– Я саме про це, – кивнув Зубов. – Знаючи Платова, готовий визнати: стрімке кар’єрне зростання запаморочило йому голову. Блискучий офіцер, красень, втілення успіху, має всі перспективи досягнути ще більших висот. Для таких війна, хай це прозвучить не дуже пристойно, – чудовий шанс сходження вгору. Звичайно, поруч із ним постійно бачать не лише молоденьких дівиць, а й зрілих дам. Перебірливістю у зв’язках Платов ніколи не відрізнявся і в цьому не оригінальний. Звичайно, з початком воєнної кампанії він лишив попередні амури вдома. Навряд чи когось здивує, що тут, у Львові, капітан швидко знайшов нову пасію, яка розраджувала в не такі вже часті вільні від служби години.

– Небезпечний зв’язок? Штабний офіцер скомпрометований?

– Ще не знаю.

Відповідь прозвучала щиро й сказано було зовсім іншим тоном. Або Кошовому здалося, або Зубов тепер виглядав трохи розгубленим, хоч намагався приховати це від арештованого.

– Тобто?

– Отак, – капітан розвів руками, знову налив Климові по вінця, собі – ще менше, ніж перед тим. – Зв’язку свого Антон Платов не приховував. Йому, молодому-холостому, нема кого-чого боятися. Господи, у нас не криються, коли йдуть у бордель! По сороміцьких дівках ходять військові всіх армій світу, є навіть пересувні бардаки!

– У чому ви хочете мене переконати, пане Зубов? Капітан трохи попустився, відпив коньяку, збираючи думки докупи.

– У тому, пане Кошовий, що інтимний зв’язок із місцевою дівицею, панною Боженою, полькою, Антон Платов ні від кого не приховував. Навіть брав її з собою на різні прийоми. Я знайомився з його коханкою, щоправда, не близько, поцілував ручку. Вона, між іншим, у товаристві була на диво мовчазною. Російської не знала, але Платов добре говорить французькою і трошки німецькою. Втім, панна в чоловічі розмови не втручалася, чим іноді грішать окремі дами. Гаразд, – Зубов махнув рукою, мов проганяючи настирну муху. – Вчора вночі Платов знайшов її мертвою.

Тепер коньяку відпив Кошовий.

Зробив, як і перед тим, великий ковток, випиваючи все до краплі. Подіяло ще більше, дискомфорт зник, він уже відчував себе на рівних із пещеним капітаном. Ще півгодини тому власний запах, неголеність та брудний одяг заважали. Зараз Клим убачав у цьому певний виклик.

– Можете не вірити, пане Зубов. Але я чомусь так і подумав.

– Що подумали?

– Чекав, коли заговорите про смерть. Насильницька, я правильно розумію?

– Так. Божену Микульську, коханку Антона Платова, вбито у власному помешканні на площі Ринок минулої ночі. Хай це прозвучить дивно, та капітан, випускник кадетського корпусу, навіть спадковий військовий, побачив смерть отак, зблизька, уперше в житті.

– За двадцять п’ять років, – додав Кошовий. – Чого ж, не дивує. Не помилюся, якщо скажу: трапляються й генерали, котрі не бували в жодному бою.

– Не про це мова, – Зубов знову відмахнувся, заговорив діловито. – Враховуючи відомі вам обставини та статус Платова, він потурбувався, аби в коханчиній квартирі встановили телефонний зв’язок. Виявивши закривавлене тіло, капітан зробив водночас емоційно й мудро: розбудив найперше мене. Я порадив нікого більше не смикати, зібрався, приїхав на площу Ринок. Зі мною був лише механік, котрий кермував автомобілем. Я лишив його назовні, служивий не навчений розпускати язика. Знає, де і в кого служить. Тож донині про вбивство знають троє.

– Троє?

– Платов, я, тепер – ви, пане Кошовий.

Сіпнулося віко.

Торкнувшись його пучкою брудного пальця, Клим примружив очі, хвильку посидів так, прокручуючи в голові почуте. Потім, піднявши повіки, глянув на Зубова.

– Хочете сказати… Чекайте… Зараз по десятій ранку. Труп досі в помешканні, про пригоду ніхто не знає, навіть поліція?

– Так, – кивнув капітан. – Є багато питань, на які слід відповісти, перш ніж я дозволю дати справі офіційний хід. Усе, що може виникнути, розіб’ється об інтереси контррозвідки. На щастя, маю право ставити до відома про подібні пригоди коли вважаю за потрібне і кого хочу. Військову таємницю під час війни ніхто не скасовував.

– Ви отак, просто засекретили нагле вбивство коханки штабного офіцера?

Зубов задоволено гмикнув.

– Бачу – правильно вибрав, пане Кошовий. Ви щойно дуже точно обмалювали ситуацію. Обставини наглої смерті особи, котра мала інтим із офіцером генерального штабу, допущеним до цілком таємної інформації, невідомі. Передчасний розголос може зашкодити передусім капітану Платову. Якби голову розбили звичайній повії, яка приймає клієнтів на дому, – нічого критичного. Жінки легкої поведінки ризикують постійно, в них велике та строкате коло знайомств. Пані Божена – випадок не такий. Повторюся: я знайомий з нею особисто, хоч і побіжно. Вона не справила враження легковажної особи, яка полює за чоловіками заради вигоди чи гострих відчуттів. Крім того, зі слів Платова, їй кілька разів погрожували через зв’язок із російським офіцером. Нарешті, випадковій людині ця панна двері б пізно вночі не відчинила.

Віко сіпнулося знову, відчутніше.

У скронях пульсувало, вже не тільки від випитого натщесерце гарного коньяку.

– Вона пустила вбивцю? Сама? Зубов кивнув.

– Де в цей момент був Платов?

– Продовжуйте, пане Кошовий. Ви на вірному шляху. Клим зібрався, розпрямив плечі, навіть торкнувся місця нижче коміру несвіжої сорочки, де зазвичай був вузол краватки.

– Ніхто не бачив капітана в момент убивства його коханки. Відчинити пізно ввечері вона могла лише йому – або тому, кого дуже добре знала й довіряла. Божені погрожували. Вбивця міг вибрати момент… Але якщо капітанова коханка його знала… – він легенько прикусив нижню губу. – Панна Микульська могла обманювати Платова. До її помешкання мав доступ той, із ким вона зраджувала капітанові. А Платов міг дізнатися про це. Ви підозрюєте капітана в убивстві коханки.

Зубов кілька разів легенько плеснув долонями.

– Браво, пане Кошовий. Я таки не помилився. Ми ще нічого не почали, я лише виклав вам обставини справи. Ви вже зробили правильний висновок. Хоча є інша небезпека. Та в цілому – вірно. Характер у Платова запальний. Зради не прощає, особливо жіночої. Готовий розірвати стосунки за обопільною згодою. Домовитися полюбовно, так буває. Але якщо роги наставляють йому… – капітан потер гостре підборіддя. – Минулого року повернувся з військових зборів раніше, ніж планував. Усе, як у поганому анекдоті: чергова пасія лежала в ліжку з цирковим силачем. Платов оскаженів, вихопив револьвер, хотів убити обох. Циркач показав свої кращі якості, закрив жінку, прийняв дві кулі в себе. На щастя, обійшлося: одна в плече, навиліт, друга зачепила бік. Крові багато, та всі живі. Справу вдалося залагодити, Платова вислали з Петрограда до Харкова. Заслання вийшло нетривалим, повернули з підвищенням. Науку молодий чоловік отримав надовго. Принаймні, я вірив у це до нинішньої ночі.

– Капітан не признається?

– Звичайно.

– Ви йому не вірите.

– З огляду на факти з недалекого минулого, це логічно. Аби не його теперішня посада, я відразу дозволив би дати справі офіційний хід.

– Доведеться дати, пане Зубов. Ви ж не хочете заховати труп.

– Ні. Тому й залучаю вас із вашим досвідом. Якщо Антон Платов убив свою коханку з ревнощів і ви надасте мені вагомі докази, подальшу його долю вирішу я сам. Це тінь на генеральний штаб, особливо в момент, коли триває складна операція під Перемишлем. Крім того, мені потрібна особа, через яку вбивство скоєне.

– Суперник?

– Так. Не забувайте: вбита – коханка офіцера, котрий має доступ до військових секретів. Той, інший полюбовник, може виявитися конфідентом. Через зв’язок із панною Боженою мав намір підібратися до Платова. Ось вам ще один кандидат на роль убивці.

– Шпигун? Його треба виявити.

– ¶Ви шукаєте не шпигуна. Мене цікавить той, хто вбив коханку капітана Платова. Щойно я отримаю від вас, пане Кошовий, відомості, котрі підтвердять якусь із моїх версій, розслідуванням убивства займуться ті, кому, як ви справедливо кажете, належить цим займатися.