Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

Людина нині здатна спотворити лице Землі, цю тонесеньку плівку, що зветься ноосферою, але їй не дано проникнути до самого серця. Нам не дано осягнути свідомість Землі, бо хіба частка пізнає ціле? Але людина може вийти на контакт з усіма свідомостями Всесвіту, вийшовши з мушлі власної свідомості. Не технічний прогрес і добробут зроблять її щасливою, а гармонія з усім живим.

Фантастика видається мені компенсацією неспроможності людини вийти за межі п’яти відчуттів. У звичайній людині ще з дитинства паралізують бажання потрапити в майбутнє всілякі антиутопічні історії. Знищивши людську гідність на Землі, суспільство починає воювати з космосом. Не думаю, що нам щось загрожує. Ті інші, мабуть, зичать нам тільки добра, вони не в змозі подолати величезні відстані фізично, лише духовно, бо дух і думка найшвидші в світі, коли вони вільні. А ми, на жаль, не знаємо законів Усесвіту, хоча, безперечно, вони захищають кожну істоту. Ми матимемо колись прекрасний світ. Він коштуватиме нам неабияких страждань, катастроф, але це буде справді царство Боже, куди увійдуть спершу чисті душею діти і ті, хто багато любив.

Нам треба позбутися ненависті до цього світу. Він вартий співчуття.

Про беззахисність у сні

Сон звільняє нас від горя, безчестя, ненависті. Він допомагає вийти з кризового стану і відновити сили. Я сама почувала себе щасливою у сні, а прокидалась з гірким почуттям жалю, бо насправді перебувала в пеклі. Таким чином свідомість бореться проти лиха, шукає порятунку. І навпаки, коли все гаразд, нам сняться страхіття. Як мисливець, наша душа повсякчас пильнує, чи не загрожує нам небезпека, бо ми, здебільшого, не відчуваємо себе окремою істотою, аж доки не потрапляємо в критичну ситуацію, коли світ ставиться до нас байдуже або вороже. Рутинне життя, яке має лише зовнішні вияви, можуть зворушити кризові стани і сни. Вони руйнують захисний бар’єр, викликаючи страх, спонукаючи до втечі чи боротьби.

Сон дає нам справжнє уявлення про беззахисність, адже там ніхто не допоможе нам, окрім нас самих. Треба використати незвідані пласти свідомості.

Гляньмо на сплячу дитину. Вона безмежно далеко від нас. Вона зараз там, куди ми б нізащо не пустили її саму. Їй загрожує небезпека, її оточують злі люди й кровожерні істоти. Вона може впасти в провалля, потонути. І коли їй непереливки, дитина кричить, плаче. Діти так часто плачуть у сні. Надто велика прірва між малесеньким досвідом і з’явами дорослого світу. Незахищеність поки що нагадує про себе під час сновидінь. Удень дитина має реальний захист. Вона лише здогадується, що поза ним існує кривда і байдужість.

Дорослі можуть у сні диктувати свої умови, змінювати бодай трохи хід подій. Сон — це завжди альтернатива раціональному і нераціональному життю. Чим краще людина знає себе, тим вдаліше витлумачує власні сни, поважно ставлячись до них. Ранок блокує пам’ять, до нас доходять лише жалюгідні рештки, які часом неможливо реконструювати. Жодна система тлумачень символіки снів, чи Фрейда. чи Юнга, чи народна, не задовольняє нас повністю. Нам треба вивчати власні сни. Це дасть нам доступ до підсвідомості, допоможе запобігти небезпеці, розкриє нові можливості для розвитку духу.

Зрідка у снах я бачу потворних чоловіків, жінок і дітей, які намагаються викликати у мене співчуття. Адже в реальному житті я, на жаль, довірлива до слів і звикла вважати їх священними, через це мене легко обдурити, вплинувши на материнські почуття і неприйняття насильства. Я знаю, що це біси полюють за моєю душею і моральне табу не дозволяє знищити їх. Я проганяю, а вони знову повертаються, їхні обличчя мені не знайомі. Їх видає улесливість, якийсь жалюгідний вираз безпомічності. Іноді мені здається, що я їх не перемагаю, лише прокидаюсь. Їхня хитрість відома: попрохати притулку, зайняти місце в моїй душі й керувати нею. Як міль боїться протягів, так біси не витримують порожнечі й світла. Вони ховаються у темних кутках, звідки іноді виглядає волохата нога, вкрита, як у «Андалузькому псі», мурахами.

Можливо, я колись подолаю це почуття безпросвітності, нужди, це мілке болото, бо справжній розпач не губить людину, а змушує її' звертати залите слізьми лице до зір. Ця світова печаль підвела багатьох з колін, змирила їх з життям, яке неможливо змінити поодинці, і привчила не боятись смерті. Кожна з’ява бісів має продовження і в моєму реальному житті, тільки тепер я поставила сторожів коло своєї душі. Вранішня вода змиває липкі дотики цих сумних рахітичних істот, я б назвала їх злиднями, бо вони жадібні й принижені і шепочуть повсякчас: що тут вдієш, будемо хоч і в тісноті, але якось пхати біду поперед себе.

Я добре знаю, що біси є породженням моєї власної свідомості. Вони якимось чином виходять на контакт з породженням інших свідомостей. Може, тому я тепер так прагну самотності.

«Увесь світ спить», — каже Григорій Сковорода. Марить досягти успіху в минущому, беззахисний, сліпо шукає захисту, прокидається липкий, обплутаний павутиною на краю провалля, безнадійно зітхає, не годен підвестися з купи зотлілого сіна, поточеного червою. Наш видимий світ насправді невидимий.

Сьогодні вранці я пішла до травневого лісу, а коли повернулась, знову стала марити якимись дрібними клопотами. Хай я розіб’ю голову об стіну, однак не зможу її подолати. Хіба що у сні, може, вдасться трохи політати над землею. Є у снах щось значно важливіше за нашу буденність, але у них проникають біси, щоб скаламутити чисте джерело свідомості, тому треба злити ці два світи воєдино, щоб захистити свою душу і побачити нетлінні барви правдивої реальності. Скинути личину і підставити обличчя сонцю і вітру.

Про божевільних і п’яниць

Сама етимологія українського слова «божевільний» має два тлумачення: «вільний від Бога» і «звільнений Богом». Звідси два ставлення до цих хворих: страх перед особою, що звільнила себе від Бога і стала підвладна його антагоністові — Сатані, і яка потенційно здатна вербувати прихильників нечистого. Як Бога нема, то все дозволено. Другий тип ставлення зустрічався колись частіше серед простолюду: це звільнений Богом, тобто взятий під його опіку. До юродивих прислухалися, їх жаліли, прагнучи домогтися їхньої ласки. Їх ще називали блаженними. Вони жили як пташки, вони були беззахисні наче діти, наділені невинністю і добротою. Отже, двозначність слова є справедливою, позаяк існують два типи божевільних: тих, хто зрікся Бога, і тих, хто піднявся до нього.

Нині забули про це. У світі божеволіє щораз більше людей. Їм відкривається не небо зі сонмом ангелів, а пекло з бісами. Ці біси переслідують, завдають нестерпних мук. Вони з’являються у вигляді колег по роботі, інопланетян, мікробів… Оселившись в душі, борються з усім чистим і добрим. Медицина називає це роздвоєнням особистості, або шизофренією. Цілий світ нині старіє і варіює. Менше народжується дітей, а, значить, менше невинності і чистоти цих першовідкривачів Всесвіту. Здається, ніби з озоновим шаром зникає інший захист.

Я переконана, що той, хто щиро любить Бога, ніколи не стратить розуму. Безперечно, ця хвороба тісно пов’язана з дисгармонією духу. Дуже часто вона має циклічний характер, і тоді людина періодично йде до лікарні. А що є жахливіше за «психушку»? Цю хворобу не вилікують ні медикаменти, ні електрошок, ні лоботомія. Усі сучасні психіатричні методи лише обезболюють свідомість, притуплюють її діяльність, допомагають пережити напади жаху.

Вулицями ходять маньяки, які наче хижі риби ховаються в намулі, щоб зненацька напасти. І коли приводять аргументи на користь смертної кари, то один з них: треба фізично знищити маньяків. Так суспільство боїться некерованої сили свідомості і нічого не робить для профілактики хвороби. Батьки, що намагаються викорінити в дитині найменші прояви сексуальної зацікавленості, б’ють її, пригнічують, виховують почуття неповноцінності, потурають жорстокості — якої кари заслуговують батьки маньяка, який, певно, ще й був зачатий під нещасливою зіркою з шкідливим промінням? Всесвіт впливає на кожну істоту, і багато чого можна нині передбачити й уникнути.

25
{"b":"594861","o":1}