На станції Кожанка знаходився Зсиппункт. Зі всіх ближчих сіл селяни звозили свій продподаток. Метушня прийомників, селян, стрілочників, начальника станції, вагонів, паротягів не припинялася по кілька день.

На цей раз всі колії було також забито вагонами, але після розпорядження коменданта стрілочники закукурікали на мідяні сурми з подвійною енергією, паротяг застукав буферами об буфери вагонів, а конторник-телеграфіст скажено стукав за апаратом Морзе, закликаючи до розмови Фастів.

Станція поволі звільнялася від вагонів.

Чистильник Жужелиця, посвистуючи, проходжав по Фастівському пероні. У нього на обличчі був відбиток смачного шоколаду, що його він із задоволенням поїв, але заздалегідь можна було ручатися, що він ніякого шоколаду не їв, бо його не було на всій станції.

Трохи походивши, Жужелиця підійшов до паротягу. На станції в цей час ударили два рази в дзвін. Хорн спав...

— Товаришу Хорне! — гукнув Жужелиця — незабаром поїдемо! Чуєте?

—Та сам чую!.. — сказав Хорн. — Вже давно пора!.. Маємо вже цілих двадцять хвилин запізнення...

—Алеж не годину!..

– Ну, то що з того! Кондуктор помилився!..

– А те, що я більше на паротязі не їду! Іду у вагон-сальоні.

– На буферах!.. — додав Хорн.

– Хоч би й на буферах!.. А всеж таки у вагон-сальоні!..

На станції вдарили в дзвін три рази й Хорн подивився на водомірну склянку, а потім на годинник. Запізнення було дуже мале. За кілька станцій, збільшуючи швидкість, це запізнення можна було б легко анулювати і Хорн взявся за регулятор.

Коли станція Кожанка під'їхала під одеський поїзд і зупинилася, її не можна було впізнати. Вона блищала, мов нова, вагони в порядку блищали під рампою. Сам комендант станції стояв на пероні.

Жужелиця тим часом обережно переліз з буферів на східці вагон-сальону, і коли поїзд зупинився, він важно зійшов на станцію, неначе вийшов з цього вагону. З поїзду крім кондукторів, більш ніхто не сходив.

Комендант мимоволі подивився на Жужелицю, який пішов навпростець до нього.

— Ви будете комендант станції? – важно запитав Жужелиця.

– Чого вам треба? — ввічливо запитав комендант.

– Я тільки но говорив з вами телефоном з Фастова!..

Це для коменданта був день чудес... Цей голодранець говорив з ним телефоном з Фастова!..

— Хто ж ви такий?

Якийсь конторник, що стояв поруч, тихо промовив:

– Та це ж Жужелиця!.. — за що Жужелиця зміряв його презирливим поглядом і важно відповів коменданту:

— Я Каменєв!..

– Який такий Каменєв? — запитав спантеличений комендант. – Ваш документ!..

Жужелиця витяг звідкись брудний і подертий папірець. Комендант ледве розібрав:

– Дано це посвідчення Каменєву... Та хто ж ви такий? — обурився, нарешті, комендант.

– Хіба ви неграмотні? — важно сказав Жужелиця. — Це моя фамілія. Я Каменєв — чистильник топок на Сахаліні!..

Хорн, його кочегар, конторник, кондуктори, поїзд і вся станція раптом затанцювали якогось веселого дикунського танця. — Так сміявся комендант станції Кожанка і не міг ніяк зупинитись... Нарешті, він таки зупинився і ввічливо сказав Жужелиці:

— Ходімо зі мною, товаришу Каменєв, до контори, там вам зручніше буде розмовляти зі мною!..

А тим часом в конторі станції треклятий і моторний телеграфіст приймав телеграму з Фастова апаратом Морзе, який скажено тріскотів і вистукував:

«Кожанка. Кожанка. Коменданту станції. Слідом за одеським потягом іде потяг Наркома Каменєва. Ніяких закупорок...»

Коли одеський потяг вирушив зі станції Кожанка, Жужелиця знов виліз на паротяг. У нього був вигляд, ніби сам бандит Струк робив обструкцію йому в животі...

– Що, нам'яли боки? — запитав посміхаючись Хорн.

– Який там чорт нам'яли!.. Тож бо й біда, що не нам'яли!..

– Чого ж ти такий сумний?

– Пропала моя фамілія!.. — сумно промовив Жужелиця, сідаючи на купу вугілля. — Ах ти, горох з підливкою. Комендант навіть папіросою почастував!.. Вийшло, що я йому велику послугу зробив!.. Бо й справді їде Каменєв, і станцію треба було очистити... Спаскудив оцей комендант усю мою фамілію й нікакіх! А все «товаришу», «товаришу»... Подумаєш!..

— Вовк тобі в Брянському лісі товариш, а не я!..

Оповідання Ґео Шкурупія «Нарком» за життя автора було надруковане 8 разів: у журналі «Глобус» № 15 за 1924 рік, та книжках «Переможець дракона» (1925 і 1929 роки), «Пригоди машиніста Хорна» (1925 і 1929 роки), «Патетична ніч. Нарком» (1929 р.) «Нарком» (у російському перекладі, 1930 р.) та «Проза. Том перший. Новелі нашого часу» (1931 р.). Тут твір представлено за останньою з названих публікацій. Збережено правопис того видання, котрий дещо відрізняється від сучасного. В тій книзі 11 творів, котрі зібрані у три групи: «Новелі репортажні», «Новелі таємниць» і «Новелі психологічні». «Наркома» автор помістив у групу новел таємниць.

2013 року видавництвом «Смолоскип» в серії «Розстріляне Відродження» була видана велика збірка Шкурупія «Вибрані твори», де надруковане і оповідання «Нарком» (разом з іншими творами зі збірки «Переможець дракона»).

Один із головних героїв оповідання «Нарком» – машиніст Хорн – є також персонажем оповідання Шкурупія «Переможець дракона».

Це того Каменєва, що комісар всього війська Республіки... – Каменєв Сергій Сергійович (1881-1936) – військовий діяч, командир 1-го рангу. Від 1919 до 1924 р. – головнокомандувач ЗС РСФРР і член Реввійськради республіки.

... ніби йому в живіт заліз бандит з банди Струка. – Ілько Тимофійович Струк (1896-1969) – український авантюрист, отаман часів Громадянської війни. Відомий також, як активний організатор єврейських погромів. В період Української революції командувач 1-ю Повстанською армією УНР. Більшу частину Громадянської війни (з перервами) був фактичним диктатором Чорнобиля.