Шевель хвацько загальмував поряд з ними, вискочив з машини і тицьнув Петруні клаптик паперу, на якому квапливо, але розбірливо записав номер.
— Кремова «дев’ятка»… Це — номер… Уважні будьте… Дійте!
Стара, але досить жвава «трійка» гайнула вперед. Шевель подивився на годинник, витер об джинси спітнілі долоні, відчинив багажник своєї машини, дістав саме для цього випадку зроблений короткий буксирний тросик. Тепер треба надійно закріпити кермо «шістки», спеціальний пристрій уже готовий. Потім тросиком зчепити машини так, щоб зняти його можна було за секунду, легко й швидко.
Він розумів, що треба поспішати, але працював не похапцем, а розмірено — так більше шансів встигнути все вчасно. Закріпивши кермо і трос, Шевель зиркнув на годинник і спохмурнів. Потім видобув з багажника повну каністру і полив бензином салон «шістки», порожню каністру жбурнув на мокре заднє сидіння, ляснув дверцятами, закривши їх, і стрибнув за кермо своєї машини. Поїхали!
До роздоріжжя кілометрів з двадцять, рух був поки що не дуже жвавий, і Шевелю без проблем вдалося вирулити на шосе. Він їхав не дуже швидко, аби припнуту ззаду «шістку» не кидало в різні боки. Хоча кермо і закріплене надійно, він все одно був обережним.
Виїхавши на київську трасу, Шевель дозволив собі додати швидкості і, вигадавши момент, різко крутонув кермо вправо. З усіх боків оглушливо заскрипіли гальма. Скосивши очі на циферблат, Шевель вистрибнув з машини, залишивши ввімкненим мотор, невловимим рухом відчепив трос. Обурені водії вже поспішали до автохулігана, що перегородив собою дорогу. Шевель клацнув запальничкою. Синюватий язичок полум’я дружньо підморгнув йому.
Наступної миті цей язичок вже лизькав облите бензином сидіння «шістки».
Полум’я спалахнуло так несподівано, що всі заклякли.
Цього й прагнув Шевель. Він скочив за кермо своєї машини, газонув, з’їхав з асфальту на грунтову дорогу, розвернувся із вправністю каскадера і помчав на всіх парусах у бік міста.
Машина рвонула саме тоді, коли мужики, оговтавшись, вирішили ловити ідіота, що запалює машини прямо посеред дороги.
Київська траса була закупорена велетенською пробкою…
Хлопець за кермом кремової «дев’ятки» насвистував мелодію популярного шлягера. Чоловік середніх років, що сидів поруч з ним, викинув недопалок за вікно і почав розв’язувати вузол краватки.
— Ну й пекло сьогодні! Хоча б вітерець дмухнув, дихати нічим…
— Зараз би на річку, — мрійливо сказав один з охоронців, опецьок у білій футболці. — Чув, Бобе, давай сьогодні махнемо на пляж? Бери пару бабів — і поїхали?
— Непогана ідейка, — погодився другий охоронець. — Ми вільні сьогодні, Петровичу?
— На сьогодні нічого не плануйте, — Петрович зняв краватку і запхав її в кишеню піджака. — Завтра у вас вихідний, а сьогодні ще справи є. Не кисни, Семе, спека тримається вже тиждень, і дощів найближчим часом не… Чорт, що таке?
Попереду не було руху. У відчинені вікна салону вповзав слабкий запах диму.
— Пробка, — повідомив водій, висунувшись з вікна. — Мусора… Пожежники…
— Боб, дізнайся, що там, — нетерпляче наказав Петрович, нервово зазираючи на годинник.
Боба не було десять хвилин.
— Це надовго, — сказав він, сідаючи на своє місце. — Там аварія наче… Тачка горить прямо посеред дороги. Я думаю, там вовтузиться будуть мінімум півгодини…
Петрович вилаявся.
— Загоряти тут і витрачати час я не буду. Хрін його знає, скільки це все буде тягнутися, а у нас тут вантаж… Звертай праворуч! — звелів водієві.
— Ми нічого не виграємо, — ліниво відповів той. — Це — великий гак.
— Ти пропонуєш стирчати тут? Ми поспішаємо, ти це знаєш. Поїхали!
Водій байдуже стенув плечима.
Стас першим побачив кремову «дев’ятку», що наближалася.
Роздивлятися номери не було коли, він потягнувся за рацією.
Але «дев’ятка» проскочила повз них.
— Я так і знав, — вичавив з себе Петруня, дивлячись, як вона віддаляється. — Між іншим, інших кремових «дев’яток» я сьогодні тут не бачив… Ми заробили п’ять сотень… Труби відбій, Стасику…
— В принципі, ми могли б зрізати кут, — сказав водій.
— Ти про що? — не зрозумів Петрович.
— Ми проїздили повз поворот. Ну, там ще двоє хлопців машину ремонтували на узбіччі… Якщо там повернути, можна виїхати на київську трасу. Грунтова дорога там, правда…
— Чого ж ти мовчав? Хіба не знаєш, що ми поспішаємо?
— Там пилюки багато… Спека…
— Розвертайся, ідіоте!
Водій знову байдуже стенув плечима.
— Вони повертаються, — прошепотів Петруня, не вірячи своїм очам. — Стасе, вони їдуть назад!..
— Спокійно…
«Дев’ятка» збочила з траси і проїхала повз них, залишивши за собою хмару сірої пилюки.
Стас схопив рацію.
— Василю, прийом! Василю! Клієнти їдуть до вас! Повернулися!
— Зрозумів, кінець, — відгукнулася рація голосом Василя.
Петруня тим часом перегородив дорогу знаком «Проїзд заборонено», квапливо сів за кермо, увімкнув запалювання, до кінця вдавив педаль зчеплення, потім повільно натиснув на газ, відпускаючи одночасно ліву педаль.
Машина зафуркала, загарчала, але з місця не зрушила.
Петруню пробив холодний піт.
Коли з другої спроби «трійка» знову не завелася, Стас закричав:
— В чому справа? Чому ми стоїмо? Петруню, чому стоїмо?
— Н-не знаю…
Голос Петруні тремтів.
Стас виштовхнув його із салону і сам спробував завести машину. Результат був аналогічний.
І йому стало страшно.
Сержант ДАІ махав жезлом, вимагаючи зупинитися.
— Що за явління? — здивувався Петрович. — Якого дідька йому тут треба?
— Проскочимо мимо — і всі діла! — Боб був спокійним.
— Навіщо нам заводитися з ДАІ? Може, йому цигарка потрібна? З куривом тепер самі знаєте як, — зауважив Сем.
— Гальмони. Що нам втрачати? Може, справді дурниця якась…
Водій слухняно натиснув на гальма і вийшов з машини.
Сержант не поспішав. Чекав, доки до нього підійдуть. Водій наблизився, на ходу виймаючи права.
— Сержант Ковальчук! — кинув руку до козирка Вася, взяв документи, критично вивчив їх.
— Так що сталося, командире? Які проблеми?
Стас і Петруня повинні під’їхати з хвилини на хвилину. Не знаючи, чим зайняти водія, Вася ще раз уважно вивчив права, звірив фотографію з оригіналом.
Час тягнувся повільно. Повз, як гусінь по стеблині трави.
— Чув, командире, я не все зрозумів, — неквапні рухи сержанта ставали підозрілими….
Вася насилу стримував хвилювання. Де хлопці застряли?
…Ідіот, суко, придурок, кретин, козел смердючий, дебіл, я ж просив тебе перевірити машину, я ж просив тебе, потвору, я ж попереджав, я ж зараз вб'ю тебе, падло…
— Щось не так, — сказав Петрович і витягнув кольт калібру нуль тридцять вісім. — Чому він сам? Вони ж парами їздять? Щось не те…
Такий самий кольт з’явився у Семовій руці. Боб витяг з-під сидіння АКМ і зняв його з запобіжника.
— Я нічого не розумію, командире, — вкотре повторив водій.
Тон його ставав все більш підозрілим. Василь неквапом повернув йому права, потім ступив два кроки назад і вийняв пістолет.
— Не зрозумів, — водій втупився в чорне, безпристрасне дуло.
Василь мовчки кивнув головою, закликаючи дурного водія озирнутися.
З густої трави піднявся Басмач з автоматом напереваги.
З-за колосків жита виріс Гога. Він стояв якраз за «дев’яткою», впевнено спрямовуючи на машину револьвер.
Петрович оцінив ситуацію миттєво. Він підморгнув Семові і відчинив дверцята. Сем зробив те ж саме. Боб відкинувся на спинку сидіння.
— Зброю — на землю! Чемодан з грішми викинути з машини! — уривчасто наказав Басмач, клацаючи затвором автомата.
— О’кей, хлопці! — голосно вигукнув Петрович.
З машини вони вистрибнули одночасно з Семом. Гога двічі пальнув у їхній бік.
Куля — дура. Гога стріляв не цілячись — просто реагував на рвучкі рухи супротивника. Сем потрапив під одну з них, з криком схопився за бік і впав у пилюку. Петрович встиг пірнути в зарості жита.
