— Как сказал учитель мирового пролетариата Карл Маркс, «если бы брак не был основой семьи, то он также не являлся бы предметом законодательства, как, например, дружба». Любите друг друга. Ура, товарищи!

— Ура! — дружно крикнули гості.

Це розбудило Ернесто, котрий, немов на заклик, зірвався на ноги, підняв кулак у комуністичному привітанні й заявив:

— Но пасаран!.. Рот фронт!

І далі завалився під стайнею. Його хропіння гарчливо розляглося над столами. Наконечний патетично відповів на його заклик, по-піонерськи піднявши руку, й прошепотів: «Рот фронт, товарищ, рот фронт»! — і завів безголосо: «По диким степям Забайкалья-а-а»… Підхопили тільки Сербін і голова. Більше ніхто. Пісня обірвалася на злеті. Цим скористався Рудий і втнув віват:

Наконечний образився, в нього навіть на очі навернулися сльози, й запитав у Крижня:

— Чому він нас ображає?

Поки Крижень надував щоки, щоб щось відповісти, Хелен вирішила пояснити:

— Ето традицій, мсьє офісі, я чітать такоє много. Нє надо обіжать сєбя. Надо смєять вєсєльо.

Трохимович всадовив біля себе Наконечного, поклав руку на плече й вирішив повчити Юрка:

— Скажу табє так: які бивши разумним гети Карл Маркс. І ти разумни! Ти толькі нє злуйся на нас, старих, што ми зварицца… Ми учим вас розуму.

— Трохимович… — заявив Наконечний, непевно покивавши головою. — Ми знищимо кубло шпигунів. І ти нам допоможеш!..

— Скажу табє так, Юри, я гатови служиць справє народа і нашай роднай камуністичнай партиі. Бось толькі ти скажи мнє, як вучони чалавєк. Што там гети ваш Карл Маркс гаварив пра жанчин при камунізмє? Як іх будуць дзяліць для мужчин? Вось цяпєр, пасля вайни, мужчин мала — тоє што виходзіць, треба браць па дзвє, нє менш?

У Наконечного це запитання викликало ідеологічний ступор. Він довго мовчки сидів і думав, що відповісти, а потім стиха пробубонів:

— Я Людмилу Михайлівну люблю…

— А пакажи фотаздимак твайой паньонкі!

Наконечний дістав із внутрішньої кишені портмоне,

витягнув з нього фото, кілька секунд єлейно дивився на даму свого серця й тоді передав фото Трохимовичу. Той узяв і ледь глянув — у нього миттю опустилися плечі й здивовано розкрився рот.

— Красива, правда? — більше ствердно, ніж запитально сказав Юрко. — Це ми разом фотографувалися… на морі, — видно, на нього напливли приємні спогади.

— Ня тоє слова! — спалахнув радістю Трохимович, аж закипів. — Красота, што і ня апісаць словамі, — повернувся до Крижня і показав йому фото, шепнувши на вухо: — Билі б вуси — чисти табє гренадзьор з сіськамі. І жопай на дзвє табуреткі.

У полковника від несподіванки округлилися очі, він спантеличено глянув на Наконечного, але, не знайшовши, що сказати, показав йому жест «люкс» і заохочувально покивав, мовляв, молодець, таку кралечку заарканив… А Трохимович ледь утримався, щоб не розсміятися, в нього на очі аж виступили сльози:

— Скажу табє так: ти вєльмі адважни чалавєк, Юра! Я табє зайздрошчу! — він тримався з останніх сил.

Терпець втратив Крижень — вискочив з-за столу і відбіг за стайню. За ним — Трохимович, повернувши світлину Юркові. Навіть крізь музику можна було почути їхній божевільний регіт. Крижень повернувся назад хвилин через п’ять, втираючи очі від сліз, і запросив Хелен на танго, яке щойно зазвучало. Він підняв її за талію, переметнувши через лаву.

Хелен, глянувши на його почервонілі очі, запитала:

— Тебьє єсть пльохо, Кріжень?

Того знову мало не зірвало на регіт, але стримався й відповів:

— Не повіриш, мені так весело не було давно. Я навіть протверезів. Зараз мені найважливіше — не дивитися на Наконечного…

Вони танцювали майже весь вечір, дивлячись одне одному у вічі. У Степана був гарний настрій, і в її очах він бачив неймовірну радість. У танці вона тулилася до нього, віддаючись власним переживанням, невідомим почуттям. Йому хотілося вірити, що в неї виникли до нього почуття. Не було слів, було глибоке й багатозначне мовчання, було просто радісно й затишно, так, наче жахи війни залишилися в минулому, наче над ними обома не висять дамоклові мечі.

У кожного свій.

…Голова щось розповідав лейтенантам, показуючи на свої медалі, Сербін, що геть протверезів, краєм ока спостерігав за Крижнем, Хелен та Ернесто.

…Ніч у Прикарпатті настає рано. На вулиці увімкнули лампи, налетіла комарня, але весілля тривало, перетекло з двору на вулицю. Місцеві «козачки» прийшли канючити могорич, та не нахабніли, як це зазвичай буває на весіллях, бо знали, що тут усім заправляє «пан полковник». Крижень, побачивши їх, наказав Трохимовичу винести хлопцям випити й закусити. Але ординарець мав свої погляди на виставляння могорича. «Яго яшче треба заслужиць! Хап-хап няма і нє будзє», — заявив він. Прихопивши з собою Наконечного з двома сулія ми мутняку, узяв на закуску миску гострих перців. І затіяв з «козачками» змагання — хто з’їсть перець і не скривиться, той і вип’є чарку.

Вистава, яку він влаштував, сподобалася всім, крім «козачків». Спочатку Трохимович смикнув чарку самогону, мов цукеркою, закусив перцем і запропонував хлопцям повторити цей трюк з точністю до навпаки. Подивившись, як з апетитом молотить гіркий перець ординарець Крижня, першим вирішив показати своє геройство Наконечний, але його вистачило на один кус. Далі він, мов ошпарений, кинувся до криниці й просто з відра почав заливати пожежу в роті холодною водою. Повторити подвиг Трохимовича вирішили й інші «козачки», та лише наслідували долю лейтенанта й швидко опинилися біля криниці, мало не б’ючись за ковток води. Регіт на вулиці стояв, як у цирку. «Козачки» стояли з почервонілими очима й ковтали слинки, дивлячись, як Трохимович мегелить самогон і закушує перцем.

Цьоця Хвіра, сама вдосталь насміявшись, нарешті відштовхнула з епіцентру спектаклю ординарця, виставила перед хлопцями миску котлет з баранини й сказала Трохимовичу:

— Мав би совість, старий мантелепо! Діти прийшли за здоровля молодих пити, а ти напихаєшся перцем! С’зол дир азой дрэйен ин бойх, мэ зол мэйнэн аз с’из а катэринке! (Щоб у тебе так крутило в животі, як ніби грає катеринка!)

Трохимович нарешті милостиво дав почаркуватися за здоров’я молодих і «козачкам». А потім сів з ними й попросив, щоб ті заспівали йому якоїсь жалісливої пісні.

…Пізній вечір. Гості хто вже пішов, а хто ще гомонить, сміється, доспівує. Музиканти складали свої інструменти. Над’їхала машина голови. Той попрощався з усіма, крім іноземних гостей, і сказав Ернесто, що буде чекати їх з Марі в машині.

Хелен з Крижнем сиділи за столом і мимоволі не хотіли прощатися. Просто сиділи. Вона взяла полковника за руку, ніжним холодним потиском. Він провів долонею по її щоці… Хелен на мить притулилася до цієї грубої чоловічої долоні, солодко замруживши по-котячому очі… Забрала свою руку з лапи Крижня, зітхнула. Сумно озирнулася, глянула на те, як спаковують свої інструменти музики, знову зітхнула.

— Карошій музік, как можна блягодаріть музікант? Дєнги? Водка? Падарунок ручка зольотой пєро?

Дістала із сумки ручку й, ледь стримуючи емоції, що кипіли в ній, покрутила ручку між великим і вказівним пальцями. Крижень посміхнувся:

— Ручку? Ні… Я сам подякую і передам подяку від тебе. А ручка… нічогенька. Он, голові подаруй, він усе це організував.

Рудий, наче почувши їхню розмову, складаючи цимбали, невдоволено забухтів на все подвір’я:

— Жеби кожен так ми дякував, то ходив би’м з голов сраков.

— Ето тожє смєшно, да, Кріжень? — запитала Хелен.

— Так, цей дядько дуже кумедний… — глянув на годинника. — Але час пізній. А завтра день важкий. Вам час у готель. І завтра, як Бог велів, — до Парижа. Вибори пройдуть… Ех! — гримнув кулаком по столу. — Вам їхати, а нам гуляти й молодим здоров’я бажати! Ще побачимося, Марі…