— Панночка, пакіньцє. Иванич гетага нє любіць. Гета яго сям’я. Фашисти всіх в час вайни забілі. Бацьков, братов і сясцьор… Гета адзінає фота, што в яго засталося на памяць пра сям’ю. Йон вєльмі бєраже яго.
Хелен з розумінням і співчуттям покивала, перевела запитливий погляд у вікно. З вулиці долинали радісні вигуки, бравурна музика, стукіт молотків об дерево: теслярі збивали лавки та столи.
Трохимович охоче пояснив:
— Завтра ми тут будзєм гуляць вясєллє — аддайом нашу випускніцу за вихавацєля. Народ рихтуєцца.
Хелен підійшла до вікна, з цікавістю визирнула на вулицю. Там справді завирувало життя — на подвір’ї готувалися до весілля. Зараз саме монтували «шалаш» і ставили святкову арку. Цим дійством керував статний чоловік у новенькому костюмі, краватці й модних туфлях. Вона зауважила про себе, що він має гарний смак і навіть свій стиль, до війни такий стиль називали «берлінським». До чоловіка часто підбігали діти — похвалитися подарунками, отриманими від гостей. Вони хапали його за руки, обнімали. Він їх гладив по голівках, роздавав цукерки, інколи спілкувався з ними мовою жестів. «Мабуть, це і є той загадковий Крижень», — подумала Хелен. Він наче почув ці слова й стрімко перевів погляд на вікно, з якого вона виглядала. Їхні погляди зустрілися. Крижень увічливо зняв капелюха, ледь уклонившись. Хелен привіталася з ним кивком голови.
Степан Іванович повагом одягнув капелюха, повернувся до своїх підопічних, роздав останні вказівки й повернувся в приміщення. Скоро по коридору гуділо його:
— Ну, і де цей герой іспанської війни?! Де цей héroe de la Guerra Civil Española?! Я хочу його обняти! Яка бригада?!
Крижень з’явився на порозі кабінету й пильно вдивлявся в Ернесто, котрий з радісною усмішкою звівся й уже розвів руки для обіймів, але для початку повідомив:
— Четирнадцатая інтербрігада, треті батальон… тисяча девясот трісать восьмой год.
Крижень теж розкрився для обіймів і представився:
— Сто двадцять девятая бригада, третий батальон!
Вони рушили один одному назустріч і міцно обнялися.
Радісні посмішки розуміння з’явилися на обличчях усіх присутніх. У Хелен в куточках очей заблищали зворушливі сльози. Вона витягнула з клатча чистий носовик і обережно промокнула слізки.
— Моменто! — пригадав Ернесто, нахилився до своєї сумки, витягнув звідти пляшку рому й виставив на стіл.
— Етот наш встрєча надо как полагаєтца обміть! По такой рускій традіцій!
Крижень зі згодою кивнув і підморгнув до Трохимовича. Той пішов до своєї комірчини й скоро повернувся з хлібом, городиною, ковбасою, салом, цибулею та величезним бутлем самогону. Лейтенантам передалася загальна радість, вони поділилися власними запасами із командирських планшетів — кілька шоколадок «Цирк», печиво «Юбилейное». Трохимович підморгнув до Наконечного, мовляв, пішли зі мною. Той кинувся йому допомагати — приніс чарки, тарілки й виделки, став розставляти їх на столі. Хазяїн дістав з сейфа пляшку вишневої наливки. Марі-Хелен на все це дивилася з подивом і спробувала навіть у своїй екзальтованій манері зупинити пиятику:
— Ето нє єсть возможно!.. Но-но-но! Нє надо піть водка! — і враз з неї вирвалося чхання, аж присіла, розгублено втираючи носик однією рукою, іншою заперечливо продовжувала махати, як диригент перед ще не зіграним оркестром.
— А ви паспрабуйцє налівачкі, ну чисти табє мьод! У момант вилєчицє насмарк! — Трохимович ловко налив у чарочку густу червону наливку й просто вклав у витягнуту руку Хелен.
Та розгублено застигла з чаркою в руці так, ніби пропонувала всім випити. Чоловіки із розумінням розлили в чарки ром, слово взяв Ернесто:
— Я отчень радоваться за наш встрєча! Я піть за коммунізм во всьом мірє!
Чоловіки залпом осушили склянки, покривилися, аж тоді почали сервірувати стіл: нарізати хліб, ковбасу, сало, цибулю. Лише Трохимович, смачно прицмокнувши, заявив: «Смачная гарэлка, ой, якая смачная»…
Хелен, розуміючи, що ніхто її не стане слухати, приречено пригубила наливку. На її обличчі з’явилося приємне здивування. Пригубила ще раз, заплямкала губками, посмакувала, випила до дна, аж з куточків губ потекли два невеличкі криваві струмочки. Хелен розгублено підставила до підборіддя долоньку, розсміялася, витерла їх хустинкою.
Крижень зацікавлено зиркнув на неї — й на мить застиг, немов пригадав щось давнє, знайоме, близьке. Але миттю відігнав від себе цю згадку, відвів погляд.
— А што я казав! Нє налівка — дзіва дзівнає! — Трохимович помітив вираз її обличчя й підлив ще наливки. — Будзєш ти хутка в нас здаровая, паньонка! А то приєхала тут — макрату разводзіш!
Наконечний, на підйомі емоцій, радіючи з того, що тут відбувається, зірвався на ноги й запропонував тост:
— Товарищи, предлагаю выпить за дружбу между народами!
— І каб усє билі здаровия! — не втримався Трохимович від репліки.
Усі дружно підтримали тост і осушили чарки. Трохимович одним духом влив у себе склянку самогону.
— Не лякай Європу своїми манерами… — просичав Крижень, штурнувши його ліктем під ребра. Той аж квакнув.
— Ти ж мянє вєдаєш, я толькі для разгону… — тихо спробував виправдатися вірний ординарець і вже потягнувся рукою до цибулини, та Крижень так на нього люто зиркнув, що той забрав руку назад і тільки манірно надкусив бутерброд із салом і так само показово поклав його на тарілку.
Та як тільки Крижень повернувся до Ернесто, Трохимович схопив зі стола цілу гірку перчину й з насолодою нею закусив, мов би це був огірок. У Хелен, що стала свідком такого гастрономічного виверту, здивовано округлилися очі. Вона розгублено випила до дна чарку наливки. Всюдисущий Трохимович не дрімав — за мить її чарка знову була повна по вінця. Івченко розлив по чарках самогонку.
— Товаріщі! Я піть за мір на весь зємной шар! І за окончатєльний побєду ком’юнізьм! — знову виголосив тост Ернесто.
— І каб ва всіх хапіла здаровя да гетага дажиць! — вставив своїх п’ять копійок Трохимович.
На Наконечного самогонка діяла дивним чином — він впав у патетику, тому гаркнув:
— Ура!.. Ура!.. Ура!..
Чарки спорожніли, мов за командою. Трохимович знову манірно надкусив свій бутерброд, зауваживши, як на нього схвально подивився Крижень. Він чемно кивнув до свого командира, мовляв, не з лопуцька, манери знаємо. Та як тільки той знову відвернувся, старий вхопив наступну перчину й перемолов її зубами разом із хвостиком. Хелен, продовжуючи спостерігати за ним, прислухалася й почула, як той із насолодою собі прошепотів під носа: «Як смачна»… Вона на те здивовано знизала плечима й подумала: «Ні, це не паноптикум… Це… справжній бестіарій, що ожив».
Наче в підтвердження її слів звівся Мирон Микитович і довго та нудно почав виголошувати тост про комуністичну партію, Сталіна й радянський народ. Його промова була густо здобрена словом-паразитом «поперзавсе». Хелен — на неї почав діяти хміль — ледь стримувалася, щоб не розсміятися. Алкоголь розлився приємним теплом по тілу, їй стало радісно й щасливо.
Але треба було щось змінювати, брати ініціативу у свої руки. Їй потрібно було більше бувати на виду, щоб «засвітитися» перед зв’язковими. Хелен вирішила для початку змінити обстановку. Вона заявила кокетливо:
— Мсьє, мнє с вамі скучно… Это дом для маленькій дєткі. Ви грубій мушік водка пійотє… Я хочу м’юзік, хочу дансінг, — і до Ернесто: — Зрні, мнє скучно. Нє будь плохой, — до всіх інших: — Мсьє офісі, мсьє гольова, мсьє Трохімовіч, — той аж поперхнувся, почувши про себе в такому контексті. — Прогулька на воздух будєт полєзной дамє і вам, мсьє… Потом дансінг. Двігать — полезно для каждій тельо.
І встала з-за столу, демонструючи, що не потерпить відмовок. Чоловіки загули, неохоче стали підводитися теж.
Тільки Ернесто невдоволено засопів, скоса зиркаючи на свою колегу. Помітивши це, Крижень звернувся до нього іспанською:
— Ернесто, наша дама права. Тут — діти, а ми зчинили галас. Рушаймо до ресторану, там і продовжимо! Кухня цілком пристойна… Шеф-кухар обслуговував свого часу навіть ерцгерцогів та прем’єр-міністрів!
