Постріли відволікли Васину увагу. Він на мить подивився в бік стрілянини, і цього було досить, шоб водій хвацьким ударом вибив з його руки пістолет, а другим ударом повалив його на землю.
Боб дав у бік Басмача коротку чергу. Він навіть не цілився, просто висунув з вікна дуло автомата. Басмач встиг пригнутися, розпластався на землі. Його черга пробила колеса з лівого боку машини. «Дев’ятка» з сичанням просіла на лівий бік.
Пістолет був уже в руках водія. Промахнутися у Василеву голову йому було неможливо.
Басмач, лайнувшись, стрельнув у водія. Той немов переламався навпіл і рухнув поряд із сержантом.
Кулі з автомата Боба спушили землю біля самого носа Басмача, і він перекотився праворуч, не даючи супротивнику пристрілятися.
Гога безпорадно озирався на всі боки, не знаючи, в кого стріляти.
Боб ривком вискочив з машини і впав біля відчинених задніх дверцят. Автоматна черга змусила Гогу притиснутися до землі. Він стрельнув двічі, обидва рази промахнувся.
Басмач був на війні, на справжній війні, де кожну секунду можна використати собі на користь. Тому він змією ковзнув через дорогу і перевів подих тільки біля бампера «дев’ятки».
Петрович вийшов прямо на Гогу. Несподіванка злякала хлопця, він бачив тільки наведене на себе чорне око кольта, перекотився на спину, зігнута в лікті рука тримала наган прямо перед собою, палець затято натискував на курок. Його постріли злилися в унісон з голосом кольта. Щось обпекло ліве плече. Коли замість пострілів почулося тільки клацання, Гога з подивом зазначив, що ще живий, а прямо перед ним стоїть, розкинувши руки, супротивник. Ось він хитнувся і повалився прямо на Гогу, той не встиг навіть відкотитися вбік. Всі кулі щільно засіли в грудях Петровича, хоча Гога знову ж таки не цілився, просто спрямував зброю в бік напасника.
Поразка шефа заволоділа увагою Боба. Викрикуючи прокльони, він скочив на ноги і спрямував автомат на безпорадного Гогу. Причавлений Петровичем, він не міг поворухнутися і приречено заплющив очі.
З-за бампера підвівся Басмач і, стріляючи майже впритул від грудей, випустив рештки магазина в Боба. Кулі прошили його тіло наскрізь.
Басмач опустив непотрібний автомат і подивився на годинник, який дивом не розбився. Він думав, що з того моменту, як «дев’ятка» зупинилася, минула ціла вічність. Ну, якщо не вічність, то години півтори напевне. Але виявилося, що бій тривав лише сім хвилин…
І в цей час замайоріла очікувана «трійка».
Басмач відкинув свій автомат, підняв АКМ Боба, взяв його напереваги і рушив назустріч машині.
Вона зупинилася. Петруня, передчуваючи небезпеку, втиснувся спиною в сидіння і повільно почав сповзати долі.
— В чому справа? Все гаразд? — Стас вистрибнув з машини мало не на ходу.
Басмач уривчасто вигукнув щось своєю рідною мовою і натиснув на гашетку.
Але черга, що неминуче несла з собою ще одну смерть, пішла в землю, прямо біля Стасових ніг. Гога, котрий на той час уже скинув з себе закривавленого трупа і стежив за діями Басмача, вчасно розкусив його наміри, блискавкою метнувся до нього і штовхнув автомат рукою.
Стас зойкнув і відскочив набік із спритністю кенгуру.
Басмач лайнувся узбецькою і спробував відштовхнути Гогу.
— Дурень! — вичавив з себе Гога, не відпускаючи пекучого автоматного дула. — Даремно!
Стас підбіг до них, схопив Басмача за плече, залопотів:
— Машина не заводилася… З товкача заводили… Цей козел, — він тицяв пальцем на Петруню, який вже остаточно сповз на підлогу сапону, — не перевірив машину… Брухт, надія на неї погана… З товкача…
Басмач скреготнув зубами і зробив крок до «трійки».
— Він нікуди не дінеться! — Стас мало не плакав, передчуваючи криваву розправу. — Він обробився вже з переляку! Справа головне! Де гроші?! Де Вася!?
Згадка про гроші змусила Басмача відкласти страту Петруні.
Дипломат лежав під заднім сидінням «дев’ятки». Басмач спробував його відчинити, але Стас не дозволив:
— Кидай його в «газон»! Потім, ми й так час тратимо!
Басмач, переступаючи через тіла, поніс чемодан до «газика», зазначивши подумки, що й гроші можуть бути важкими.
Нарешті Стас оглянув поле бою.
— Нічого собі… Ти весь у крові, Гого! Поранили?
Спереду Гогина футболка була вимащена кров’ю Петровича, ліве плече було глибоко подряпане кулею, вона ж якимось дивом видерла шмат тканини з короткого рукава.
— Переживу, — буркнув Гога. Несподівано він уявив, як в такому вигляді з’явиться додому.
— Ваську шкода, — зітхання Стаса було нещирим. — Звичайно, ніхто не передбачав, що вони почнуть боронитися… Вони почали?
Гога обмежився кивком.
— Зрештою, яка різниця — живі вони чи покійники… Головне — бабки в нас… Може, це й на краще, що ви їх постріляли… Тут ми нічого свого не повинні залишати. — Він нахилився за автоматом Басмача і раптом крикнув: — Хлопці! Один живий!
Він помилився — живих було двоє, Сем і водій. Кулі дістали обох, але не на смерть, Сем насправді втратив свідомість, а водій спробував придуритися. Розкусили його дуже недоречно.
— Що будемо робити? — обережно спитав Стас. — Час дорогий…
Басмач мовчки витяг ножа. Потім, хижо посміхнувшись, повернувся до Петруні, котрий все ще боявся вийти з машини.
— Гей! Ти! Сюди! Швидко!
Петруня не наважився протестувати. Обережно вибрався, рушив до гурту на тремтячих ногах.
— Я тобі даю лише один шанс! — Басмач простягнув йому ніж. — Якщо ти не зробиш цього за хвилину, через дві хвилини це зроблю я сам. Але ти лишишся тут. Поряд із сержантом. Він ще не встиг відійти далеко, доженеш його і поясниш, чому він дістав кулю в голову. Ти все зрозумів?
Петруня замотав головою і позадкував. Гога мовчки рушив до «газика», Стас демонстративно не дивився на приятеля.
— У нас обмаль часу! — гаркнув Басмач. — Ну?
Петруня зрозумів, що колючими вузькими очима Басмача на нього дивиться зараз сама смерть. І він простягнув руку за ножем…
Лишивши машину у верболозі, Гога і Стас пішли купатися. Гога заодно вирішив спробувати змити кров з футболки і промити й перев’язати свою бойову подряпину. Басмач не вмів плавати, він просто вмився, сполоснув брудну від пилу футболку, надів її, мокру, прямо на голе тіло і зрозумів, що даремно заперечував проти затримки біля річки: холодна вода освіжила, зняла нервову напругу, заспокоїла.
Але час, час, час…
— Давайте швидше! — крикнув Басмач купальщикам.
— Вже йдемо! — відгукнувся Стас, який заплив на середину річки.
Петруня не вилазив з машини. Він сидів на задньому сидінні, зіщулений, в самому кутку. Руки його тремтіли. Всю дорогу він нервово намагався стерти кров з сорочки, але тільки розмазав її. Його занудило тоді ж, у посадці, і тепер, коли він кидав погляд на плями крові або торкався їх, нудота підступала до горла.
Гога й Стас вийшли з води.
— Клас! — заявив Стас і вдягнувся. Гога не поспішав. У «газику» знайшлася аптечка, в ній — йод та бинт в індивідуальному пакеті. Неквапно зробивши собі перев’язку, він примружив очі і підставив тіло пекучому сонцю.
— Що з ним будемо вирішувати? — Басмач кивнув у бік Петруні.
— А які пропозиції? — запитуючи, Стас застібав джинси.
— Він зайвий.
— Думаю, трупів на сьогодні досить. Він просто не дістане своєї частки. Хтось заперечить?
— Теж правильно, — погодився Басмач. — До ментів він не побіжить: на ньому два трупи… Але тримати його поки будемо біля себе… Поки…
Сидячи в машині і слухаючи це «поки», Петруня здригнувся і насилу подолав черговий приступ нудоти.
— Отже, питання вирішене! — Стас подивився на годинник. — Шеф чекає нас уже цілу годину. Рушили, мужики! Гого, кінчай загоряти!
Гога почав одягатися. Рука боліла, біль змусив його скривитися. Басмач пішов у кущі відлити. Стас сів за кермо і увімкнув запалювання.
— Ти — падло! — прошипів йому в спину Петруня. — Я не забуду, Стасе…
— Добре, що в тебе непогана пам’ять, — неголосно озвався Стас, не обертаючись. — Коли будеш згадувати, що я запропонував позбавити тебе частки, може, згадаєш, що я врятував тобі життя. Мертвому тобі бабки ні до чого.
