Публіка в залі і його супутники дивилися на це дійство, ніби на смертельний трюк — з подивом і захопленням. Трохимович від здивування забув закрити рота, з якого стирчала зелень петрушки. В очах у Наконечного читалося: «І я так хочу, я навчусь, я буду»! Тільки Сербін в голові закладав цитати свого майбутнього рапорту: «Професійно танцював закордонний ворожий танець «танго» еротичного характеру разом з іноземною журналісткою Марі Монтень, чим підривав авторитет радянської влади в місті».
Публіка в залі зааплодувала танцівникам. Крижень випростався, потягнув за руку Хелен, вона звелася на ноги, й обоє урочисто вклонилися. Крижень підморгнув до маестро. Той із розумінням кивнув — і зазвучали перші акорди вальсу.
— Тепер так просто я вас не відпущу, Марі, — заявив він на вухо Хелен. — Я дуже давно не танцював, хочу згадати, як це — рухатися в танці, виказувати емоції…
— Із радістю, мсьє Крижень.
Вони танцювали народний вальс, повільно перебираючи ногами.
— Ви вправний танцюрист, — похвалила вона полковника. — У вас були хороші вчителі.
— Учителька, — на підйомі настрою бовкнув Крижень. — Шарфюрер СС фройлян Мод Шультце, вчителька танців у розвідувальній школі СД у Мюнхені.
По обличчю «Марі» пробігло легке здивування. Крижень це вловив.
— Може, я чогось не розумію… — напружуючи мозкові звивини, поцікавилася вона. — Хіба росіяни воювали на стороні німців?
Крижень задоволено розреготався:
— Марі… Ви дозволите вас так називати?.. Їх було достобіса — росіян, які воювали на стороні німців, але не я… Просто війна так заплутала людські долі, що вам не потрібно розбиратися в деталях… Скажіть ліпше, чому вас, таку витончену, світлу, послали в це болото?
Хелен мимохідь кинула грайливий погляд на Крижня й стрільнула очима.
— Чи, може, ви приїхали сюди заради цього гультяя? — кивнув у бік Ернесто.
Він, помітивши до себе увагу, привітно помахав рукою.
— Та ні, — скривилася Хелен. — Мені потрібно робити кар’єру, добиватися чогось у житті. Жінкам у Франції так важко чогось досягти. А ще… навіть складно це пояснити… Бажання нових вражень. Адже тут і досі війна?
— Яка там війна? Полишалося в лісах трохи бандитів… Потихеньку виловлюємо.
— Коли збиралася сюди, подумала… — зам’ялася й з надією зазирнула у вічі Крижню. — Подумала, що зможу взяти інтерв’ю в якогось їхнього ватажка. Наші журналісти брали інтерв’ю у Мао в Китаї, у Хо Ші Міна у В’єтконгу… Може б, ви, мсьє Крижень, допомогли мені взяти інтерв’ю в головного інсургента Росії? А хто він у вас — головний?.. Уявляєте, на перших шпальтах європейських газет моя стаття — інтерв’ю з цим бандитом, особистим ворогом самого Сталіна!
Крижень від несподіванки зупинив танець і шикнув на Хелен, пояснивши:
— Тш-ш-ш… У нас інші правила. І більше ні з ким своїми планами тут не діліться! Ви не в Парижі. Ми бандитів знищуємо, а не беремо в них інтерв’ю.
— Как шаль! — Хелен знову засумувала й припинила розмови іспанською. — Етот глафарь мошет біть отчень романтік персон!
Саме закінчилася музика. Крижень кивнув головою:
— Дякую за танець, Марі…
— Дякую вам, мсьє Крижень…
Вони повернулися до столу. Степан елегантно посадив її, підсунувши стільця, знову вклонився. Ернесто одразу подав йому чарку з горілкою, Трохимович запобігливо — шматок антрекота на виделці.
— Ну ти і танцуєш, Іванавіч, ну саправди, як той Паганіні, — захоплено повідомив ординарець.
— Паганіні був скрипалем, на скрипці грав, бовдуре ти старий. А ще книжки читаєш…
— І я кажу, танцавав яє, як Паганіні скрипку, — не розгубився Трохимович. — Хоць у дзядзькі прозвішча дренная, што бр-р-р, але як танцавав на скрипци!
Крижень, задоволений собою, підняв чарку до Хелен, вона відповіла, пригубила своєї наливочки. Він смачно потягнув горілки й на вухо Трохимовичу зізнався:
— Вона мені Моді нагадує. Е-хе-хе! Де моя молодість, де мої роки?..
— Ти ж зусім нє стари, табє і триццаці нє стукнула, — аж здивувався ординарець.
— Та правда, друже, але іноді почуваюся старим дідом…
Хелен допила наливку, втерла носика й, наче щось загубивши, почала шпортатися в сумочці, потім враз пригадала:
— Мсьє офісі… Мой каплі уже готов? — і до Ернесто: — Я заболеть софсєм… Я пойду отель отдіхат… Нє надо будіть мєня шумом. Карашьо? Кто із мсьє офісі мєня проводіть?
Крижень кивнув до Наконечного, котрий напрочуд швидко протверезів. Той глянув на Сербіна. Сербін, мовляв, діватися нікуди, теж зі згодою кивнув. Лейтенант обсмикнув кітель, застебнув на всі ґудзики й подав дамі руку. Чоловіки дружно встали, прощаючись.
Коли Хелен з Наконечним вийшли, чоловіки провели її зацікавленими поглядами за ріг будинку. Не втримався навіть Ернесто, котрий показово її недолюблював. Зависла німа пауза. А коли парочка зникла з поля зору, понад столом пронісся гул. Голова заволодів увагою Сербіна й почав розповідати про великі перспективи на врожай наступного року. Він виголошував такі слова, як «озимина», «планова економіка», «колективне господарство», «поперзавсе».
Сербін, роздратовано виграючи вилицями, слухав і зі згодою кивав. А в голові шукав місце в рапорті, щоб описати «антирадянські діяння» оточення полковника Крижня, зокрема голови. Пригадавши про «оточення», глянув і на капітана Івченка, котрий щось жував і, відсторонено підперши голову рукою, слухав ліричні пісні, що линули з естради. У майбутньому рапорті Сербіна з’явилося нове слово: «хижацька безініціативність».
Трохимович вирішив поділитися своїми спостереженнями про Хелен і стиха сказав Крижневі:
— А я ніколі нє вєрив бабам, якія в’являюць з сябє дурних. Часта баби, нібита бязглуздия, на самай справє мудрейши за саправдних разумніц. Натура такая бабская — гуляць, прикідвацца… Павєр мнє, хто-хто, а я дакладна жанчин вєдаю.
— Ти це до чого? — не зрозумів Крижень.
— Нє простає бабьонка. Ой нє простає! Вочкі бєгаюць, як у ліси. І всьо вивучаюць, запамінаюць.
— Тобі, професійному розвіднику, видніше, — зареготав Крижень і перевів погляд у вікно.
Помітивши начальника пошти у відомчій формі, що стовбичив на перехресті, полковник звівся й сказав компанії:
— Пробачте, я на хвильку відлучуся. Робота…
І пішов до виходу, розсовуючи стільці, що траплялися в нього на шляху. Трохимович пробубонів собі під носа:
— Ди нє, Іванавіч, прафєсійни развєдчик ти. А я — так, па справах амурних. А вось калі мужчина глядзіць на какотку памавзлівимі вачима… Йон пєрастає биць вивєднікам. Ти павінєн гета вєдаць лєпшай ад мянє.
Ординарець побачив, як Крижень вийшов з ресторану, й вирішив заволодіти увагою Сербіна, краєм ока продовжуючи спостерігати за вулицею. Старлей саме погоджувався із Мироном Микитовичем щодо перспектив майбутнього врожаю:
— Радянська влада сильна, як ніколи, й наша економіка — на висоті…
— Скажу табє так, Міша… Голад будзє в Украінє, — заявив голосно Трохимович. — Па-першає, треба вяртаць давгі саюзнікам па лендлізу, а вярнуць можна толькі збожжам ці золатам, а па-другоє, палавіна мужчин пєрабілі на вайнє, а палова всьо яшче пад ружжом або валіць лєс у Сібіри. І хто будзє працаваць на палях? Баби?
Сербін аж спалахнув, почувши це:
— Какой голод?! Я смотрю, у вас тут настоящее гнездо антисоветчины! — а про себе в голові знайшов характеристику для Трохимовича: «Дебил классический».
— Няма тут аніякага гнязда, Міша, так сабє, бярлога для інвалідав, — заявив Трохимович. — Ми можам криху і пагудзєць, чаму б і нє? Язик без костак, вочи — на мєсци, галава — на плячах.
Ординарець побачив, як поштар, помітивши Крижня, пройшов уперед і завернув за ріг будинку. Полковник — за ним. Сербін, роздратувавшись розмовою, яку затіяв Трохимович, не помітив цього. Але його підтримав Мирон Микитович, ставши розповідати про всі переваги радянської влади й про блага, які вона несе світові. Та старлея не могли заспокоїти солодкі слова голови, він помовчав, продовжуючи вигравати вилицями, й заявив:
