі уроджені в Полі. Матір мене найбільше любила.
Аж до 12 року життя жив я в Полі і на острові Люсін, близько Полі, так що моя рідна мова властиво італійська і переписку веду з матірю все по-італійські, тай дома все цею мовою говорили. Батько переписується з нами по-німецькі.
Перше вражіння, яке собі пригадую з діточих літ, це море. Багато води. І досі люблю його і острів Люсін, де сімя моя має малу посілість з огородом.[10] Моя наука почалася нормально в шестім році життя приватно в дома. Перший мій учитель був тірольський німець Ганс Салер. Вчився я по пляну шкільному, зразу зі своїм другим братом разом, опісля сам. Так тривало аж до 1912 р., в котрім здав я матуру в реальній школі[11] у Відні (IV квартал). Учителів мав я тільки німців і французів, та одну англійку. Мов учили нас трьох: італійської, французької і англійської. Клясичних ні, бо вчилися ми всі (і сестри) по пляну реальних шкіл. Батько вчив нас кермувати вітрильними кораблями і взагалі навтики.[12] Від 10 р. життя до 16-го подорожував я з батьком і з братами. Був я в Росії, Еспанії, Голяндії, Франції, взагалі в цілій Европі (найбіль[ше] в Італії), дальше в Африці, Америці і Малій Азії. Найсильніші вражіння маю з півн[ічної] Африки (Марокко і Туніс), а саме їх природи. Географія інтересувала мене вже в часі науки найбільше (поруч німецької літератури). З поетів люблю найбільше Ленава, Гайне і Айхендорфа, значить найрадше читаю лірику.
