– Ви знову переходите межі, пане Кошовий.
– Я це вже від вас чув. Тлумачу: зв’язок із вами панна Микульська не приховувала. Про це, зокрема, свідчать згадані вами погрози. Тому в пристойному товаристві знатися з нею перестали, хоч до того часу вона напевне оберталася саме в ньому. Розірвати зв’язок, припинити вітатися, переходити на інший бік хідника – ось вони, методи покарання.
– З вашої логіки виходить, потенційний убивця мусив би приховувати факт спілкування з Боженою, – зазначив Платов миролюбніше.
– О, ви теж починаєте комбінувати! – Кошовий клацнув пальцями. – Напрямок визначений вірно. Треба виявити того чи тих, хто старанно приховував свої контакти з убитою. Не лише від вас, пане капітане. Передусім від громади, свого ближнього кола. Звідси питання: вам такі люди не знайомі?
– Ні! – відрубав Платов, та за мить перепитав: – Про чоловіків чи жінок мова?
– Якщо знаєте жінку, ладну отак орудувати підсвічником, аби звести з вашою коханкою рахунки… – Клим розвів руками. – Хіба маєте конкурентку.
– Господь із вами!
– Чудово. Жінок викреслюємо. Можете щось сказати про чоловіків?
– Ні, – капітан говорив уже не так різко, проте не менш категорично.
Кошовий потер руки, зиркнув на Віхуру, ніби перевіряючи, чи правильно веде розмову. Відставний комісар кивнув, зрозумівши погляд саме так. А Клима чимдалі захоплював азарт.
– Божена когось підозрювала? Припускала, хто може погрожувати?
– Конкретних осіб не називала. Хоча я намагався говорити з нею про це.
– Як ви познайомилися? Де, коли, за яких обставин? Платов заповнив чергову паузу, знову хлюпнувши собі води. Вихилив не відразу, покрутив склянку в тонких аристократичних пальцях, для чогось глянув через скло на Клима, потім на Віхуру.
– Я обов’язково повинен розказати?
– Так.
– Що це дасть?
– Може бути важливим, як почався ваш зв’язок. Чия ініціатива, хто першим пішов на контакт?
Капітан нарешті випив воду, далі грався порожньою склянкою.
– Тепер розумію… Тобто… Все якось…
– Сміливіше, – підстьобнув Віхура, звернувшись до капітана німецькою.
– Божена підійшла сама, – вичавив Платов. – Виявила до мене інтерес. Боже, аж тепер доходить, заднім числом: виділила серед інших, пішла просто до мене. Був якийсь прийом в ресторані готелю «Жорж». Здається, граф Бобринський тоді наказав… рекомендував… словом, демонструвати містянам лояльність російської армії. Нас не треба боятися, ми принесли мир… Хто запрошував дам, чи просили їх спеціально – поняття не маю. Сам був серед гостей, Божена зробила знак бокалом з протилежного кута ресторанної зали, я салютував у відповідь… Вона дуже гарно почала розмову.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
