Перший шукач
Може, ви й ворожити умієте?
Баба
Та вмію трохи. Але нащо тобі це? Потім скажеш, що бреше баба…
Перший шукач
Та я тут нікого не знаю. І ворожку вперше у житті стрів. Коли хочете, я вам заплачу.
Баба
Овва! Нащо мені твої гроші. Я пенсію дістаю. От хіба пообіцяєш оженитися на мені…
Перший шукач (вражено)
Я?! На вас?
Баба
А чом би й ні? Я колись була молодою, а ти колись станеш старим. Ну, то як?
Перший шукач
Не жартуйте отак, бабуню. Не хочете, то й не треба. А я собі піду…
Баба
То йди з богом. Як надумаєшся, то приходь сюди в ніч на Івана Купала.
Перший шукач
Ви таки відьма!
Він пішов не озираючись, і все йому здавалося, мов за ним хтось женеться. Раптом сонце заступила хмара, ліс потемнів, захвилювався, заколихався кронами. Хлопцеві причулося, мов неподалік їде вантажна машина. Він пішов на той звук і заблудився.
Тим часом на лісовій, галявині під велетенським дубом лежить Другий шукач. Коло нього рюкзак, порожня пляшка з-під пива, на газеті недоїдений бутерброд.
Другий шукач
Їй богу, зараз засну (позіхає). Ще, дивись, дощ буде, а я заблудився. Навколо хащі, болота, вовки. Вийти б на трасу, спіймати машину — і назад, до цивілізації. Надихався свіжим повітрям! Та ні, мабуть, подрімаю. До вечора ще далеко. І поспішати нікуди: ні жінки, ні дітей ні друзів. Приїду, куплю пляшку, вип’ю і ляжу спати.
Сам п’ю, сам гуляю,
Сам стелюся, сам лягаю.
(Засинає, але невдовзі прокидається від реву мотоцикла).
Тьху, що за ліс! І тут спокою нема.
На галявину вириваєтся червоний мотоцикл, на якому сидить розпатлана дівчина в джинсах.
Другий шукач
О, сучасна мавка! Привіт!
Дівчина
Привіті Чого це ти розлігся? Ледь не переїхала. А я в тюрму не хочу.
Другий шукач
А я, може, чекаю, щоб мене переїхали.
Дівчина
То лягай на трасі!
Другий шукач
Якби знав, де вона. Проведи, коли твоя ласка.
Дівчина
Чого захотів! Я в лісі не для того, аби когось з нього виводити. Скоріше заведу.
Другий шукач
Можеш і завести. Мені байдуже.
Дівчина
Я байдужими не цікавлюсь!
Другий шукач
Хто ж ти така? Я — Сергій.
Дівчина
Тоді я буду Мавкою. Ти сам мене так назвав.
Другий шукач
Мавка? Я пожартував. Мавки не такі.
Дівчина
Звідки ти знаєш які? Ти їх бачив?
Другий шукач
«Заграй, заграй, дай голос мому серцю! Воно ж одно лишилося від мене».
Дівчина
Та ну тебе! Ти часом не втік з психлікарні?
Другий шукач
Можливо. Я — Лукаш, котрий лишився без Мавки.
Дівчина
А я не підійду?
Другий шукач
«Я — загублена Доля.
Завела мене в дебрі
нерозумна сваволя.
А тепер я блукаю,
наче морок по гаю,
низько припадаю,
стежечки шукаю
до минулого раю…»
А ти чого шукаєш?
Дівчина
Чоловіка.
Другий шукач
То шукай у місті. Там повно хлопців.
Дівчина
У лісі можна краще розгледіти. І вчасно втекти, якщо комусь захочеться мене згвалтувати.
Другий шукач
Я тебе не згвалтую.
Дівчина
Тоді одружися зі мною.
Другий шукач
Якби ти бодай була схожа на Мавку…
Дівчина
Не хочеш, не треба. А я поїхала!
Другий шукач
Виведи мене з лісу!
Дівчина
Якби ти був моїм нареченим, я б тоді дозволила сісти позаду. А так — не хочу, щоб мене обмовляли в селі. Ну, чао!
І зникла. Другий шукач не був дурний і пішов слідами, залишеними мотоциклом. Вони добре вирізнялися на глиці, бо тут росли переважно самі сосни, грунт був сухий, піщаний. Та невдовзі зрозумів, що нікуди не вийде. Бісове дівча петляло по лісі, як лисиця.
Ліричний відступ автора Кості
Восени літає стільки насіння трав, що повітря стає аж густим. І земля тремтить у солодкому передчутті запліднення… Люди квапляться з весіллями, щоб зачати у цю несамовиту пору дітей, які народяться теплими травневими днями. Осінь — це здійснення бажань, буйство плоті, коли інстинкт переважає розум, а природа приголомшує людину своєю могутністю. Анемічні поети називають її порою в’янення, передчуттям смерті, але навіть узимку земля є лоном, у якому спить сім’я життя, розкидане вітром, розсіяне з лапок птахів, із рук селянина.
Арія Третього шукача
(Здавалося б, усі квіти вже відцвіли, і тільки барви осіннього листя і ягід калини тішать око. Але ж ні! Маленька квіточка конопелька, якій цвісти весною, розкрилася назустріч яскравому холодному сонцю. Хтось зустрічає у лісі людей чи звірів, а Третій шукач зустрів саме її. І він, безперечно, найщасливіший. Тому доречно буде назвати його монолог не арією, а молитвою).
Молитва Третього шукача
Коли я тебе побачив, то зрозумів, що не може бути більшої радості, ніж стати на коліна перед живою самотньою квіточкою у напівсонному лісі. На це здатні не тільки поети. Я згадую стару гуцулку, яка так гарно називала Марію «чічкою». Бабуся насмілилася це сказати вголос, а ми тільки подумки кликали отак нашу Марію.
…Я хотів би зараз чути твій спів і дивитись на тебе. Але навіть сказати про це не маю права, бо мене й моїх товаришів зв’язує страшна таємниця. Ми знаємо, чому ти померла, Маріє. Тому воліємо не бачити одне одного, не зустрічати твоїх батьків, котрі не дорікають нам, не проклинають, але від їхніх очей хочеться провалитися крізь землю.
Дивно, квіточко, що ти не чорнієш від мого дихання. Але ж тільки тобі я можу звіритись: я не покровитель квітів. Я не можу віддати за них життя.
Є лише одна втіха. Я не зірву тебе, не торкнуся губами твоїх пелюсток. Встану і піду не озираючись. Я не знаю тут жодної стежки, навіть тої, якою прийшов до тебе.
Я пам’ятаю, десь у світі білім,
у світі, сивім від шляхів і зим,
летять в тумани яблука доспілі,
й замислено порипують вози.
Це так, немов вертаєшся до хати,
Де вже давно, давно тебе нема.
І хата, звикла німо розмовляти,
тебе враз пізнає, ясна й німа.
І не збагнеш вже, на якім весіллі
гуляв так довго бідний блудний син
у світі чорнім і у світі білім,
у світі, сивім від шляхів і зим.
[3] Ліричний відступ автора Кості:
Найслабші ті, що бояться кохання.
Дія друга. Хата край лісу
Вечір надходить. На подвір’ї пораються жінки. Під брезентовим наметом столи, ще не застелені. Господиня з закасаними рукавами готує капусту на голубці.
